Онлайн переводчик http://translate.meta.ua
поменять
По-русски

Тесная взаимосвязь России и Украины обосновывается как их геополитическим положением, так и общей историей, повлекшей за собой тесное переплетение этнических, языковых, экономических, а также множества других связей.

Россия объективно является важнейшим стратегическим партнером Украины, прежде всего в основополагающем - экономическом - аспекте; на протяжении всех лет независимости она прочно удерживает первое место в числе основных внешнеэкономических партнеров Украины: на нее приходится около 40% украинского внешнеторгового оборота. В свою очередь, геостратегическое положение Украины делает ее одним из наиболее важных внешнеполитических партнеров России.

Проходящие через территорию республики жизненно важные транспортные магистрали связывают Россию с Западной Европой и миром, без которых она значительно затруднит себе торгово-экономические связи, а также присутствие и влияние в ряде стратегически важных регионов.

Важным фактором, воздействующим на отношения РФ и Украины, является политика балансирования последней на противоречиях между США и РФ. Для России позиция Украины особенно значима в связи с тем, что после продвижения НАТО на восток она оказывается на линии нового раздела Европы, и от ее политики во многом будет зависеть безопасность России.

Тем не менее отношения этих двух государств носят противоречивый характер, поскольку, с одной стороны, государства имеют давние тесные связи, а с другой - в основе позиции Украины лежит желание максимально избавиться от российского влияния. Так, первый кризис в отношениях двух государств возник в связи с постановлением и заявлением относительно Республики Крым от 21 и 22 марта 1992 года, которым Верховный Совет РФ фактически поставил под сомнение территориальную целостность Украины.

Видимо, стремлением избавиться от российского влияния объясняется политика Украины в отношении СНГ.

Украина, став одним из организаторов СНГ, сторонницей создания широкого интеграционного поля при разработке и подписании Беловежского соглашения, буквально через два-три месяца после этого отходит от общих инициатив: в мае 1992 года устраняется от подписания в Ташкенте Договора о коллективной безопасности; в январе 1993 года не подписывает Устав СНГ; отказывается от полноправного участия в Договоре об экономическом союзе, устраняется от участия в коллективных решениях, за исключением тех, которые сулят выгоды.

Спорными моментами в отношениях Украины и России, кроме того, являются вопрос внешнего долга бывшего СССР, а также проблема задолженности Украины "Газпрому". Проблема внешнего долга СССР пока остается нерешенной, так как, несмотря на то, что в 1994 году украинское правительство подписало с российской стороной договор о "нулевом варианте", Верховная Рада Украины до сих пор отказывается ратифицировать документ. Что касается долгов Украины "Газпрому", то здесь вопрос стоит также довольно остро.

Дело в том, что Украина является крупнейшим должником "Газпрома", который намерен ужесточить свое отношение к данной проблеме. Именно монополия на транзит газа привела к возникновению неприемлемого для России механизма торговли с Украиной. Проблема имеет два аспекта: несанкционированный отбор Украиной газа из транзитной системы и долги, достигшие, по российским данным, $1,9 млрд. к октябрю 1999 года.

Проблема осложняется также тем, что сумма долга в последние годы имеет тенденцию к возрастанию, что, в свою очередь, порождает вопрос о способности и желании Украины платить.

Обращаясь к вопросу об отношениях двух стран в экономической сфере, следует отметить падение интенсивности торгово-экономических связей. В последние годы Украина утратила не только роль ведущего торгового партнера России, но в 1998 году уступила уже третью позицию Беларуси. Кроме того, в связи с вышеобозначенной проблемой в отношениях Украины и "Газпрома" довольно четко проявилось стремление российских экспортеров создать альтернативные пути экспорта российских энергоносителей (и не только энергоносителей) в обход территории Украины.

Снижение интереса российских экспортеров к сотрудничеству с Украиной обусловлено прежде всего экономической политикой Киева, пытавшегося использовать свое транзитное положение для развития двусторонних экономических отношений по модели "донор - реципиент".

Однако в силу объективных причин Украина не может не развивать отношения с Россией, с которой ее связывает многовековая история. В связи с этим как на уровне общественного мнения, так и на уровне властных институтов украинско-российские отношения выделяются в качестве особо значимых, о чем свидетельствует создание Указом президента Украины от 23.06.1997 года Национального института украинско-российских отношений при СНБО Украины.

В 1997 году между Украиной и Россией были подписаны широкомасштабный двусторонний Договор о дружбе, сотрудничестве и партнерстве и Соглашение о статусе Черноморского флота. Украиной и Россией также были проведены переговоры по вопросам оборонного сотрудничества и военного производства. В сентябре 1997 года состоялся визит в Украину министра обороны РФ генерала армии И.Сергеева, в результате было подписано соглашение о противодействии иностранным разведкам и сохранении секретов двух стран.

Важность отношений с Россией для Украины резко возросла в 2000 году с началом в стране политического кризиса, который носил очевидно "заказной", прозападный характер.

Резкая активизация правой прозападной оппозиции и явное охлаждение отношений Украины с Западом неизбежно подталкивала президента Леонида Кучму к активизации российско-украинских отношений, регулярными становятся встречи президентов Украины и России, симптоматичным является визит в Киев на празднование 10-летия провозглашения независимости Украины президента России Владимира Путина.

Лидеры большинства политических партий Украины отмечают, что Украина и Россия обречены идти в Европу вместе, помогая и поддерживая друг друга.

Несмотря на периодически возникающие между странами противоречия, Россия и Украина остаются основными тактическими и стратегическими партнерами друг для друга.

По-украински

Тісний взаємозв'язок Росії і України обгрунтовується як їх геополітичним положенням, так і загальною історією, що спричинила тісне переплетення етнічних, мовних, економічних, а також безліч інших зв'язків.

Росія об'єктивно є найважливішим стратегічним партнером України, передусім в засадничому - економічному - аспекті; упродовж усіх років незалежності вона міцно утримує перше місце в числі основних зовнішньоекономічних партнерів України : на неї припадає біля 40краинского зовнішньоторгового обігу. У свою чергу, геостратегічне положення України робить її одним з найбільш важливих зовнішньополітичних партнерів Росії.

Республіки, що проходять через територію, життєво важливі транспортні магістралі зв'язують Росію із Західною Європою і світом, без яких вона значно утруднить собі торговельно-економічні зв'язки, а також присутність і вплив у ряді стратегічно важливих регіонів.

Важливим чинником, що впливає на стосунки РФ і України, є політика балансування останньою на протиріччях між США і РФ. Для Росії позиція України особливо значима у зв'язку з тим, що після просування НАТО на схід вона виявляється на лінії нового розділу Європи, і від її політики багато в чому залежатиме безпека Росії.

Проте стосунки цих двох держав носять суперечливий характер, оскільки, з одного боку, держави мають давні тісні зв'язки, а з іншої - в основі позиції України лежить бажання максимально позбавитися від російського впливу. Так, перша криза в стосунках двох держав виникла у зв'язку з постановою і заявою відносно Республіки Крим від 21 і 22 березня 1992 року, яким Верховна Рада РФ фактично поставила під сумнів територіальну цілісність України.

Мабуть, прагненням позбавитися від російського впливу пояснюється політика України відносно СНД.

Україна, ставши одним з організаторів СНД, прихильницею створення широкого інтеграційного поля при розробці і підписанні Біловезької угоди, буквально через два-три місяці після цього відходить від загальних ініціатив: в травні 1992 року усувається від підписання в Ташкенті Договору про колективну безпеку; у січні 1993 року не підписує Статут СНД; відмовляється від повноправної участі в Договорі про економічний союз, усувається від участі в колективних рішеннях, за винятком тих, які обіцяють вигоди.

Спірними моментами в стосунках України і Росії, крім того, являються питання зовнішнього боргу колишнього СРСР, а також проблема заборгованості України " Газпрому". Проблема зовнішнього боргу СРСР доки залишається невирішеною, оскільки, попри те, що в 1994 році український уряд підписав з російською стороною договір про "нульовий варіант", Верховна Рада України досі відмовляється ратифікувати документ. Що стосується боргів України " Газпрому", то тут питання стоїть також досить гостро.

Річ у тому, що Україна є видатним боржником " Газпрому", який має намір посилити своє відношення до цієї проблеми. Саме монополія на транзит газу привела до виникнення неприйнятного для Росії механізму торгівлі з Україною. Проблема має два аспекти: несанкціонований відбір Україною газу з транзитної системи і борги, що досягли, за російськими даними, $1, 9 млрд. до жовтня 1999 року.

Проблема ускладнюється також тим, що сума боргу останніми роками має тенденцію до зростання, що, у свою чергу, породжує питання про здатність і бажання України платити.

Звертаючись до питання про стосунки двох країн в економічній сфері, слід зазначити падіння інтенсивності торговельно-економічних зв'язків. Останніми роками Україна втратила не лише роль провідного торгового партнера Росії, але в 1998 році поступилася вже третьою позицією Білорусі. Крім того, у зв'язку з вышеобозначенной проблемою в стосунках України і " Газпрому" досить чітко проявилося прагнення російських експортерів створити альтернативні шляхи експорту російських енергоносіїв(і не лише енергоносіїв) в обхід території України.

Зниження інтересу російських експортерів до співпраці з Україною обумовлене передусім економічною політикою Києва, що намагався використати своє транзитне положення для розвитку двосторонніх економічних стосунків по моделі "донор - реципієнт".

Проте в силу об'єктивних причин Україна не може не розвивати відношення з Росією, з якою її зв'язує багатовікова історія. У зв'язку з цим як на рівні громадської думки, так і на рівні владних інститутів українсько-російські стосунки виділяються в якості особливо значимих, про що свідчить створення Указом президента України від 23.06.1997 року Національного інституту українсько-російських стосунків при РНБО України.

У 1997 році між Україною і Росією були підписані широкомасштабний двосторонній Договір про дружбу, співпрацю і партнерство і Угода про статус Чорноморського флоту. Україною і Росією також були проведені переговори з питань оборонної співпраці і військового виробництва. У вересні 1997 року відбувся візит в Україну міністра оборони РФ генерала армії И.Сергеева, в результаті було підписано угоду про протидію іноземним розвідкам і збереження секретів двох країн.

Важливість стосунків з Росією для України різко зросла в 2000 році з початком в країні політичної кризи, яка носила очевидно " замовний", прозахідний характер.

Різка активізація правої прозахідної опозиції і явне охолодження стосунків України із Заходом неминуче підштовхувала президента Леоніда Кучму до активізації російсько-українських відносин, регулярними стають зустрічі президентів України і Росії, симптоматичним є візит в Київ на святкування 10-річчя проголошення незалежності України президента Росії Володимира Путіна.

Лідери більшості політичних партій України відмічають, що Україна і Росія приречені йти в Європу разом, допомагаючи і підтримуючи один одного.

Незважаючи на протиріччя, що періодично виникають між країнами, Росія і Україна залишаються основними тактичними і стратегічними партнерами один для одного.