Онлайн переводчик http://translate.meta.ua
поменять
По-русски

ДЖОРДЖ ОРУЭЛЛ

«1984»

Первая

I

Был холодный ясный апрельский день, и часы пробили тринадцать. Уткнув подбородок в грудь, чтобы спастись от злого ветра, Уинстон Смит торопливо шмыгнул за стеклянную дверь жилого дома «Победа», но все-таки впустил за собой вихрь зернистой пыли. В вестибюле пахло вареной капустой и старыми половиками. Против входа на стене висел цветной плакат, слишком большой для помещения. На плакате было изображено громадное, больше метра в ширину, лицо, — лицо человека лет сорока пяти, с густыми черными усами, грубое, но по-мужски привлекательное.

Уинстон направился к лестнице. К лифту не стоило и подходить. Он даже в лучшие времена редко работал, а теперь, в дневное время, электричество вообще отключали. Действовал режим экономии — готовились к Неделе ненависти.

Уинстону предстояло одолеть семь маршей; ему шел сороковой год, над щиколоткой у него была варикозная язва: он поднимался медленно и несколько раз останавливался передохнуть. На каждой площадке со стены глядело все то же лицо. Портрет был выполнен так, что, куда бы ты ни стал, глаза тебя не отпускали. СТАРШИЙ БРАТ СМОТРИТ НА ТЕБЯ, — гласила подпись. В квартире сочный голос что-то говорил о производстве чугуна, зачитывал цифры. Голос шел из заделанной в правую стену продолговатой металлической пластины, похожей на мутное зеркало.

Уинстон повернул ручку, голос ослаб, но речь по-прежнему звучала внятно. Аппарат этот (он назывался телекран) притушить было можно, полностью же выключить — нельзя. Уинстон отошел к окну; невысокий тщедушный человек, он казался еще более щуплым в синем форменном комбинезоне партийца.

Волосы у него были совсем светлые, а румяное лицо шелушилось от скверного мыла, тупых лезвий и холода только что кончившейся зимы. Мир снаружи, за закрытыми окнами, дышал холодом. Ветер закручивал спиралями пыль и обрывки бумаги; и, хотя светило солнце, а небо было резко голубым, все в городе выглядело бесцветным — кроме расклеенных повсюду плакатов. С каждого заметного угла смотрело лицо черноусого. С дома напротив тоже. СТАРШИЙ БРАТ СМОТРИТ НА ТЕБЯ, — говорила подпись, и темные глаза глядели в глаза Уинстону.

Внизу, над тротуаром трепался на ветру плакат с оторванным углом, то пряча, то открывая единственное слово: АНГСОЦ.

Вдалеке между крышами скользнул вертолет, завис на мгновение, как трупная муха, и по кривой унесся прочь. Это полицейский патруль заглядывал людям в окна. Но патрули в счет не шли. В счет шла только полиция мыслей. За спиной Уинстона голос из телекрана все еще болтал о выплавке чугуна и перевыполнении девятого трехлетнего плана. Телекран работал на прием и на передачу. Он ловил каждое слово, если его произносили не слишком тихим шепотом; мало того, покуда Уинстон оставался в поле зрения мутной пластины, он был не только слышен, но и виден.

Конечно, никто не знал, наблюдают за ним в данную минуту или нет. Часто ли и по какому расписанию подключается к твоему кабелю полиция мыслей — об этом можно было только гадать.

Не исключено, что следили за каждым — и круглые сутки. Во всяком случае, подключиться могли когда угодно. Приходилось жить — и ты жил, по привычке, которая превратилась в инстинкт, — с сознанием того, что каждое твое слово подслушивают и каждое твое движение, пока не погас свет, наблюдают. Уинстон держался к телекрану спиной. Так безопаснее; хотя — он знал это — спина тоже выдает. В километре от его окна громоздилось над чумазым городом белое здание министерства правды — место его службы.

Вот он, со смутным отвращением подумал Уинстон, вот он, Лондон, главный город Взлетной полосы I, третьей по населению провинции государства Океания. Он обратился к детству — попытался вспомнить, всегда ли был таким Лондон.

Всегда ли тянулись вдаль эти вереницы обветшалых домов XIX века, подпертых бревнами, с залатанными картоном окнами, лоскутными крышами, пьяными стенками палисадников? И эти прогалины от бомбежек, где вилась алебастровая пыль и кипрей карабкался по грудам обломков; и большие пустыри, где бомбы расчистили место для целой грибной семьи убогих дощатых хибарок, похожих на курятники? Но — без толку, вспомнить он не мог; ничего не осталось от детства, кроме отрывочных ярко освещенных сцен, лишенных фона и чаще всего невразумительных.

Министерство правды — на новоязе(1) Миниправ — разительно отличалось от всего, что лежало вокруг. Это исполинское пирамидальное здание, сияющее белым бетоном, вздымалось, уступ за уступом, на трехсотметровую высоту. Из своего окна Уинстон мог прочесть на белом фасаде написанные элегантным шрифтом три партийных лозунга:

ВОИНА — ЭТО МИР

СВОБОДА — ЭТО РАБСТВО

НЕЗНАНИЕ — СИЛА По слухам, министерство правды заключало в себе три тысячи кабинетов над поверхностью земли и соответствующую корневую систему в недрах. В разных концах Лондона стояли лишь три еще здания подобного вида и размеров. Они настолько возвышались над городом, что с крыши жилого дома «Победа» можно было видеть все четыре разом.

В них помещались четыре министерства, весь государственный аппарат: министерство правды, ведавшее информацией, образованием, досугом и искусствами; министерство мира, ведавшее войной; министерство любви, ведавшее охраной порядка, и министерство изобилия, отвечавшее за экономику. На новоязе: миниправ, минимир, минилюб и минизо.

Министерство любви внушало страх. В здании отсутствовали окна. Уинстон ни разу не переступал его порога, ни разу не подходил к нему ближе чем на полкилометра. Попасть туда можно было только по официальному делу. да и то преодолев целый лабиринт колючей проволоки, стальных дверей и замаскированных пулеметных гнезд. Даже на улицах, ведущих к внешнему кольцу ограждений, патрулировали охранники в черной форме, с лицами горилл, вооруженные суставчатыми дубинками Уинстон резко повернулся.

Он придал лицу выражение спокойного оптимизма, наиболее уместное перед телекраном, и прошел в другой конец комнаты, к крохотной кухоньке. Покинув в этот час министерство, он пожертвовал обедом в столовой, а дома никакой еды не было — кроме ломтя черного хлеба, который надо было поберечь до завтрашнего утра. Он взял с полки бутылку бесцветной жидкости с простой белой этикеткой: «Джин Победа». Запах у джина был противный, маслянистый, как у китайской рисовой водки.

Уинстон налил почти полную чашку, собрался с духом и проглотил, точно лекарство. Лицо у него сразу покраснело, а из глаз дотекли слезы. Напиток был похож на азотную кислоту; мало того: после глотка ощущение было такое, будто тебя огрели по спине резиновой дубинкой. Но вскоре жжение в желудке утихло, а мир стал выглядеть веселее. Он вытянул сигарету из мятой пачки с надписью «Сигареты Победа», по рассеянности держа ее вертикально, в результате весь табак из сигареты высыпался на пол. Со следующей Уинстон обошелся аккуратнее.

Он вернулся в комнату и сел за столик слева от телекрана.

Из ящика стола он вынул ручку, пузырек с чернилами и толстую книгу для записей с красным корешком и переплетом под мрамор.

По неизвестной причине телекран в комнате был

По-украински

ДЖОРДЖ ОРВЕЛЛ

"1984"

Перша

I

Був холодний ясний квітневий день, і годинник пробив тринадцять. Уткнувши підборіддя в груди, щоб врятуватися від злого вітру, Уїнстон Смит квапливо шмигнув за скляні двері житлового будинку " Перемога", але все-таки впустив за собою вихор зернистого пилу.

У вестибюлі пахло вареною капустою і старими доріжками. Проти входу на стіні висів кольоровий плакат, занадто великий для приміщення. На плакаті було зображено величезне, більше метра завширшки, особа, - обличчя людини років сорока п'яти, з густими чорними вусами, грубе, але по-чоловічому привабливе. Уїнстон попрямував до сходів. До ліфта не варто було і підходити. Він навіть в кращі часи рідко працював, а тепер, в денний час, електрику взагалі відключали. Діяв режим економії - готувалися до Тижня ненависті.

Уїнстону належало здолати сім маршів; йому йшов сороковий рік, над щиколоткою у нього була варикозна виразка: він піднімався повільно і кілька разів зупинявся передихнути. На кожному майданчику із стіни дивилася уся та ж особа. Портрет був виконаний так, що, куди б ти не став, очі тебе не відпускали. СТАРШИЙ БРАТ ДИВИТЬСЯ НА ТЕБЕ, - свідчив підпис.

У квартирі соковитий голос щось говорив про виробництво чавуну, зачитував цифри. Голос йшов із закладеної в праву стіну довгастої металевої пластини, схожої на каламутне дзеркало. Уїнстон повернув ручку, голос ослабів, але мова як і раніше звучала виразно. Апарат цей(він називався телекран) пригасити було можна, повністю ж вимкнути - не можна. Уїнстон відійшов до вікна; невисока немічна людина, він здавався ще щуплішим в синьому форменому комбінезоні партійця.

Волосся у нього було зовсім світле, а рум'яна особа лущилася від поганого мила, тупих лез і холоду зими, що тільки що закінчилася.

Світ зовні, за закритими вікнами, дихав холодом. Вітер закручував спіралями пил і обривки паперу; і, хоча світило сонце, а небо було різко блакитним, все в місті виглядало безбарвним - окрім розклеєних всюди плакатів. З кожного помітного кута дивилася особа чорновусого. З будинку навпроти теж. СТАРШИЙ БРАТ ДИВИТЬСЯ НА ТЕБЕ, - говорив підпис, і темні очі дивилися в очі Уїнстону. Внизу, над тротуаром тріпався на вітрі плакат з відірваним кутом, то ховаючи, то відкриваючи єдине слово: АНГСОЦ.

Вдалині між дахами слизнув вертоліт, завис на мить, як трупна муха, і по кривій понісся геть. Це поліцейський патруль заглядав людям у вікна. Але патрулі в рахунок не йшли. У рахунок йшла тільки поліція думок.

За спиною Уїнстона голос з телекрану все ще базікав про виплавку чавуну і перевиконання дев'ятого трирічного плану. Телекран працював на прийом і на передачу. Він ловив кожне слово, якщо його вимовляли не занадто тихим шепотом; мало того, доки Уїнстон залишався у полі зору каламутної пластини, він був не лише чутний, але і видний. Звичайно, ніхто не знав, спостерігають за ним в цю хвилину або ні. Чи часто і за яким розкладом підключається до твого кабелю поліція думок - про це можна було тільки гадати.

Не виключено, що стежили за кожним - і цілу добу. В усякому разі, підключитися могли коли завгодно. Доводилося жити - і ти жив, за звичкою, яка перетворилася на інстинкт, - зі свідомістю того, що кожне твоє слово підслуховують і кожен твій рух, поки не згасло світло, спостерігають.

Уїнстон тримався до телекрану спиною. Так безпечніше; хоча - він знав це - спина теж видає. У кілометрі від його вікна громадилася над замурзаним містом біла будівля міністерства правди - місце його служби. Ось він, із смутною відразою подумав Уїнстон, ось він, Лондон, головне місто Злітної смуги I, третьої по населенню провінції держави Океанія. Він звернувся до дитинства - спробував згадати, чи завжди був таким Лондон.

Чи завжди тягнулися удалину ці низки застарілих будинків XIX століття, підпертих колодами, із залатаними картоном вікнами, клаптевими дахами, п'яними стінками палісадників? І ці прогалини від бомбардувань, де вився алебастровий пил і зніт дерся по купах уламків; і великі пустирі, де бомби розчистили місце для цілої грибної сім'ї убогих дощатих халупок, схожих на курники? Але - марно, згадати він не міг; нічого не залишилося від дитинства, окрім уривчастих яскраво освітлених сцен, позбавлених фону і найчастіше незрозумілих.

Міністерство правди - на новоязе(1) Мініправ - разюче відрізнялося від всього, що лежало навкруги. Ця велетенська пірамідальна будівля, сяюча білим бетоном, здіймалася, уступ за уступом, на трехсотметровую висоту. Зі свого вікна Уїнстон міг прочитати на білому фасаді написані елегантним шрифтом три партійні гасла:

ВОЇНА - ЦЕ СВІТ

СВОБОДА - ЦЕ РАБСТВО

НЕЗНАННЯ - СИЛА

З чуток, міністерство правди містили в собі три тисячі кабінетів над поверхнею землі і відповідна коренева система в надрах. У різних кінцях Лондона стояли лише три ще будівлі подібного виду і розмірів. Вони настільки височіли над містом, що з даху житлового будинку " Перемога" можна було бачити все чотири разом.

У них поміщалися чотири міністерства, увесь державний апарат : міністерство правди, що відало інформацією, освітою, дозвіллям і мистецтвами; міністерство світу, що відало війною; міністерство любові, що відало правоохороною, і міністерство достатку, що відповідало за економіку. На новоязе: мініправ, мінісвіт, минилюб і минизо.

Міністерство любові вселяло страх. У будівлі були відсутні вікна. Уїнстон жодного разу не переступав його порогу, жодного разу не підходив до нього ближче чим на півкілометра. Потрапити туди можна було тільки у офіційній справі. да і то здолавши цілий лабіринт колючого дроту, сталевих дверей і замаскованих кулеметних гнізд. Навіть на вулицях, що ведуть до зовнішнього кільця обгороджувань, патрулювали охоронці в чорній формі, з особами горил, озброєні суглобистими палицями

Уїнстон різко обернувся. Він надав особі вираження спокійного оптимізму, найбільш доречне перед телекраном, і пройшов в інший кінець кімнати, до крихітної кухоньки. Покинувши в цю годину міністерство, він пожертвував обідом в їдальні, а удома ніякої їжі не було - окрім шмата чорного хліба, який потрібно було поберегти до завтрашнього ранку. Він узяв з полиці пляшку безбарвної рідини з простою білою етикеткою: "Джин Перемога". Запах у джину був осоружний, маслянистий, як у китайської рисової горілки.

Уїнстон налив майже повну чашку, зібрався з духом і проковтнув, точні ліки.

Обличчя у нього відразу почервоніло, а з очей дотекли сльози. Напій був схожий на азотну кислоту; мало того: після ковтка відчуття було таке, ніби тебе огріли по спині гумовою палицею. Але незабаром паління в шлунку вщухло, а світ став виглядати веселіше. Він витягнув сигарету з пом'ятої пачки з написом "Сигарети Перемога", по неуважності тримаючи її вертикально, в результаті увесь тютюн з сигарети висипався на підлогу. З наступною Уїнстон обійшовся акуратніше. Він повернувся до кімнати і сів за столик зліва від телекрану.

З ящика столу він вийняв ручку, бульбашку з чорнилом і товсту книгу для записів з червоним корінцем і палітуркою під мармур.

З невідомої причини телекран в кімнаті був встановлений не так, як