Онлайн переводчик http://translate.meta.ua
поменять
По-украински

Як сніг, три пташечки летіли

Через Суботове і сіли

На похиленному хресті

На старій церкві. «Бог простить:

Ми тепер душі, а не люди.

А відціля видніше буде,

Як той розкопуватимуть льох.

Коли б вже швидше розкопали,

Тойді б у рай нас повпускали.

Бо так сказав Петрові бог:

«Тойді у рай їх повпускаєш,

Як все москаль позабирає,

Як розкопа великий льох».

I

Як була я людиною,

То Прісею звалась;

Я отутечки родилась,

Тут і виростала.

Отут, було, на цвинтарі

Я з дітьми гуляю,

І з Юрусем гетьманенком !

У піжмурки граєм.

А гетьманша, було, вийде

Та й кликне в будинок,

Он де клуня. А там мені

І фіг, і родзинок —

Всього мені понадає

І на руках носить...

А з гетьманом як приїдуть

Із Чигрина гості,

То це й шлють, було, за мною.

Одягнуть, обують,

І гетьман бере на руки,

Носить і цілує.

Отак-то я в Суботові

Росла, виростала!

Як квіточка; і всі мене

Любили й вітали.

І нікому я нічого,

Ніже злого слова,

Не сказала. Уродлива

Та ще й чорноброва.

Всі на мене залицялись

І сватати стали;

А у мене, як на теє,

Й рушники вже ткались.

От-от була б подавала,

Та лихо зустріло!

Вранці-рано, в пилипівку,

Якраз у неділю,

Побігла я за водою...

Вже й криниця тая

Замуліла і висохла!

А я все літаю!..

Дивлюсь — гетьман з старшиною.

Я води набрала

Та вповні шлях і перейшла;

А того й не знала,

Що він їхав в Переяслав

Москві присягати!..

І вже ледви я, наледви

Донесла до хати —

Оту воду... чом я з нею

Відер не побила!

Батька, матір, себе, брата,

Собак отруїла

Тію клятою водою!

От за що караюсь,

От за що мене, сестрички,

І в рай не пускають.

II

А мене, мої сестрички,

За те не впустили,

Що цареві московському

Коня напоїла

В Батурині; як він їхав

В Москву із Полтави.

Я була ще недолітком,

Як Батурин славний

Москва вночі запалила,

Чечеля убила,

І малого, і старого

В Сейму потопила.

Я меж трупами валялась

У самих палатах

Мазепиних... Коло мене

І сестра, і мати

Зарізані, обнявшися,

Зо мною лежали;

І насилу-то, насилу

Мене одірвали

Од матері неживої.

Що вже я просила

Московського копитана,

Щоб і мене вбили.

Ні, не вбили, а пустили

Москалям на грище!

Насилу я сховалася

На тім пожарищі.

Одна тілько й осталася

В Батурині хата!

І в тій хаті поставили

Царя ночувати,

Як вертавсь із-під Полтави.

А я йшла з водою

До хатини... а він мені

Махає рукою,

Каже коня напоїти,

А я й напоїла!..

Я не знала, що я тяжко,

Тяжко согрішила!

Ледве я дійшла до хати,

На порозі впала.

А назавтра, як цар вийшов,

Мене поховала

Та бабуся, що осталась

На тій пожарині

Та ще й мене привітала

В безверхій хатині.

А назавтра й вона вмерла

Й зотліла у хаті,

Бо нікому в Батурині

Було поховати.

Уже й хату розкидали

І сволок з словами

На угілля попалили!..

А я над ярами

І степами козацькими

І досі літаю!

І за що мене карають,

Я й сама не знаю?

Мабуть, за те, що всякому

Служила, годила...

Що цареві московському

Коня напоїла!..

III

А я в Каневі родилась.

Ще й не говорила,

Мене мати ще сповиту

На руках носила,

Як їхала Катерина

В Канів по Дніпрові.

А ми з матір'ю сиділи

На горі в діброві.

Я плакала; я не знаю,

Чи їсти хотілось?

Чи, може, що в маленької

На той час боліло?

Мене мати забавляла,

На Дніпр поглядала;

І галеру золотую

Мені показала,

Мов будинок. А в галері

Князі, і всі сіли

Воєводи... і меж ними

Цариця сиділа.

Я глянула, усміхнулась...

Та й духу не стало!

Й мати вмерла, в одній ямі

Обох поховали!

От за що, мої сестриці,

Я тепер караюсь,

За що мене на митарство

Й досі не пускають.

Чи я знала, ще сповита,

Що тая цариця —

Лютий ворог України,

Голодна вовчиця!..

Скажіте, сестриці?

«Смеркається. Полетимо

Ночувати в Чуту.

Як що буде робитися,

Відтіль буде чути».

Схопилися, білесенькі,

І в ліс полетіли,

І вкупочці на дубочку

Ночувати сіли.

Три ворони

1

Крав! крав! крав!

Крав Богдан крам,

Та повіз у Київ,

Та продав злодіям

Той крам, що накрав.

2

Я в Парижі була

Та три злота з Радзівіллом

Та Потоцьким пропила.

3

Через мост идет черт,

А коза по воде:

Быть беде. Быть беде.

Отак кричали і летіли

Ворони з трьох сторон і сіли

На маяку, що на горі

Посеред лісу, усі три.

Мов на мороз, понадувались,

Одна на другу позирали;

Неначе три сестри старі,

Що дівували, дівували,

Аж поки мохом поросли.

1

Оце тобі, а це тобі.

Я оце літала

Аж у Сибір: та в одного

Декабриста вкрала

Трохи жовчі. От, бачите,

Й є чим розговіться!

Ну, а в твоїй Московщині

Є чим поживиться?

Чи чортма й тепер нічого?

3

Э... сестрица, много:

Три указа накаркала

На одну дорогу...

1

На яку це? на ковану?

Ну, вже наробила...

3

Да шесть тысяч в одной версте

Душ передушила...

1

Та не бреши, бо тілько п'ять.

Та й то з фоном Корфом

Ще й чваниться, показує

На чужу роботу!

Капусниця! закурена...

А ви, пості-пані?

Бенкетуєте в Парижі,

Поганці погані!

Що розлили з річку крові

Та в Сибір загнали

Свою шляхту, то вже й годі,

Уже й запишались.

Ач, яка вельможна пава...

2 і 3

А ти що зробила??

1

А дзуськи вам питать мене!

Ви ще й не родились,

Як я отут шинкувала

Та кров розливала!

Дивись, які! Карамзіна,

Бачиш, прочитали!

Та й думають, що ось-то ми!

А дзусь, недоріки!

В колодочки ще не вбились,

Безпері каліки!..

2

Ото, яка недотика!

Не та рано встала,

Що до світа упилася...

А та, що й проспалась!

1

Упилася б ти без мене

З своїми ксьондзами? —

Чортма хисту! Я спалила

Польщу з королями;

А про тебе, щебетухо,

І досі б стояла.

А з вольними козаками

Що я виробляла?

Кому я їх не наймала,

Не запродавала?

Та й живущі ж, проклятущі!

Думала, з Богданом

От-от уже поховала.

Ні, встали, погані,

Із шведською приблудою...

Та й тойді ж творилось!

Аж злішаю, як згадаю...

Батурин спалила,

Сулу в Ромні загатила

Тілько старшинами

Козацькими... а такими,

Просто козаками,

Фінляндію засіяла;

Насипала бурта

На Орелі... на Ладогу

Так гурти за гуртом

Виганяла та цареві

Болота гатила.

І славного Полуботка

В тюрмі задушила.

По-русски

Как снег, три птички летели

Через Суботове и сели

На похиленному кресте

На старой церкви. "Бог простит:

Мы теперь души, а не люди.

А отсюда виднее будет,

Как тот будут раскапывать погреб.

Когда бы уже быстрее откопали,

Тойді бы в рай нас повпускали.

Потому что так сказал Петрове бог:

"Тойді в рай их повпускаєш,

Как все москаль позабирает,

Как розкопа большой погреб".

I

Как была я человеком,

То Прісею звалась;

Я здесь родилась,

Здесь и вырастала.

Здесь, было, на кладбище

Я с детьми гуляю,

И из Юрусем гетьманенком !

В піжмурки граєм.

А гетьманша, было, выйдет

Да и будет звать в дом,

Вон где рига. А там мне

И фиг, и изюмин -

Всего мне понадає

И на руках носит...

А с гетманом как приедут

Из Чигрина гостьи,

То это и шлют, было, за мной.

Оденут, обують,

И гетман берет на руки,

Носит и целует.

Так-то я в Суботові

Росла, вырастала!

Как цветочек; и все меня

Любили и приветствовали.

И никому я ничего,

Ніже злого слова,

Не сказала. Красота

Да еще и чернобровая.

Все на меня ухаживали

И сватать стали;

А у меня, как на теє,

Й полотенца уже ткали.

От-от была бы подавала,

Но беда встретила!

Утром рано, в пилипівку,

Как раз в воскресенье,

Побежала я за водой...

Уже и колодец тая

Замуліла и высохла!

А я все летаю!.

Смотрю - гетман со старшиной.

Я воды набрала

Но полностью путь и перешла;

А того и не знала,

Что он ехал в Переяслав

Москве присягать!.

И уже ледви я, наледви

Донесла до хаты -

Ту воду... почему я с ней

Ведер не побила!

Отца, матери, себя, брата,

Собак отравила

Тію проклятой водой!

Вот за что караюсь,

Вот за что меня, сестренки,

И в рай не пускают.

II

А меня, мои сестренки,

За то не впустили,

Что царю московскому

Коня напоила

В Батурині; как он ехал

В Москву из Полтавы.

Я была еще малолетком,

Как Батурин славный

Москва ночью зажгла,

Чечеля убила,

И малого, и старого

У Сейма потопила.

Я пределов труппами валялась

В самих палатах

Мазепиних... Около меня

И сестра, и мать

Зарезаны, обнявшись,

Зо мной лежали;

И с трудом-то, с трудом

Меня оторвали

От матери неживой.

Что уже я просила

Московского копитана,

Чтобы и меня убили.

Нет, не убили, а пустили

Москалям на грище!

С трудом я спряталась

На том пожарище.

Одна тілько и осталася

В Батурині хата!

И в той хате поставили

Царя ночевать,

Как вертавсь із-під Полтавы.

А я шла с водой

К хате... а он мне

Машет рукой,

Говорит коня напоить,

А я и напоила!.

Я не знала, что я тяжело,

Тяжело согрішила!

Едва я дошла до хаты,

На пороге упала.

А назавтра, как царь вышел,

Меня похоронила

Но бабушка, что осталась

На той пожарині

Да еще и меня поздравила

В безверхой хате.

А назавтра и она умерла

Й истлела в хате,

Потому что никому в Батурині

Было похоронить.

Уже и хату разбрасывали

И сволок со словами

На угілля сожгли!.

А я над ярами

И степями казацкими

И до сих пор летаю!

И за что меня карают,

Я и сама не знаю?

По-видимому, за то, что всякому

Служила, угождала...

Что царю московскому

Коня напоила!.

III

А я в Каневе родилась.

Еще и не говорила,

Меня иметь еще спеленанную

На руках носила,

Как ехала Екатерина

В Канев по Днепровские.

А мы с матерью сидели

На горе в дубраве.

Я плакала; я не знаю,

Есть ли хотелось?

Или, может, что у маленькой

На то время болело?

Меня мать забавляла,

На Дніпр посматривала;

И галеру золотую

Мне показала,

Словно дом. А в галере

Князья, и все сели

Воеводы... и пределов ими

Царица сидела.

Я глянула, улыбнулась...

Да и духу не стало!

Й мать умерла, в одной яме

Обоих похоронили!

Вот за что, мои сестриці,

Я теперь караюсь,

За что меня на мытарство

Й до сих пор не пускают.

Знала ли я, еще спеленанная,

Что тая царица -

Жестокий враг Украины,

Голодная вовчиця!.

Скажіте, сестриці?

"Смеркається. Полетим

Ночевать в Слышимую.

Как что будет делаться,

Оттуда будет слышать".

Ухватились, беленькие,

И в лес полетели,

И вместе на дубке

Ночевать сели.

Три вороны

1

Крал! крал! крал!

Крал Богдан товар,

Но повез в Киев,

Но продал ворам

Тот товар, который наворовал.

2

Я в Париже была

Но три злота из Радзівіллом

Но Потоцьким пропила.

3

Через мост идет черт,

А коза по воде:

Быть беде. Быть беде.

Так кричали и летели

Вороны из трех сторон и сели

На маяке, что на горе

Посреди леса, все три.

Языков на мороз, понадувались,

Одна на друге поглядывали;

Вроде бы три сестры старые,

Что дівували, дівували,

Пока мхом поросли.

1

Вот тебе, а это тебе.

Я вот летала

Аж в Сибирь: и в одного

Декабриста украла

Немного желчь. Вот, видите,

Й является чем розговіться!

Ну, а в твоей Московщині

Является чем поживится?

Чортма ли и теперь ничего?

3

Э... сестрица, много:

Три указа накаркала

На одну дорогу...

1

На которую это? на кованую?

Ну, уже наделала...

3

Да шесть тысяч в одной версте

Душ передавила...

1

Но не лги, потому что тілько пять.

Да и то с фоном Корфом

Еще и кичится, показывает

На чужую работу!

Капустница! закуренная...

А вы, посту-госпоже?

Пируете в Париже,

Поганцы плохие!

Что разлили из реку крови

Но в Сибирь загнали

Свою шляхту, то уже и достаточно,

Уже и заважничали.

Эк, какая вельможная пава...

2 и 3

А ты что сделала??

1

А дудки вам питать меня!

Вы еще и не родились,

Как я здесь шинковала

Но кровь разливала!

Гляди, которые! Карамзина,

Видишь, прочитали!

Да и думают, что вот-то мы!

А брысь, недоріки!

В колодки еще не убились,

Бесперые калеки!.

2

Вот, какая недотика!

Не но рано встала,

Что к світа упилась...

А та, что и проспалась!

1

Упилась бы ты без меня

Со своими ксендзами? -

Чортма умения! Я сожгла

Польшу с королями;

А о тебе, щебетухо,

И до сих пор бы стояла.

А с вольными казаками

Что я производила?

Кому я их не нанимала,

Не запродавала?

Да и живущі же, проклятущие!

Думала, с Богданом

От-от уже похоронила.

Нет, встали, плохие,

С шведской приблудою...

Да и тойді же создавалось!

Аж злею, как вспомню...

Батурин сожгла,

Сулу в Ромні запрудила

Тілько старшинами

Казацкими... а такими,

Просто казаками,

Финляндию засеяла;

Насыпала бурта

На Орелі... на Ладогу

Так группы за группой

Выгоняла и царю

Болота гатила.

И славного Полуботка

В тюрьме задушила.