Онлайн переводчик http://translate.meta.ua
поменять
По-русски

Парки мира – величайшее социальное богатство человечества. В парках преобразованная природа выступает как среда обитания и как база для выполнения высоко ценимых человеком социальных функций. Сочетание в одном объекте художественно организованной материальной среды с направленной социальной деятельностью придает паркам неповторимую специфику и привлекательность, определяет их столь значительную роль в жизни человека, коллектива, общества.

Поэтому и историческая эволюция парков отражает как развитие форм и приемов ландшафтной архитектуры, так и коренные изменения функциональной направленности.

Раскрытие темы о парках требует системного подхода, что проявляется в обобщении опыта многих столетий, в трактовке парков как элемента глобальной проблемы – охраны природной среды.

Обращаясь к отдельным типам парков, можно отметить их следующие социальные функции.

Мемориальные парки содействуют воспитанию патриотизма, напоминают о трудовых и боевых подвигах народа, его выдающихся представителях – политических деятелях, писателях, ученых, художниках.

Парки культуры и отдыха расширяют культурный кругозор, предоставляют возможность участия в массовых политических мероприятиях, в самодеятельном искусстве, играх, танцах и других развлечениях; в них использованием музыки, света, различных художественных средств оформления создается праздничное настроение.

Спортивные парки способствуют физическому развитию людей, предоставляя посетителям возможности как увлекательных зрелищ, так и активного участия в тренировках и соревнованиях.

Национальные и природные парки, будучи важнейшими средствами сохранения редких видов фауны и флоры, вместе с тем отвечают органической потребности людей в общении с природой. Здесь речь идет не только о пассивном отдыхе, хотя и такая форма отдыха не исключается, но и снятии стрессовых напряжений, вызываемых высоким темпом городской жизни, изобилием информации, конфликтными ситуациями.

Уже само пребывание в парке снижает психическое напряжение человека, восстанавливает нервные силы, столь расточительно расходуемые порой жителями больших городов. В этих парках ведется большая научная работа по исследованию природных факторов.

Многое можно сказать о функциях других парков – городских, олимпийских, этнографических, детских, о благотворном воздействии каждого из них на формирование среды обитания, на решение социальных задач.

Системный подход к проблеме развития парков приводит к выявлению ряда прогрессивных тенденций. Одна из них — трактовка парков не как зеленых островов или оазисов в городах, загрязняемых промышленными и транспортными отходами и выбросами, но как узловых градостроительных элементов в зеленой структуре генеральных планов городов и агломераций. В такой трактовке и самое понятие «парки» значительно обогащается.

Оно охватывает не только специализированные и многофункциональные парки, не только сады и заповедники, но также зеленые пригородные зоны отдыха, гидропарки, одним словом почти все (кроме лесов) природные зоны обитания человека.

Далее можно отметить такую тенденцию, как членение крупных городов на планировочные зоны и районы, в которых формируются свои подсистемы парковых территорий. В городах, расположенных на обоих берегах больших рек, создаются своего рода макроансамбли — водно-парковые диаметры, объединяющие городскую и пригородные зоны озеленения и отдыха. Паркам и садам принадлежит в таких ансамблях ведущая роль, как центрам архитектурно-ландшафтной композиции.

В других случаях городские парки выступают в качестве функционального ядра более крупных зон массового отдыха, что особенно рельефно проявляется в периферийных районах застройки.

В генеральных планах городов отчетливо видна и тенденции специализации парков. Она не продиктована извне, но имманентно присуща данному процессу, отражая развитие структуры досуга и социально-культурного потребления, сопутствующих научно-техническому прогрессу, и связанное с этим расширение интеллектуальных интересов. В известной мере специализация обусловлена и дефицитом в черте города больших территорий, на которых возможно создание многофункциональных парков.

Если специализация парков по функциональному признаку является прогрессивной тенденцией, то дальнейшую специализацию по демографическим или иным социальным группам вряд ли можно считать обоснованной, разве что для детей школьного и дошкольного возраста.

Придавая важнейшее значение роли и месту подсистемы парков в крупных градостроительных системах, мы не должны забывать, что каждый парк и сам по себе выступает как сложная система, «как произведение искусства и как объект, выполняющий культурные и другие социальные функции. В таком архитектурно-планировочном аспекте на первый план выдвигаются вопросы композиции садов и парков, иными словами—их общее архитектурно-пространственное и ландшафтное решение.

Анализ шедевров паркового искусства, сохраняющих свою значимость в течение веков, приводит к заключению, что их непреходящая ценность обусловлена прежде всего единством идейно-художественного замысла и функционального назначения, а также высоким уровнем профессионального архитектурного мастерства.

Столетиями накапливался опыт устройства садов и парков. Многие из них и сегодня по справедливости считаются образцами искусства и культуры. Парки Древнего Востока, Средней Азии, Закавказья свидетельствуют, что уже в далеком прошлом был высок уровень ландшафтной архитектуры.

Более поздние парки периода Итальянского Возрождения, регулярные парки Франции, России, всемирно известные ансамбли Альгамбры, Д’Эсте, Версаля, Петродворца, Павловска доныне представляют ценность не только как произведения искусства, но и как источники богатейшей информации для использования в теории и практике.

Такие приемы, как использование цвета и света – естественного и искусственного, как сочетание различных пород деревьев и кустарников, включение водоемов и скульптуры в природный ландшафт и многие другие, прочно вошли в арсенал творческих средств современных ландшафтных архитекторов и градостроителей.

История создания парков, садов и развитие ландшафтного искусства насчитывает тысячелетия и уходит своими корнями в древние времена Египта, Вавилона, Ассирии \л Китая. Имеется целый ряд описаний парков и садов в трактатах древних историков, философов, а также в произведениях писателей.

Например, древнегреческий философ Платон в своем описании легендарного государства Атлантиды, якобы существовавшего 12 тыс. лет назад, указывает, что вокруг грандиозного храма Посейдона было множество садов. Многим обязано садово-парковое искусство археологам, обнаружившим интересные материалы о садах и парках древних времен.

В последние годы вопросами учета и изучения памятников садово-паркового искусства занимаются различные международные организации. В рамках ООН существует Комитет по историческим садам (ИКОМОС), создана Международная федерация ландшафтных архитекторов (ИФЛА).

Комитетом по историческим садам составлен перечень исторических памятников садово-паркового искусства, куда входят 1666

По-украински

Парки світу - найбільше соціальне багатство людства. У парках перетворена природа виступає як місце існування і як база для виконання високо цінованих людиною соціальних функцій. Поєднання в одному об'єкті художньо організованого матеріального середовища із спрямованою соціальною діяльністю надає паркам неповторну специфіку і привабливість, визначає їх таку значну роль в житті людини, колективу, суспільства.

Тому і історична еволюція парків відбиває як розвиток форм і прийомів ландшафтної архітектури, так і корінні зміни функціональної спрямованості.

Розкриття теми про парки вимагає системного підходу, що проявляється в узагальненні досвіду багатьох століть, в трактуванні парків як елементу глобальної проблеми - охорона природного середовища.

Звертаючись до окремих типів парків, можна відмітити їх наступні соціальні функції.

Меморіальні парки сприяють вихованню патріотизму, нагадують про трудові і бойові подвиги народу, його видатних представників - політичних діячів, письменників, учених, художників.

Парки культури і відпочинку розширюють культурний кругозір, надають можливість участі в масових політичних заходах, в самодіяльному мистецтві, іграх, танцях і інших розвагах; у них використанням музики, світла, різних художніх засобів оформлення створюється святковий настрій.

Спортивні парки сприяють фізичному розвитку людей, надаючи відвідувачам можливості як захоплюючих видовищ, так і активної участі в тренуваннях і змаганнях.

Національні і природні парки, будучи найважливішими засобами збереження рідкісних видів фауни і флори, в той же час відповідають органічній потребі людей в спілкуванні з природою. Тут йдеться не лише про пасивний відпочинок, хоча і така форма відпочинку не виключається, але і знятті стресової напруги, що викликається високим темпом міського життя, достатком інформації, конфліктними ситуаціями.

Вже саме перебування в парку знижує психічну напругу людини, відновлює нервові сили, що так марнотратно витрачаються іноді жителями великих міст. У цих парках ведеться велика наукова робота по дослідженню природних чинників.

Багато що можна сказати про функції інших парків - міських, олімпійських, етнографічних, дитячих, про благотворну дію кожного з них на формування місця існування, на рішення соціальних завдань.

Системний підхід до проблеми розвитку парків призводить до виявлення ряду прогресивних тенденцій. Одна з них - трактування парків не як зелених островів або оазисів в містах, що забруднюються промисловими і транспортними відходами і викидами, але як вузлових містобудівних елементів в зеленій структурі генеральних планів міст і агломерації. У такому трактуванні і саме поняття "парки" значно збагачується.

Воно охоплює не лише спеціалізовані і багатофункціональні парки, не лише сади і заповідники, але також зелені приміські зони відпочинку, гідропарки, одним словом майже усі (окрім лісів) природні зони мешкання людини.

Далі можна відмітити таку тенденцію, як розчленовування великих міст на планувальні зони і райони, в яких формуються свої підсистеми паркових територій. У містах, розташованих на обох берегах великих річок, створюються свого роду макроансамблі - водно-паркові діаметри, що об'єднують міську і приміські зони озеленення і відпочинку. Паркам і садам належить в таких ансамблях провідна роль, як центрам архітектурно-ландшафтної композиції.

У інших випадках міські парки виступають функціональним ядром більших зон масового відпочинку, що особливо рельєфно проявляється в периферійних районах забудови.

У генеральних планах міст виразно видна і тенденції спеціалізації парків. Вона не продиктована ззовні, але іманентно властива цьому процесу, відбиваючи розвиток структури дозвілля і соціально-культурного споживання, супутніх науково-технічному прогресу, і пов'язане з цим розширення інтелектуальних інтересів. Певною мірою спеціалізація обумовлена і дефіцитом в межі міста великих територій, на яких можливе створення багатофункціональних парків.

Якщо спеціалізація парків за функціональною ознакою є прогресивною тенденцією, то подальшу спеціалізацію по демографічних або іншим соціальним групам навряд чи можна вважати обгрунтованою, хіба що для дітей шкільного і дошкільного віку.

Надаючи найважливіше значення ролі і місцю підсистеми парків у великих містобудівних системах, ми не повинні забувати, що кожен парк і сам по собі виступає як складна система, "як витвір мистецтва і як об'єкт, що виконує культурні і інші соціальні функції. У такому архітектурно-планувальному аспекті на перший план висуваються питання композиції садів і парків, іншими словами-их загальне архітектурно-просторове і ландшафтне рішення.

Аналіз шедеврів паркового мистецтва, що зберігають свою значущість впродовж віків, призводить до укладення, що їх нескороминуща цінність обумовлена передусім єдністю ідейно-художнього задуму і функціонального призначення, а також високим рівнем професійної архітектурної майстерності.

Століттями накопичувався досвід облаштування садів і парків. Багато з них і сьогодні по справедливості вважаються зразками мистецтва і культури. Парки Древнього Сходу, Середньої Азії, Закавказзя свідчать, що вже у далекому минулому був високий рівень ландшафтної архітектури.

Пізніші парки періоду Італійського Відродження, регулярні парки Франції, Росії, всесвітньо відомі ансамблі Альгамбры, Д'Эсте, Версаля, Петродворца, Павловска донині представляють цінність не лише як витвори мистецтва, але і як джерела найбагатшої інформації для використання в теорії і практиці.

Такі прийоми, як використання кольору і світла - природного і штучного, як поєднання різних порід дерев і кущів, включення водойм і скульптури в природний ландшафт і багато інших, міцно увійшли до арсеналу творчих засобів сучасних ландшафтних архітекторів і містобудівників.

Історія створення парків, садів і розвиток ландшафтного мистецтва налічує тисячоліття і йде своїми коренями в древні часи Єгипту, Вавілона, Ассірії

Наприклад, старогрецький філософ Платон у своєму описі легендарної держави Атлантиди, що нібито існувала 12 тис. років назад, вказує, що навколо грандіозного храму посейдона була безліч садів. Багатьом зобов'язано садово-паркове мистецтво археологам, що виявили цікаві матеріали про сади і парки древніх часів.

Останніми роками питаннями обліку і вивчення пам'ятників садово-паркового мистецтва займаються різні міжнародні організації. У рамках ООН існує Комітет з історичних садів (ИКОМОС), створена Міжнародна федерація ландшафтних архітекторів (ИФЛА).

Комітетом з історичних садів складений перелік історичних пам'ятників садово-паркового мистецтва, куди входять 1666