Онлайн переводчик http://translate.meta.ua
поменять
По-русски

17. Поганки на полянке

Маленький домовенок сидел на пне у лешачьей берлоги и во все горло распевал грустную старинную песню:

Соловей, как тебе не стошнилося

Во сыром бору петь, на ветке сидючи

Да на темный лес глядючи?

Правда, лес уже был куда светлей. Грустно было глядеть на этот растрепанный ветрами, лысый и голый лес. Но грустно и уходить отсюда, расставаться с друзьями. Лешие, оказывается, вовсе не злые, сердятся, только когда лес обижают. Разве деревья и кусты сами убегут от обидчика? Зверям со своего места куда деться? И птицы не улетят, возле гнезд останутся.

Леший в бору что хозяин в дому. Говорят, он нарочно водит прохожих, чтобы заблудились. Да ведь хороший хозяин любит, чтобы гости погостили у него подольше.

А еще грустнее, что лешие спят и спят, даже песня их не разбудила. Терпение у Кузьки кончилось. Влез в берлогу, принялся будить Лешика. Кричал ему прямо в ухо, дергал за хвост. Лешик спал. Тогда Кузька начал его щекотать. Лешик захихикал, открыл глаза:

— Что? Уже весна?

«Вот оно что! — подумал Кузька. — Лешие спят всю зиму. Как медведи, барсуки, ежи, как цветы и травы».

— Проснетесь весной, — плакал Кузька, — а я уж пропал с голоду да с холоду.

— Мы-то смотрим на тебя, вот соня. Каждую ночь спать ложится! Ну, думаем, уж на зиму заляжет так заляжет, — испуганно бормотал Лешик.

Оба принялись будить деда. Будили, будили, тот и не пошевелился, пень пнем. Вышли наружу, стали разглядывать листок, на котором Кузькина деревня нарисована. Лешик потягивался, зевал, тер глаза. Никак не вспомнит, откуда ветер принес этот листок, в какую сторону им с Кузькой идти. Кузька тоже не запомнил, на деда понадеялся. А старый леший слишком крепко спит, до весны не проснется.

Вам, лешим, хорошо. — горевал домовенок. — Вы живете беспечно, а нам, домовым, без печки не прожить.

— Не плачь! — сообразил Лешик. — Есть в лесу печка. И не одна, а целых две. Во тьме и гнилушка светит! У Бабы Яги в нашем лесу два дома. Один похуже да поближе, другой получше да подальше. Не может она сразу в двух домах жить. Наверно, зимует там, где получше. А ты в другом перезимуешь, пока хозяйки нет. Сундучок у нас оставь. Яга, как сорока, все тащит, что блестит.

В чужом доме зимовать страшно, но интересно. Боялся Кузька леших, а они вон какие. Может, и Яга не хуже. Вдруг у нее и домовые есть? И Кузька побежал следом за Лешиком. Глубокий овраг, упадешь, все косточки пересчитаешь Один склон лесом порос, на другом — кусты и камни. Внизу — мутная речка. Через овраг кривое дерево перекинуто.

Не хотелось Кузьке ступать на этот мостик. Дерево дрожит, ноги дрожат. Сидеть бы посиживать дома, есть кашу с молоком или похлебочку. Оступился Кузька. Летит в реку лапоть с одной ноги, а другой застрял в ветвях кривого дерева, держит своего хозяина. Кузька вцепился в дерево обеими руками, повис над мутной речкой.

— А, вот ты где! Какие качели придумал! И я с тобой! Ух, здорово! — Лешик примостился рядом и давай раскачиваться так, что у Кузьки дух захватило от ужаса. — Ладно. Хорошенького понемножку. Бежим скорее!

— Я не могу бежать! — пискнул Кузька. Лапоть плыл, распустив завязки, как хвост, притормаживая у камней.

— Не можешь без лаптя? Тогда скачи на одной ножке!

Кузька ухватился за лапу друга, не успел оглянуться, как допрыгал до того берега. Лешик побежал спасать лапоть. И вот Кузька — один лапоть сухой, другой мокрый — бежит вверх по каменистому склону.

Совсем темно было бы в здешнем бору, кабы не белые поганки.

— Когда Яга в ступе летит домой, — шепнул Лешик, — то несется над этими поганками, чтоб мимо избы не пролететь.

На поляне, куда выскочили друзья, белым-бело от поганок.

— Ни одной поганки не сбито! — обрадовался Лешик. — Значит, бабушки Яги нету дома.

По-украински

17. Поганки на полянці

Маленький домовенок сидів на пні у лешачьей барлогу і в усе горло виспівував сумну старовинну пісню:

Соловей, як тобі не стошнилося

У сирому бору співати, на гілці сидючи

Та на темний ліс глядючи?

Правда, ліс вже був куди світліше. Сумно було дивитися на цей розпатланий вітрами, лисий і голий ліс. Але сумно і йти звідси, розлучатися з друзями. Лісовики, виявляється, зовсім не злі, гніваються, тільки коли ліс кривдять. Хіба дерева і кущі самі втечуть від кривдника? Звірам зі свого місця куди подітися? І птахи не відлетять, біля гнізд залишаться.

Лісовик у бору що хазяїн у будинку. Говорять, він навмисно водить перехожих, щоб заблукали. Та адже хороший хазяїн любить, щоб гості погостювали у нього подовше.

А ще сумніше, що лісовики сплять і сплять, навіть пісня їх не розбудила. Терпіння у Кузьки закінчилося. Вліз у барліг, почав будити Лешика. Кричав йому прямо у вухо, смикав за хвіст. Лешик спав. Тоді Кузька начал його лоскотати. Лешик захихикав, розплющив очі:

- Що? Вже весна?

"Ось воно що! - подумав Кузька. - Лісовики сплять усю зиму. Як ведмеді, борсуки, їжаки, як квіти і трави".

- Прокинетеся навесні, - плакав Кузька, - а я вже пропав з голоду та з холоду.

- Ми-то дивимося на тебе, ось соня. Щоночі спати лягає! Ну, думаємо, вже на зиму заляже так заляже, - перелякано бурмотав Лешик.

Обоє почали будити діда. Будили, будили, той і не поворушився, пень штовхнемо. Вийшли назовні, стали роздивлятися листок, на якому Кузькина село намальоване. Лешик потягувався, позіхав, тер очі. Ніяк не згадає, звідки вітер приніс цей листок, в яку сторону їм з Кузькою йти. Кузька теж не запам'ятав, на діда понадіявся. А старий лісовик занадто міцно спить, до весни не прокинеться.

Вам, лісовикам, добре. - горював домовенок. - Ви живете безтурботно, а нам, домовим, без печі не прожити.

- Не плач! - зміркував Лешик. - Є в лісі піч. І не одна, а цілих дві. У пітьмі і гнилиця світить! У Баби Яги в нашому лісі два будинки. Один гірше та ближче, інший трохи краще та чимдалі. Не може вона відразу в двох будинках жити. Напевно, зимує там, де трохи краще. А ти в іншому перезимуєш, поки хазяйки немає. Скриньку у нас залиш. Яга, як сорока, все тягне, що блищить.

У чужому будинку зимувати страшно, але цікаво. Боявся Кузька лісовиків, а вони геть які. Може, і Яга не гірша. Раптом у неї і домові є? І Кузька побіг слідом за Лешиком. Глибокий яр, впадеш, усі кісточки перерахуєш Один схил лісом поріс, на іншому - кущі і камені. Внизу - каламутна річка. Через яр криве дерево перекинуте.

Не хотілося Кузьці ступати на цей місток. Дерево тремтить, ноги тремтять. Сидіти б сидіти удома, їсти кашу з молоком або юшечку. Оступився Кузька. Летить в річку личак з однієї ноги, а інший застряг в гілках кривого дерева, тримає свого хазяїна. Кузька вчепився в дерево обома руками, повис над каламутною річкою.

- А, ось ти де! Які гойдалки придумав! І я з тобою! Ух, здорово! - Лешик примостився поруч і давай розгойдуватися так, що у Кузьки дух захопило від жаху. - Гаразд. Гарненького помалу. Біжимо швидше!

- Я не можу бігти! - пискнув Кузька. Личак плив, розпустившись зав'язки, як хвіст, пригальмовуючи у каменів.

- Не можеш без личака? Тоді скачи на одній ніжці!

Кузька вхопився за лапу друга, не встиг озирнутися, як дострибав до того берега. Лешик побіг рятувати личак. І ось Кузька - один личак сухий, інший мокрий, - біжить вгору по кам'янистому схилу.

Зовсім темно було б в тутешньому бору, якби не білі поганки.

- Коли Яга в ступі летить додому, - шепнув Лешик, - те мчить над цими поганками, щоб повз хату не пролетіти.

На поляні, куди вискочили друзі, белым-бело від поганок.

- Жодної поганки не збито! - зрадів Лешик. - Значить, бабусі Яги немає удома.