Онлайн переводчик http://translate.meta.ua
поменять
По-русски

Революция 1789-1794 гг. по существу была неизбеж¬ной, поскольку продолжающее нести на себе бремя фео¬дальных представлений и институтов французское общест¬во зашло в тупик. Абсолютная монархия не смогла предот¬вратить неуклонно нараставший экономический, социаль¬ный и политический кризис. Главной помехой на пути дальнейшего развития Франции стала именно абсолютная мо¬нархия.

Она давно уже перестала выражать общенациональ¬ные, интересы и все более откровенно защищала средневековые сословные привилегии, в том числе исключительные права дворянства на землю, цеховой строй, торговые моно¬полии и другие атрибуты феодализма. Абсолютизм, некогда сыгравший важную роль в эконо¬мическом, культурном, духовном развитии страны, оконча¬тельно превратился к концу XVIII в. в политический оплот феодальной реакции. К этому времени чиновничий и воен¬но-полицейский аппарат стал основой абсолютистского го-сударства.

Он все более откровенно использовался для по¬давления участившихся крестьянских бунтов и растущей политической оппозиции королевской власти со стороны буржуазных кругов. В последней трети XVIII в. более очевидно проявился антинародный и застойный характер абсолютизма. Он осо¬бенно ярко проявился в финансовой политике королевского правительства.

Огромные суммы из государственной, казны шли на покрытие баснословных расходов самой королевской семьи, на подкармливание верхушки дворянства и ду¬ховенства, на поддержание внешнего блеска королевского двора, ставшего в полном смысле этого слова "могилой на¬ции".

Несмотря на постоянный рост налогов и иных побо¬ров, взимаемых с третьего сословия, королевская казна все¬гда была пуста, а государственный долг вырос до астроно¬мических размеров. Таким образом, Французская революция XVIII в. вы¬зревала и протекала в принципиально иных условиях, не¬жели это имело место в предшествующих революциях.

Кон¬фронтация народных масс, во главе которых стояли пред¬ставители буржуазии, с абсолютизмом, дворянством и с гос¬подствующей католической церковью приобрела значительно более острые формы, чем это имело место полтора века назад в Англии. Осознавая свою растущую экономическую силу, французская буржуазия более болезненно реагировала на сословную приниженность и политическое бесправие.

Она не желала более мириться с феодально-абсолютистскими порядками, при которых представители третьего сословия не только отстранялись от участия в государственных де¬лах, но и не были защищены от незаконных конфискаций имущества, не имели правовой защиты в случаях произво¬ла королевских чиновников. Готовность к политическим действиям и революционная решимость французской буржуазии в конце XVIII в. имели под собой и определенные идеологические основа¬ния. Революции политической во Франции предшествовала революция в умах.

Выдающиеся просветители XVIII в. (Воль¬тер, Монтескье, Руссо и др.) в своих произведениях подвергли сокрушительной критике пороки "старого режима". С позиции школы "естественного права" они убедительно показали его "неразумность". Французские революционеры XVIII в.

имели возмож¬ность опереться на опыт английской и американской рево¬люций. В их распоряжении имелась уже достаточно четкая программа организации конституционного порядка. Они взя¬ли также на вооружение политические лозунги ("свобода, равенство, братство"), способные поднять третье сословие, т. е. практически широкие народные массы на бескомпро¬миссную борьбу с абсолютизмом и всем "старым режимом".

Политическая платформа третьего сословия нашла наиболее полное воплощение в знаменитой брошюре абба¬та Сиейеса "Что такое третье сословие?". На этот вопрос, бросая вызов абсолютизму, Сиейес уверенно отвечал: "Все". Не менее категоричным был ответ и на другой вопрос, касающийся положения третьего сословия в государствен¬ной жизни: "Чем оно было до сих пор в политическом строе?" - "Ничем".

По-украински

Революція 1789-1794 рр. по суті була неизбеж¬ний, оскільки тягар фео¬дальных представлень і інститутів, що продовжує нести на собі, французьке общест¬в зайшло у безвихідь. Абсолютна монархія не змогла предот¬вратить неухильно наростаючий економічний, социаль¬ный і політична криза. Головною перешкодою на шляху подальшого розвитку Франції стала саме абсолютна мо¬нархия.

Вона давно вже перестала виражати общенациональ¬ные, інтереси і усе більш відверто захищала середньовічні станові привілеї, у тому числі виняткові права дворянства на землю, цеховий лад, торгові моно¬полии і інші атрибути феодалізму.

Абсолютизм, що колись зіграв важливу роль в эконо¬мическом, культурному, духовному розвитку країни, оконча¬тільний перетворився до кінця XVIII ст. в політичний оплот феодальної реакції. До цього часу чиновницький і воен¬но-полицейский апарат став основою абсолютистського го-сударства. Він усе більш відверто використовувався для по¬тиски селянських бунтів, що почастішали, і зростаючої політичної опозиції королівської влади з боку буржуазних кругів.

У останній третині XVIII ст. очевидніше проявився антинародний і застійний характер абсолютизму. Він осо¬бенно яскраво проявився у фінансовій політиці королівського уряду. Величезні суми з державної, казни йшли на покриття нечуваних витрат самої королівської сім'ї, на підгодовування верхівки дворянства і ду¬ховенства, на підтримку зовнішнього блиску королівського двору, що став в повному розумінні цього слова "могилою на¬ции".

Незважаючи на постійний ріст податків і інших побо¬рів, стягуваних з третього стану, королівська казна усе¬гда була порожня, а державний борг виріс до астроно¬мических розмірів.

Таким чином, Французька революція XVIII ст. ви¬зревала і протікала в принципово інших умовах, не¬жели це мало місце в попередніх революціях. Кон¬фронтация народних мас, на чолі яких стояли перед¬ставители буржуазії, з абсолютизмом, дворянством і з держ¬подствующей католицькою церквою придбала значно гостріші форми, ніж це мало місце півтора століття тому в Англії. Усвідомлюючи свою зростаючу економічну силу, французька буржуазія хворобливіше реагувала на станове приниження і політичне безправ'я.

Вона не бажала більше миритися з абсолютистськими для феодала порядками, при яких представники третього стану не лише відсторонялися від участі в державних де¬лах, але і не були захищені від незаконних конфіскацій майна, не мали правового захисту у випадках произво¬ла королівських чиновників.

Готовність до політичних дій і революційна рішучість французької буржуазії у кінці XVIII ст. мали під собою і певні ідеологічні основа¬ния. Революції політичною у Франції передувала революція в умах. Видатні просвітники XVIII ст. (Волі¬тер, Монтескье, Руссо та ін.) у своїх творах піддали нищівній критиці вади "старого режиму". З позиції школи "природного права" вони переконливо показали його "безрозсудність".

Французькі революціонери XVIII ст. мали возмож¬ность спертися на досвід англійської і американської рево¬люций. У їх розпорядженні була вже досить чітка програма організації конституційного ладу. Вони чи взя¬також на озброєння політичні гасла ("свобода, рівність, братерство"), здатні підняти третій стан, т. е. практично широкі народні маси на бескомпро¬миссную боротьбу з абсолютизмом і усім "старим режимом".

Політична платформа третього стану знайшла якнайповніше втілення в знаменитій брошурі абба¬та Сиейеса "Що таке третій стан"?. На це питання, кидаючи виклик абсолютизму, Сиейес упевнено відповідав: "Усе". Не менш категоричною була відповідь і на інше питання, що стосується положення третього стану в государствен¬ний життю: "Чим воно було досі в політичному строе"? - "Нічим".

undefined