Онлайн переводчик http://translate.meta.ua
поменять
По-русски

АНСАМБЛЬ

Приступая к исследованию первого из трех основных элементов хоровой звучности — ансамбля, мы оказываемся на неустойчивой почве: при исследовании строя или нюансов можно опираться на некоторые научные обоснования, в отношении же ансамбля сделать это пока почти невозможно.

Анализируя строй, мы будем иметь дело с гаммой, интервалами, мелодией, гармонией; изучая нюансы, — с мотивом, фразой, предложением, периодом, музыкальной формой; к ансамблю же мы подходим главным образом со стороны непосредственного ощущения его. Для достижения ансамбля певцу надо возможно более уравновешиваться и сливаться со своей партией, партии — уравновешиваться в хоре, дирижеру — регулировать силу звука как отдельных певцов, так и целых партий.

Решающее значение имеет чутье ансамбля; научно-теоретических обоснований в этой области еще нет. Но мы все же попытаемся обобщить результаты наших практических наблюдений.

Для достижения ансамбля, т. е. уравновешенного звучания певцов в каждой хоровой партии и всех партий в хоре, требуется:

1. Одинаковое количество певцов в каждой хоровой партии.

Нередкие в хоровой практике случаи, когда альтов в хоре меньше, чем сопрано, несоответственно мало 2-х С.* и 2-х Т., следует признать ненормальным явлением. Следствием такой ненормальности обычно является то, что хор или совершенно не приобретает ансамбля, или приобретает подобие его, притом с большим трудом.

2. Одинаковое качество голосов в каждой хоровой партии.

Если, например, партия 1-х С. имеет в своем составе из 6 голосов — 2 сильных, 2 средних и 2 слабых, то и все остальные партии должны строиться в количественном и качественном отношениях приблизительно так же.

Предположим, что партии 1-х С. указанного состава будет противопоставлена партия 1-х Т., состоящая из одного сильного и пяти слабых голосов. При таком неправильном соотношении сил эти две партии, хотя и равные по количеству певцов, почти не смогут уравновеситься, особенно в forte, a потому установить ансамбль будет очень трудно.

Во имя качественной равноценности хоровых партий иногда можно пожертвовать точным соблюдением количественной нормы, лишь бы был соблюден главный закон ансамбля — уравновешенность. Но все же наш многолетний опыт и наблюдения показывают, что первое условие ансамбля — одинаковое количество певцов в хоровых партиях — должно быть по возможности выполнено.

3. Однотембренность голосов в каждой партии.

Часто встречаются такие голоса, которые по тембру как бы дополняют один другого и, таким образом, сливаются при условии равновесия в силе. Редко, но все же встречаются полоса, тембр которых сильно разнится от типичной окраски данной партии, в силу чего они почти не имеют возможности слиться в общий тембр с ней. Таких певцов с резко обособленным тембром не следует принимать в хор: достаточно одного - двух таких голосов даже на большую хоровую партию, чтобы ансамбль был испорчен.

П р и м е ч а н и е. Следует также избегать певцов с сильной вибрацией, т. е. качающимся голосом: сильное вибрирование разрушает частный ансамбль.

Хор, партии которого построены с соблюдением указанных трех требований, уже в самой природе своей имеет необходимые предпосылки для достижения того ансамбля, который условимся называть механическим** : такой хор как бы сам собой, почти без усилий певцов, зазвучит сравнительно уравновешенно. Это обусловлено тем, что в хоре и количество певцов, и качество голосов, и тембр их уравновешены.

Чем тщательнее эти три условия будут выполняться, тем благодарнее будет почва для проявления того вида совершенного ансамбля, который следует назвать художественно-органическим.

Уравновешенность — это основное требование ансамбля. Однако от него допускаются и отклонения***.

Отклонения эти троякого рода:

1. Частичное выделение из ансамбля какой-либо партии, ведущей главную мелодию сочинения или отдельные части ее, а также выдвижение на первый план каких-либо второстепенных, сопровождающих главную тему мелодико-ритмических фигур.

2. Полный выход из ансамбля певца-солиста при исполнении сочинений для одного голоса с сопровождением хора.

3. Выделение главной темы в сочинениях контрапунктического стиля (имитация, канон, фуга и пр.).

Эти отклонения бывают обусловлены перспективой исполнения и имеют прямое отношение к нюансам, которые главным образом и создают эту перспективу. Однако косвенно они затрагивают и ансамбль в отношении взаимной уравновешенности звучания хоровых партий. Вот почему, исследуя ансамбль, необходимо коснуться их хотя бы кратко.

Первый род отклонений от требований уравновешенности легче всего уяснить на нотном примере, так как наглядность разметок и обозначений динамических нюансов лучше, чем слова, раскроют его сущность.

Для этого следует твердо изучить музыку предлагаемого примера, а затем обратиться к словесным пояснениям, сопоставляя их с нотным примером.

Изучив музыку нотного примера и проанализировав ее, мы увидим, что партия теноров играет в приведенном отрывке главную роль: в ней заключена основная мысль всего отрывка, она излагает главную мелодию и передает текстовое содержание. Поэтому и надо партию теноров в приведенном примере выдвинуть на первый план, поэтому здесь и нужно частичное выделение из ансамбля.

В общий ансамбль доминирующая в настоящем случае партия вливается только в конце отрывка — в тактах 12—15. Здесь она становится уже равносильной другим партиям хора и по общему требованию ансамбля должна уравновеситься с ними. Что же касается пункта выдвижения на первый план второстепенных, сопровождающих главную мелодию фигур, то они ясно помечены скобами с цифрою 1 б.

Эти второстепенные фразы всегда появляются там, где главная мелодия идет под уклон, ослабевает, или же они предшествуют главной мелодии, подготавливая для нее соответствующий фон. Вот тут-то эти фразы и следует «выдвинуть», ибо цель и смысл их — заполнить могущие образоваться пустоты, поддержать ослабевающее напряжение; или же подготовить и как бы вызвать вступление главной мелодии.

Следует добавить, что как к выделению главной мелодии, так и в особенности к «выдвижению» второстепенных фраз надо относиться с большой осторожностью, строго руководствуясь чувством художественной меры, иначе получится вычурность и перспектива сочинения изуродуется.

Что касается второго рода отклонений от требований уравновешенности при исполнении сочинений, написанных для одного голоса с сопровождением хора, где певцы-солисты выходят из общего ансамбля, то нередко говорят: «Чем тише поет хор на протяжении всего аккомпанемента, тем лучше, ибо солист звучит тогда ярче». На деле в этих случаях зачастую получается полная оторванность солиста от хора: солист поет ярко, звучно, а хор шуршит где-то в отдалении. Это, конечно, неправильно.

Между солистом и сопровождающим его хором надо устанавливать относительный ансамбль. Хор по силе звука должен быть на известном, всегда определенном расстоянии от солиста.

По-украински

АНСАМБЛЬ

Приступаючи до дослідження першого з трьох основних елементів хорової звучності - ансамблю, ми виявляємося на нестійкому грунті: при дослідженні ладу або нюансів можна спиратися на деякі наукові обгрунтування, у відношенні ж ансамблю зробити це доки майже неможливо.

Аналізуючи лад, ми матимемо справу з гаммою, інтервалами, мелодією, гармонією; вивчаючи нюанси, - з мотивом, фразою, пропозицією, періодом, музичною формою; до ансамблю ж ми підходимо головним чином з боку безпосереднього відчуття його. Для досягнення ансамблю співакові потрібно можливо більше урівноважуватися і зливатися зі своєю партією, партії - урівноважуватися в хорі, диригентові - регулювати силу звуку як окремих співаків, так і цілих партій.

Вирішальне значення має чуття ансамблю; науково-теоретичних обгрунтувань в цій області ще немає. Але ми все ж спробуємо узагальнити результати наших практичних спостережень.

Для досягнення ансамблю, т. е. урівноваженого звучання співаків в кожній хоровій партії і усіх партій в хорі, вимагається:

1. Однакова кількість співаків в кожній хоровій партії.

Нерідкі в хоровій практиці випадки, коли альтів в хорі менше, ніж сопрано, невідповідний мало 2-х С.* і 2-х Т., слід визнати ненормальним явищем. Наслідком такої ненормальності зазвичай є те, що хор або абсолютно не придбаває ансамблю, або придбаває подібність його, притому насилу.

2. Однакова якість голосів в кожній хоровій партії.

Якщо, наприклад, партія 1-х С. має у своєму складі з 6 голосів - 2 сильних, 2 середніх і 2 слабких, то і усі інші партії повинні будуватися в кількісному і якісному стосунках приблизно так же.

Припустимо, що партії 1-х С. вказаного складу буде протиставлена партія 1-х Т., що складається з одного сильного і п'яти слабких голосів. При такому неправильному співвідношенні сил ці дві партії, хоча і рівні по кількості співаків, майже не зможуть урівноважитися, особливо в forte, a тому встановити ансамбль буде дуже важко.

В ім'я якісної рівноцінності хорових партій іноді можна пожертвувати точним дотриманням кількісної норми, аби був дотриманий головний закон ансамблю - урівноваженість. Але все таки наш багаторічний досвід і спостереження показують, що перша умова ансамблю - однакова кількість співаків в хорових партіях - повинно бути по можливості виконано.

3. Однотембренность голосів в кожній партії.

Часто зустрічаються такі голоси, які по тембру як би доповнюють один іншого і, таким чином, зливаються за умови рівноваги в силі. Рідко, але все таки зустрічаються смуга, тембр яких сильно різниться від типового забарвлення цієї партії, в силу чого вони майже не мають можливості злитися в загальний тембр з нею. Таких співаків з різко відособленим тембром не слід приймати в хор: досить одного - двох таких голосів навіть на велику хорову партію, щоб ансамбль був зіпсований.

П р і м е ч а н і е. Слід також уникати співаків з сильною вібрацією, т. е. голосом, що коливається : сильна вібрація руйнує приватний ансамбль.

Хор, партії якого побудовані з дотриманням вказаних трьох вимог, вже в самій природі своїй має необхідні передумови для досягнення того ансамблю, який умовимося називати механічним** : такий хор як би сам собою, майже без зусиль співаків, зазвучить порівняно урівноважено. Це обумовлено тим, що в хорі і кількість співаків, і якість голосів, і тембр їх урівноважені.

Чим ретельніше ці три умови виконуватимуться, тим благодарнее буде грунт для прояву того виду досконалого ансамблю, який слід назвати художньо-органічним.

Урівноваженість - ця основна вимога ансамблю. Проте від нього допускаються і відхилення***.

Відхилення ці троякого роду:

1. Часткове виділення з ансамблю якої-небудь партії, що веде головну мелодію твору або окремі частини її, а також висунення на перший план яких-небудь другорядних, супроводжуючих головну тему мелодико-ритмических фігур.

2. Повний вихід з ансамблю співака-соліста при виконанні творів для одного голосу з супроводом хору.

3. Виділення головної теми в творах контрапунктичного стилю (імітація, канон, фуга і ін.).

Ці відхилення бувають обумовлені перспективою виконання і мають пряме відношення до нюансів, які головним чином і створюють цю перспективу. Проте побічно вони зачіпають і ансамбль відносно взаємної урівноваженості звучання хорових партій. Ось чому, досліджуючи ансамбль, необхідно торкнутися їх хоч би коротко.

Перший рід відхилень від вимог урівноваженості найлегше утямити на нотному прикладі, оскільки наочність розміток і позначень динамічних нюансів краща, ніж слова, розкриють його суть.

Для цього слід твердо вивчити музику пропонованого прикладу, а потім звернутися до словесних пояснень, зіставляючи їх з нотним прикладом.

Вивчивши музику нотного прикладу і проаналізувавши її, ми побачимо, що партія тенорів грає в приведеному уривку головну роль: в ній знаходиться основна думка усього уривка, вона викладає головну мелодію і передає текстовий зміст. Тому і потрібно партію тенорів в наведеному прикладі висунути на перший план, тому тут і потрібне часткове виділення з ансамблю.

У загальний ансамбль домінуюча в справжньому випадку партія вливається тільки у кінці уривка - в тактах 12-15. Тут вона стає вже рівносильною іншим партіям хору і на загальну вимогу ансамблю повинна урівноважитися з ними. Що ж до пункту висунення на перший план другорядних, супроводжуючих головну мелодію фігур, то вони ясно помічені скобами з цифрою 1 би.

Ці другорядні фрази завжди з'являються там, де головна мелодія йде під уклон, слабшає, або ж вони передують головній мелодії, готуючи для неї відповідний фон. Ось тут-то ці фрази і слід "висунути", бо мета і сенс їх - заповнити ті, що можуть утворитися порожнечі, підтримати слабшаючу напругу; або ж підготувати і як би викликати вступ головної мелодії.

Слід додати, що як до виділення головної мелодії, так і особливо до "висунення" другорядних фраз потрібно відноситися з великою обережністю, строго керуючись почуттям художньої міри, інакше вийде химерність і перспектива твору знівечиться.

Що стосується другого роду відхилень від вимог урівноваженості при виконанні творів, написаних для одного голосу з супроводом хору, де співаки-солісти виходять із загального ансамблю, то нерідко говорять: "Чим тихіше співає хор упродовж усього акомпанементу, тим краще, бо соліст звучить тоді яскравіше". На ділі в цих випадках частенько виходить повна відірваність соліста від хору: соліст співає яскраво, звучно, а хор шарудить десь на віддалі. Це, звичайно, неправильно.

Між солістом і супроводжуючим його хором потрібно встановлювати відносний ансамбль. Хор по силі звуку має бути на відомій, завжди визначеній відстані від соліста.