Онлайн переводчик http://translate.meta.ua
поменять
По-русски

ВВЕДЕНИЕ

С древнейших времен человек задумывался о своей природе, и том, что он собой представляет, какое место занимает в мире, каковы границы его возможностей, способен ли он стать господином своей судьбы или обречен быть ее слепым орудием. Сегодня проблема человека находится в центре внимания многих наук, составляет основу и предмет междисциплинарных исследований.

Психология личности стала экспериментальной наукой в первые десятилетия нашего века. Ее становление связано с именами таких ученых, как А.Ф.Лазуровский, Г.Олпорт, Р.Кеттел и других. Однако теоретические исследования в области психологии личности велись задолго до этого времени, и в истории соответствующих исследований можно выделить по меньшей мере три периода: философско-литературный, клинический и собственно экспериментальный.

Первый берет свое начало от работ древних мыслителей и продолжался вплоть до начала Х1Х века. В первые десятилетия Х1Х века наряду с философами и писателями, проблемами психологии личности заинтересовались врачи-психиатры. Они первыми стали вести систематические наблюдения за личностью больного в клинических условиях, изучать историю его жизни для того, чтобы лучше понять его наблюдаемое поведение.

При этом делались не только профессиональные заключения, связанные с диагностикой и лечением душевных заболеваний, но и общенаучные выводы о природе человеческой личности. Этот период и получил название клинический.

В первые десятилетия текущего столетия изучением личности стали заниматься и профессиональные психологи, которые до этого времени обращали внимание главным образом на исследование познавательных процессов в состоянии человека. Этот период совпал по времени с общим кризисом психологической науки, одной из причин которого явилась несостоятельность психологии того времени в объяснении целостных поведенческих актов.

Экспериментальные исследования личности в России были начаты А.Ф. Лазурским, а за рубежом - Г.Айзенком и Р.Кеттелом.

В конце 30-х годов нашего века в психологии личности началась активная дифференциация направлений исследований. В результате ко второй половине ХХ века сложилось много различных подходов и теорий личности.

В настоящее время существует устойчивое мнение, что личностью человек не рождается, а становится. С этим согласно большинство психологов и социологов. Однако их точки зрения на то, каким законам подчиняется развитие личности, значительно расходятся.

Эти расхождения касаются понимания движущих сил развития, в частности значения общества и различных социальных групп для развития личности, закономерностей и этапов развития, наличия, специфики и роли в этом процессе кризисов развития личности, возможностей ускорения развития и других вопросов.

С каждым типом теорий связано свое особенное представление о развитии личности. Вместе с тем в последние десятилетия усиливается тенденция к интегрированному, целостному рассмотрению личности с позиций разных теорий и подходов.

По-украински

ВСТУП

З прадавніх часів людина замислювалася про свою природу, і тому, що він є, яке місце займає у світі, які межі його можливостей, чи здатний він стати паном своєї долі або приречений бути її сліпим знаряддям. Сьогодні проблема людини знаходиться в центрі уваги багатьох наук, складає основу і предмет міждисциплінарних досліджень.

Психологія особи стала експериментальною наукою в перші десятиліття нашого століття. Її становлення пов'язане з іменами таких учених, як А.Ф.Лазуровский, Г. Олпорт, Р. Кеттел і інших. Проте теоретичні дослідження в області психології особи велися задовго до цього часу, і в історії відповідних досліджень можна виділити щонайменше три періоди: філософсько-літературний, клінічний і власне експериментальний.

Перший берет свій початок від робіт древніх мислителів і тривав аж до початку Х1Х століття. У перші десятиліття Х1Х століття разом з філософами і письменниками, проблемами психології особи зацікавилися лікарі-психіатри. Вони першими стали звістці систематичні спостереження за особою хворого в клінічних умовах, вивчати історію його життя для того, щоб краще зрозуміти його спостережувану поведінку.

При цьому робилися не лише професійні висновки, пов'язані з діагностикою і лікуванням душевних захворювань, але і загальнонаукові висновки про природу людської особистості. Цей період і дістав назву клінічний.

У перші десятиліття поточного століття вивченням особи стали займатися і професійні психологи, які донині звертали увагу головним чином на дослідження пізнавальних процесів в стані людини. Цей період співпав за часом із загальною кризою психологічної науки, однієї з причин якого явилася неспроможність психології того часу в поясненні цілісних поведінкових актів.

Експериментальні дослідження особи в Росії були розпочаті А.Ф. Лазурским, а за кордоном - Г. Айзенком і Р. Кеттелом.

У кінці 30-х років нашого століття в психології особи почалася активна диференціація напрямів досліджень. В результаті до другої половини ХХ століття склалося багато різних підходів і теорій особи.

Нині існує стійка думка, що особою людина не народжується, а стає. З цим згодна більшість психологів і соціологів. Проте їх точки зору на те, яким законам підкоряється розвиток особистості, значно розходяться.

Ці розбіжності торкаються розуміння рушійних сил розвитку, зокрема значення суспільства і різних соціальних груп для розвитку особистості, закономірностей і етапів розвитку, наявності, специфіки і ролі в цьому процесі криз розвитку особистості, можливостей прискорення розвитку і інших питань.

З кожним типом теорій пов'язано своє особливе уявлення про розвиток особистості. В той же час в останні десятиліття посилюється тенденція до інтегрованого, цілісного розгляду особи з позицій різних теорій і підходів.