Онлайн переводчик http://translate.meta.ua
поменять
По-украински

1. Вступ

Після більшовицького перевороту революція переросла у громадянську вій-

ну. Минули ейфорія, почуття солідарності, масові демонстрації, бурхливі зібрання

й гарячі дебати 1917 року. Протягом наступних трьох років у запеклій і безжальній

війні, що супроводжувалася масовим терором і звірствами, зчепилися численні пре-

тенденти на владу в Україні і в усій колишній імперії, зброєю вирішуючи, хто і яка

форма правління заступить старий устрій.

Для багатьох українців поява більшовиків у Росії була не лише початком нового

жорстокого пореволюційного етапу, а й причиною докорінних змін у їхньому полі-

тичному мисленні. Диктаторська природа більшовицького режиму на півночі викли-

кала відразу у багатьох українських діячів і змусила їх відмовитися від позиції збе-

реження автономних, федералістських стосунків із Росією. Відтепер незалежність

стала їхньою метою. Проте серед українців, як і серед інших народів колишньої

імперії, виникало дедалі глибше розмежування щодо ряду цілей і шляхів їх досяг-

нення. До того ж майже кожна сторона, що брала участь у громадянській війні, праг-

нула підпорядкувати собі Україну з її природними багатствами та стратегічним роз-

ташуванням. Тому після певного затишшя, зумовленого німецькою окупацією, Ук-

раїна стала ареною найбільш хаотичних і складних подій громадянської війни.

2. Гетьманщина

До весни 1918 р. широким верствам населення України вже набридли револю-

ція й хаос. Закономірно, що ці настрої переважали серед маєтних класів, заможних

селян, дрібних підприємців та бізнесменів, фабрикантів, великих землевласників,

вищих прошарків чиновництва, що складали 20 % усього населення України. Авст-

рійці та німці на Україні також всіляко прагнули відновити порядок і прискорити

вивезення продуктів. Тому між 24 і 26 квітня представники цих груп таємно домови-

лися замінити Центральну Раду консервативним українським урядом на чолі з геть-

маном Павлом Скоропадським (титул «гетьман» мав викликати асоціації з квазимо-

нархічними традиціями, пов'язаними з козацькими гетьманами).

Нащадок давнього роду козацької старшини й один із найбільших на Україні зем-

левласників, Скоропадський мав високий статус за царського режиму — служив вій-

ськовим ад'ютантом Миколи II і під час війни був авторитетним генералом. З почат-

ком революції він українізував своє військове з'єднання і, коли Центральна Рада

відкинула його послуги, був обраний титулованим командувачем селянського опол-

чення «вільних козаків». З приходом до влади цього «малоросійського» аристократа,

який раптом згадав про своє «українське коріння», в революції на Україні настав но-

вий етап, що характеризувався намаганнями відновити правопорядок та скасувати

«соціалістичні експерименти» Центральної Ради.

29 квітня, на з'їзді, скликаному в Києві Лігою землевласників, на який з усієї

України прибуло 6500 делегатів, Скоропадського з ентузіазмом проголосили геть-

маном, закликавши його «врятувати країну від хаосу і беззаконня». Того ж дня він

разом із прибічниками оголосив про встановлення «Української Держави» (на від-

міну від «Української Народної Республіки» Центральної Ради). Нова держава грун-

тувалася на незвичайному поєднанні монархічних, республіканських і, що особливо

характерно, диктаторських засад, її підданим гарантувалися звичайні громадянські

права, причому особливо наголошувалося на святості приватної власності.

Скасовуючи такі нововведення Центральної Ради, як націоналізація великих ма-

єтків та культурна автономія, гетьман увів окрему категорію громадян-козаків (які

фактично були заможними селянами), сподіваючись, що вони стануть основною

соціальною опорою режиму. Особливо впадали у вічі широкі прерогативи самого

гетьмана: йому належало виняткове право видавати всі закони, призначати кабінет,

управляти зовнішньою політикою та військовими справами й бути верховним суддею

'' країни. Однак ці претензії на майже необмежену владу не могли приховати того фак-

ту, що влада на Україні практично належала німцям, а не українцям.

"' Як цього належало чекати, українські діячі, більшість яких були соціалістами й

членами Центральної Ради, різко негативно поставилися до гетьманської держави.

Тому коли до участі в гетьманському уряді запросили кількох відомих українців, майже всі вони відмовилися. Це не лишало гетьманові нічого іншого, як звернутися

при формуванні кабінету до людей, не пов'язаних з українським рухом, тим самим

давши підставу для звинувачень у тому, що до його уряду не ввійшов жоден «справж-

ній» українець. У новому кабінеті, очолюваному прем'єр-міністром Федором Лизо-

губом (багатим землевласником), до якого входив лише один відомий український

діяч — міністр закордонних справ Дмитро Дорошенко, бракувало націоналістів, про-

те він включав ряд талановитих адміністраторів.

За якихось кількамісяців на Україні було відновлено дійовий адміністративний

апарат. У провінціях урядовці Центральної Ради замінялися на досвідчених ад-

міністраторів, що називалися старостами й призначалися з місцевих поміщиків або

земських урядників. У центральному уряді посади розподілилися між професійними

чиновниками — переважно росіянами чи русифікованими українцями. Щоправда,

труднощі виникли при формуванні діючої армії, оскільки німці не підтримували

створення великої військової сили, здатної кинути виклик їхньому переважаючому

впливові. Незабаром на повну силу стала діяти (хоч і з неоднаковою ефективністю)

поліція, до якої, як і до армії, ввійшло багато колишніх царських офіцерів.

Якщо Цегітральна Рада мала офіційні дипломатичні стосунки лише з Німеч-

чиною, Австро-Угорщиною та Оттоманською імперією, то Гетьманщина обмінялася

посольствами з 12 країнами, її зовнішня політика була головним чином спрямована

на укладення мирного договору з Радянською Росією (підписаного 12 червня

1918 р.) та на безплідні суперечки з Австро-Угорщиною навколо питання про анек-

сію східногалицьких земель та Холмщини.

Особливо вражають досягнення уряду у створенні системи освітніх закла-

дів. На рівні початкової школи було випущено кілька мільйонів примірників україно-

мовних підручників, а в більшості шкіл уведено українську мову. Було засновано

близько 150 нових україномовних гімназій, у тому числі у сільських районах. У жовт-

ні в Києві та Кам'янці-Подільському відкрилися два нових українських універси-

тети. Було також засновано національний архів та бібліотеку в понад 1 млн томів.

Вершиною цієї діяльності стало створення 24 листопада 1918 р. Української Ака-

демії наук. Так за якихось кілька місяців Гетьманщина мала на своєму рахунку такі

здобутки у царині культури, про які мріяли багато поколінь інтелігенції.

Але якщо режим Скоропадського міг похвалитися своєю здатністю управляти,

а також рядом конкретних досягнень, то разом із тим на ньому страшним тягарем

висіли фатальні політичні прорахунки. Всі вони випливали насамперед із того кола

друзів, яких собі вибрав гетьман. По-перше, його компрометувала залежність від

німців, очевидна мета яких зводилася до економічної експлуатації України. По-дру-

ге, гетьман був тісно

По-русски

1. Вступление

После большевистского переворота революция переросла в гражданскую ресниц-

ну. Миновали эйфория, чувство солидарности, массовые демонстрации, бурные собрания

и горячие дебаты 1917 года. В течение следующих трех лет в ожесточенной и безжалостной

войне, которая сопровождалась массовым террором и зверствами, сцепились исчислении прет-

тенденти на власть в Украине и во всей бывшей империи, оружием решая, кто и которая

форма правления заступит старый уклад.

Для многих украинцев появление большевиков в России было не только началом нового

жестокого послереволюционного этапа, но и причиной коренных изменений в их поле-

тичному мышлении. Диктаторская природа большевистского режима на севере викли-

кала сразу у многих украинских деятелей и заставила их отказаться от позиции збе-

реження автономных, федералистских отношений с Россией. Отныне независимость

стала их целью. Однако среди украинцев, как и среди других народов бывшей

империи, возникало все более глубокое разграничение относительно ряда целей и путей их достиг-

нення. К тому же почти каждая сторона, которая участвовала в гражданской войне, праг-

нула подчинить себе Украину с ее естественными богатствами и стратегическими роз-

ташуванням. Поэтому после определенного затишья, предопределенного немецкой оккупацией, Ук-

раїна стала ареной наиболее хаотических и сложных событий гражданской войны.

2. Гетьманщина

До весны в 1918 г. широким слоям населения Украины уже поднадоели револю-

ція и хаос. Закономерно, что эти настроения преобладали среди поместных классов, состоятельных

крестьян, мелких предпринимателей и бизнесменов, фабрикантов, больших землевладельцев

высших прослоек чиновничества, которые складывали 20 % всего населения Украины. Авст-

рійці и немцы на Украине также всячески стремились возобновить порядок и ускорить

вывоз продуктов. Поэтому между 24 и 26 апреля представители этих групп тайно домови-

лися заменить Центральный Совет консервативным украинским правительством во главе с прочь-

маном Павлом Скоропадским (титул "гетман" должен был вызывать ассоциации из квазимо-

нархічними традициями, связанными с казацкими гетманами).

Потомок давнего рода казацкой старшины и один из наибольших на Украине зем-

левласників, Скоропадский имел высокий статус при царском режиме - служил ресниц-

ськовим адъютантом Николая II и во время войны был авторитетным генералом. Из почат-

запятых революции он украинизировал свое военное соединение и, когда Центральный Совет

отбросила его услуги, был избран титулованным командующим крестьянского опол-

чення "свободных казаков". С приходом к власти этого "малорусского" аристократа

какой вдруг вспомнил о своем "украинском корне", в революции на Украине наступил но-

вей этап, который характеризовался попытками возобновить правопорядок и упразднить

"социалистические эксперименты" Центрального Совета.

29 апреля, на съезде, созываемом в Киеве Лигой землевладельцев, на который из всей

Украины прибыло 6500 делегатов, Скоропадский с энтузиазмом провозгласили прочь-

маном, призвав его "спасти страну от хаоса и беззакония". В тот же день он

вместе со сторонниками объявил об установлении "Украинского Государства" (на от-

мину от "Украинской Народной Республики" Центрального Совета). Новое государство грун-

тувалася на необычном сочетании монархических, республиканских и, что особенно

характерно, диктаторских принципов, ее подданным гарантировалась обычная гражданская

права, причем особенно отмечалось на святости частной собственности.

Скасовуючи такие нововведения Центрального Совета, как национализация больших ма-

єтків и культурная автономия, гетман ввел отдельную категорию граждан-казаков (которые

фактически были состоятельными крестьянами), надеясь, что они станут основными

социальной опорой режима. Особенно бросались в глаза широкие прерогативы самого

гетмана: ему принадлежало исключительное право выдавать все законы, назначать кабинет

управлять внешней политикой и военными делами и быть верховным судьей

'' страны. Однако эти претензии на почти неограниченную власть не могли скрыть того фак-

ту, что власть на Украине практически принадлежала немцам, а не украинцам.

"' Как этого надлежало ожидать, украинские деятели, большинство которых были социалистами и

членами Центрального Совета, резко негативно отнеслись к гетманскому государству.

Поэтому когда к участию в гетманском правительстве пригласили нескольких известных украинцев, почти все они отказались. Это не оставляло гетману ничего другого, как обратиться

при формировании кабинета к людям, не связанным с украинским движением, тем же

дав основание для обвинений в том, что к его правительству не вошел ни один "справж -

ей" украинец. В новом кабинете, возглавляемом премьер-министром Федором Лизо-

губом (богатым землевладельцем), к которому входил лишь один известен украинский

деятель - министр иностранных дел Дмитрий Дорошенко, недоставало националистов, о-

то он включал ряд талантливых администраторов.

За каких-то кількамісяців на Украине было возобновлено действенный административный

аппарат. В провинциях правительственные чиновники Центрального Совета замещались на опытных ад-

міністраторів, что назывались старостами и назначались из местных помещиков или

земских урядников. В центральном правительстве должности распределились между профессиональными

чиновниками - преимущественно россиянами или русифицированными украинцами. Правда

трудности возникли при формировании действующей армии, поскольку немцы не поддерживали

создание большой военной силы, способной бросить вызов их преобладающему

влиянию. Вскоре на полную силу стала действовать (хотя и с неодинаковой эффективностью)

полиция, к которой, как и к армии, вошло много бывших царских офицеров.

Если Цегітральна Совет имел официальные дипломатические отношения лишь из Німеч-

сочевичником, Австро-Венгрией и Оттоманской империей, то Гетьманщина обменялась

посольствами с 12 странами, ее внешняя политика была главным образом направлена

на заключение мирного договора с Советской Россией (подписанного 12 июня

в 1918 г.) и на бесплодные споры с Австро-Венгрией вокруг вопроса об анек-

сею східногалицьких земель и Холмщини.

Особенно поражают достижение правительства в создании системы образовательных закла-

дел. На уровне начальной школы было выпущено несколько миллионов экземпляров украино-

языковых учебников, а в большинстве школ введен украинский язык. Было основано

около 150 новых украиноязычных гимназий, в том числе в сельских районах. В жовт-

ни в Киеве и Кам'янці-Подільському открылись два новых украинских універси-

тэта. Был также основан национальный архив и библиотека в свыше 1 млн томов.

Вершиной этой деятельности стало создание 24 ноября в 1918 г. Украинской Ака-

демії наук. Так за каких-то несколько месяцев Гетьманщина имела на своем счете такие

достижения в области культуры, о которых мечтали много поколений интеллигенции.

Но если режим Скоропадского мог похвастаться своей способностью управлять

а также рядом конкретных достижений, то вместе с тем на нем страшным грузом

висели фатальные политические просчеты. Все они выплывали в первую очередь из того круга

друзей, которых себе выбрал гетман. Во-первых, его компрометировала зависимость от

немцев, очевидная цель которых сводилась к экономической эксплуатации Украины. По-дру-

ге, гетман был тесно