Онлайн переводчик http://translate.meta.ua
поменять
По-русски

Многое из того, что человек делает или отказывается делать, зависит от его уровня самооценки. Те, кто сам не считает себя очень талантливым, не стремится к очень высоким целям и не проявляет огорчения, когда ему не удается что-нибудь хорошо сделать. Человек, который думает о себе как о никчемном, ничего не стоящем объекте, часто неохотно прилагает усилия, чтобы улучшить свою судьбу. С другой стороны, те, кто высоко себя ценит, часто склонны работать с большим напряжением. Они считают ниже своего достоинства работать недостаточно хорошо.

Человек с высоким уровнем самооценки воспринимает себя как более способную и достойную личность, чем человек с низким уровнем самооценки. Интересно также, что отрицательное самовосприятие приводит к более предсказуемому поведению, чем положительное.

Психиатры часто говорят о том, адекватна или неадекватна самооценка человека, но всегда возникает вопрос о границах этой адекватности. Считается, что самооценка измеряется по континууму, по одномерной шкале от высокой к низкой. В действительности, вопрос этот гораздо сложнее, так как самооценка человека складывается из чувств, которые он испытывает к самому себе. Любая ориентация, возможная в отношении других людей, может быть обращена на самого себя.

Точно так же, как другой человек может быть объектом бескорыстной любви, человек может подходить к себе как к объекту безусловно ценному. Точно так же, как на других можно обижаться или ненавидеть, человек может относиться к себе, как к опасному объекту. Тщеславие может рассматриваться как форма героепочитания, когда сам субъект выступает в качестве героя. Точно так же как к другим людям можно относиться с презрением, человек может унижать самого себя.

Завышенная и заниженная самооценки являются в равной мере нежелательными потому, что в первом случае имеется опасность формирования и сохранения многих отрицательных качеств, таких как нетерпимость к мнениям других, высокомерие, во втором – безынициативность, трудность общения с другими.

В результате проведенного исследования Бороздиной был выявлен элемент неадекватности завышенной самооценки у мужчин и неадекватности заниженной самооценки у женщин. Как пишет И.С.Кон, мужчины и в старости остаются менее самокритичными, чем женщины. Однако по комплексу полученных результатов не только не исключена, но и вполне вероятна в каждой из субвыборок частичная неадекватность обратного знака - завышение самооценки у женщин и занижение у мужчин.

Эти данные указывают на выраженную индивидуальную дифференциацию самооценки, что может означать ее зависимость от многих факторов - личностных особенностей человека, общего стиля его жизни, воспитания и др.

«Установлено, что субъекты с промежуточными показателями оценки себя характеризуются более оптимальными, устойчивыми психическими состояниями, чем лица с высокими и низкими ее значениями».

Самооценка может быть высокой и низкой, различаться по степени устойчивости, самостоятельности, критичности. Высота считается очень важным параметром для самооценки. Существуют различные варианты ее измерения.

Наиболее распространенной в отечественной психологии является техника Дембо-Рубинштейн. В методике Дембо-Рубинштейн обследуемые проставляют три отметки на графических шкалах, соответствующие реальной, идеальной и достижимой самооценки.

Анализ полученных данных выявляет совершенно очевидное отличие позиций реальной самооценки в разных возрастных группах. Реальная самооценка с возрастом имеет очевидную тенденцию к снижению. Что же касается идеальной самооценки по параметру высоты, то она также характеризуется падением с увеличением возраста испытуемых. Достижимая самооценка тоже имеет возрастную динамику. В пожилом и старческом возрасте достижимая самооценка почти не различается с реальной, иногда полностью сливаясь с ней.

Отставание реальной самооценки от достижимой и идеальной имеет линейную зависимость: оно уменьшается с возрастом. Это означает, что отдельные элементы общей структуры самооценки с ранней молодости до поздней старости постепенно сближаются. В результате вся самооценочная конструкция снижается по мере увеличения возраста, нередко до полного слияния образующих ее элементов: реальной, достижимой и идеальной.

В результате исследования самооценки, проведенного Бороздиной в разных возрастных группах была выявлена следующая закономерность: обследуемые первой зрелости ориентированы, главным образом, на идеальную самооценку; лица второй зрелости – на достижимую; пожилые определенно начинают склоняться к реальной самооценке; у престарелых она становится ведущим элементом. Интересен специфический механизм самооценивания в разных возрастных группах.

У лиц первой зрелости базовым механизмом служит «социальное сравнение», то есть сопоставление себя с другими; у испытуемых второй зрелости - установка на личные представления и свои реальные достижения; пожилые, сохраняя подобную установку, обращаются к социальному сравнению и вводят «временное», к чему преимущественно тяготеют и престарелые, ориентируюсь на собственное «Я» в цикле жизни и выполняя это сравнение в диаде «Я есть - Я был».

Самооценка сильно влияет на наше восприятие окружающих. Человек, в глубине души не уважающий себя, считающий, что он не способен вызвать к себе серьезное отношение других, едва ли сможет сам кого-то уважать. Тот, кто думает, что недостоин любви, никогда не научится любить. Человек, низко себя ставящий, едва ли будет когда-либо счастлив. С другой стороны, в традициях воспитания стран постсоветского пространства уже с самого детства внушали человеку, что хорошего человека отличает самокритичность.

Но самокритичность подразумевает конкретные недостатки, с которыми нужно бороться. Низкая самооценка отличает не отдельные недостатки, она отрицает ценность личности в целом. Поэтому является скорее препятствием к борьбе с отдельными недостатками, так как если человек считает себя плохим в целом, то не видит смысла в искоренении отдельных недостатков. Эта позиция вредна и опасна не только для самого человека, но и для окружающих, так как тот, кто не ценит собственной личности, не посчитается и с чужой.

Полноценный человек, деятельный и полезный для общества, реализующий свои творческие возможности, способный прийти на помощь близким – это человек с несколько завышенной или адекватной самооценкой. К такому тянутся, с таким дружат, такому скорее повезет в любви.

1.2. Тревожность - ее виды и формы

Проблема тревожности занимает особое место в современном научном знании. С одной стороны, это «центральная проблема современной цивилизации», важнейшая характеристика нашего времени, с другой — это психическое состояние, вызываемое специальными условиями эксперимента или ситуации.

Поэтому не удивительно, что этой проблеме посвящено большое количество исследований, причем не только в психологии и психиатрии, но и биохимии, физиологии, философии, социологии.

В «Психологическом словаре» под тревожностью понимается «индивидуальная психологическая особенность,

По-украински

Багато що з того, що людина робить або відмовляється робити, залежить від його рівня самооцінки. Ті, хто сам не вважає себе дуже талановитим, не прагне до дуже високих цілей і не проявляє прикрості, коли йому не вдається що-небудь добре зробити. Людина, яка думає про себе як про нікчемний, нічого об'єкті, що не стоїть, часто неохоче докладає зусиль, щоб поліпшити свою долю. З іншого боку, ті, хто високо себе цінує, часто схильні працювати з великою напругою. Вони вважають нижче своєї гідності працювати недостатньо добре.

Людина з високим рівнем самооцінки сприймає себе як здібнішу і гідну особу, ніж людина з низьким рівнем самооцінки. Цікаво також, що негативне самовосприятие приводить до більше передбачуваної поведінки, ніж позитивне.

Психіатри часто говорять про те, адекватна або неадекватна самооцінка людини, але завжди виникає питання про межі цієї адекватності. Вважається, що самооцінка вимірюється по континууму, за одновимірною шкалою від високої до низької. Насправді, питання цей набагато складніше, оскільки самооцінка людини складається з почуттів, які він випробовує до самого собі. Будь-яка орієнтація, можлива відносно інших людей, може бути обернена на самого себе.

Точно так, як і інша людина може бути об'єктом безкорисливої любові, людина може підходити до себе як до об'єкту безумовно цінному. Точно так, як і на інших можна ображатися або ненавидіти, людина може ставитися до себе, як до небезпечного об'єкту. Марнославство може розглядатися як форма героепочитания, коли сам суб'єкт виступає героєм. Так само як до інших людей можна ставитися зневажливо, людина може принижувати самого себе.

Завищена і занижена самооцінки є в рівній мірі небажаними тому, що в першому випадку є небезпека формування і збереження багатьох негативних якостей, таких як нетерпимість до думок інших, зарозумілість, в другому - безініціативність, трудність спілкування з іншими.

В результаті проведеного дослідження Бороздиной був виявлений елемент неадекватності завищеної самооцінки у чоловіків і неадекватності заниженої самооцінки у жінок. Як пише И.С.Кон, чоловіки і в старості залишаються менш самокритичними, ніж жінки. Проте по комплексу отриманих результатів не лише не виключена, але і цілком вірогідна в кожній з субвибірок часткова неадекватність зворотного знаку - завищення самооцінки у жінок і заниження у чоловіків.

Ці дані вказують на виражену індивідуальну диференціацію самооцінки, що може означати її залежність від багатьох чинників - особових особливостей людини, загального стилю його життя, виховання та ін.

"Встановлено, що суб'єкти з проміжними показниками оцінки себе характеризуються оптимальнішими, стійкішими психічними станами, ніж особи з високими і низькими її значеннями".

Самооцінка може бути високою і низькою, розрізнятися по мірі стійкості, самостійності, критичності. Висота вважається дуже важливим параметром для самооцінки. Існують різні варіанти її виміру.

Найбільш поширеною у вітчизняній психології є техніка Дембо-Рубінштейн. У методиці Дембо-Рубінштейна обстежувані проставляють три відмітки на графічних шкалах, що відповідають реальної, ідеальної і досяжної самооцінки.

Аналіз отриманих даних виявляє абсолютно очевидну відмінність позицій реальної самооцінки в різних вікових групах. Реальна самооцінка з віком має очевидну тенденцію до зниження. Що ж до ідеальної самооцінки по параметру висоти, то вона також характеризується падінням зі збільшенням віку випробовуваних. Досяжна самооцінка теж має вікову динаміку. У літньому і старечому віці досяжна самооцінка майже не розрізняється з реальною, іноді повністю зливаючись з нею.

Відставання реальної самооцінки від досяжної і ідеальної має лінійну залежність: воно зменшується з віком. Це означає, що окремі елементи загальної структури самооцінки з ранньої молодості до пізньої старості поступово зближуються. В результаті уся конструкція самооцінки знижується у міру збільшення віку, нерідко до повного злиття елементів, що утворюють її : реальною, досяжною і ідеальною.

В результаті дослідження самооцінки, проведеного Бороздиной в різних вікових групах була виявлена наступна закономірність: обстежувані першій зрілості орієнтовані, головним чином, на ідеальну самооцінку; обличчя другої зрілості - на досяжну; літні безперечно починають схилятися до реальної самооцінки; у престарілих вона стає провідним елементом. Цікавий специфічний механізм самооценивания в різних вікових групах.

У осіб першої зрілості базовим механізмом служить "соціальне порівняння", тобто зіставлення себе з іншими; у випробовуваних другій зрілості - установка на особисті представлення і свої реальні досягнення; літні, зберігаючи подібну установку, звертаються до соціального порівняння і вводять "тимчасове", до чого переважно тяжіють і престарілі, орієнтуюся на власне "Я" в циклі життя і виконуючи це порівняння в діаді "Я є - Я був".

Самооцінка сильно впливає на наше сприйняття оточення. Людина, в глибині душі що не поважає себе, вважає, що він не здатний викликати до себе серйозне відношення інших, навряд чи зможе сам когось поважати. Той, хто думає, що негідний любові, ніколи не навчиться любити. Людина, низько себе що ставить, навряд чи буде коли-небудь щаслива. З іншого боку, в традиціях виховання країн пострадянського простору вже з самого дитинства вселяли людині, що хорошу людину відрізняє самокритичність.

Але самокритичність має на увазі конкретні недоліки, з якими треба боротися. Низька самооцінка відрізняє не окремі недоліки, вона заперечує цінність особи в цілому. Тому є швидше перешкодою до боротьби з окремими недоліками, оскільки якщо людина вважає себе поганим в цілому, то не бачить сенсу у викорінюванні окремих недоліків. Ця позиція шкідлива і небезпечна не лише для самої людини, але і для оточення, оскільки той, хто не цінує власну особу, не порахується і з чужою.

Повноцінна людина, діяльна і корисна для суспільства, реалізовує свої творчі можливості, здатна прийти на допомогу близьким - це людина з дещо завищеною або адекватною самооцінкою. До такого тягнуться, з таким дружать, такому швидше повезе в любові.

1.2. Тривожність - її види і форми

Проблема тривожності займає особливе місце в сучасному науковому знанні. З одного боку, це "центральна проблема сучасної цивілізації", найважливіша характеристика нашого часу, з іншої - цей психічний стан, що викликається спеціальними умовами експерименту або ситуації.

Тому не дивно, що цій проблемі присвячена велика кількість досліджень, причому не лише в психології і психіатрії, але і біохімії, фізіології, філософії, соціології.

У "Психологічному словнику" під тривожністю розуміється "індивідуальна психологічна особливість