Онлайн переводчик http://translate.meta.ua
поменять
По-русски

Назначение наказаний: условное осуждение и освобождение от наказания

Основные положения о назначении наказания сформулированы в УК Италии в ст.ст. 132-133-1. Согласно ст. 132 УК в пределах, установленных законом, судья может назначить наказание по своему усмотрению, при этом судья должен указать мотивы использования своих дискреционных полномочий. При увеличении или уменьшении наказания судья не может нарушать пределы, установленные для каждого вида наказания, кроме случаев, прямо указанных в законе.

При вынесении приговора судья должен оценить все элементы преступления и все обстоятельства его совершения в целях определения степени ответственности подсудимого и назначения ему соразмерного наказания. При этом от судьи не требуется подробного комментирования критериев оценки, достаточно только указания на выбранные элементы, послужившие основой для формирования судебного решения, а также на оценку обстоятельств совершения преступления, чтобы было видно, что судья учел все компоненты преступного деяния.

Таким образом, назначение наказания в пределах максимума и минимума, установленного УК, будет законным только в случае полной оценки судьей элементов деяния и характеристики личности виновного, а также достаточно мотивировано. Выбор вида наказания в случае, когда закон предусматривает альтернативные санкции остается за судьей и не может быть пересмотрен никакой инстанцией, руководствуясь принципом законности, если выбор наказания в приговоре был достаточно мотивирован.

В случае назначения наказания нескольким подсудимым судья не только должен мотивировать выбор того или иного наказания, но также оценить и сравнить степень участия в преступном деянии каждого обвиняемого и в зависимости от этого дифференцировать для каждого из них назначенное наказание.

Судебная практика в Италии при назначении наказания исходит из принципа, закрепленного ст. 27 Конституции, о необходимости учитывать цель перевоспитания осужденного.

УК Италии требует обязательного учета судьей при осуществлении своих дискреционных полномочий тяжесть совершенного уголовно наказуемого деяния в зависимости от:

1) природы, вида, средств, объекта, времени, и места совершения деяния;

2) тяжести причиненного вреда или опасности, которой подвергнут потерпевший от деяния;

3) интенсивности умысла или степени неосторожности.

Кроме того, судья должен оценить способности виновного к совершению уголовных деяний, связанную:

1) с преступными мотивами и характером преступника;

2) с предыдущим привлечением к уголовной и другой юридической ответственности, а также с поведением и образом жизни подсудимого до совершения уголовного деяния;

3) с поведением во время совершения и после совершения уголовного деяния;

4) с личными, семейными и социальными условиями жизни подсудимого (ст. 133 УК Италии).

Таким образом, закон, провозглашая принцип свободного усмотрения судьи при назначении наказания, подробно указывает те объективные и субъективные обстоятельства, которым суд обязан дать оценку при выборе наказания в каждом случае.

Однако судебная практика исходит из положения, что судья при выборе меры уголовной ответственности подсудимого не обязан в приговоре описывать все элементы, указанные в ст. 133 УК, но должен указать те элементы первостепенной важности, которые повлияли на выбор вида и размера наказания. Это означает, что остальные обстоятельства не повлияли на назначение наказания.

В 1981 г. УК Италии в целях социальной справедливости был дополнен новой нормой об оценке судом материального положения подсудимого при назначении наказания. Согласно ст. 133-1 при определении общей суммы штрафа или денежного взыскания судья должен учитывать помимо обстоятельств, указанных в ст. 133 УК также материальное положение лица, совершившего уголовное деяние.

Судья может увеличить сумму штрафа или денежного взыскания, установленного законом в 3 раза или уменьшить на 1/3, если сочтет, что в связи с материальным положением виновного максимальный размер этого наказания не эффективен либо минимальный размер слишком тяжел.

Указанная норма была принята в развитии принципа равенства всех граждан перед законом, провозглашенного ст. 3 Конституции Италии. В теории и практике итальянского уголовного права принято считать, что конституционный принцип равенства означает не только применение равного правового режима к объективно одинаковым ситуациям, но и также применение дифференцированного правового режима к объективно различным ситуациям. В области преступности и наказуемости поведения гражданина дифференциация ответственности имеет особое значение.

Нормы статей 133 и 133-1 позволяют судье в рамках осуществления своих дискреционных полномочий индивидуализировать наказание для лиц, совершивших преступления.

При назначении наказания в Италии учитываются смягчающие и отягчающие ответственность обстоятельства. Итальянский УК предусматривает обязательное усиление либо, наоборот, смягчение ответственности в зависимости от наличия одного или нескольких отягчающих либо смягчающих обстоятельств.

В ст. 61 УК Италии предусматриваются общие отягчающие обстоятельства, перечень которых является исчерпывающим. К таким обстоятельствам относятся:

1) совершение деяния по низменным или неуважительным мотивам;

2) совершение деяния с целью скрыть другое преступление, либо с целью обеспечить себе или третьим лицам выгоду или прибыль от совершения преступления, либо с целью избежать наказания за другое преступление;

3) совершение неосторожного преступления, несмотря на предвидение наступления преступного результата;

4) использование мучительного способа или совершение преступления с жестокостью по отношению к другим лицам;

5) использование таких обстоятельств времени, места или свойств личности, которые препятствуют осуществлению общественной или частной защиты;

6) совершение деяния в период сознательного уклонения от исполнения предписаний об аресте, задержании или заключении в места лишения свободы в связи с ранее совершенным преступлением;

7) причинение значительного ущерба потерпевшему при совершении преступлений против собственности либо иных корыстных преступлений;

8) отягчение либо попытка отягчить последствия совершенного деяния;

9) совершение деяния в результате злоупотребления служебным положением или нарушением обязанностей должностного лица или государственного служащего, либо служителя культа;

10) совершение деяния против государственного служащего или лица, выполняющего обязанности государственного служащего, либо наделенного полномочиями служителя католического культа или иного разрешенного государством культа, а также против дипломатического представителя или консула иностранного государства, в связи с выполнением указанными лицами служебных обязанностей;

11) совершение преступления в результате злоупотребления авторитетом в семье, либо злоупотреблением служебными, трудовыми отношениями или отношениями совместного проживания или гостеприимства.

Наличие одного отягчающего обстоятельства согласно ст. 64 УК Италии влечет обязательное увеличение срока

По-украински

Призначення покарань : умовне засудження і звільнення від покарання

Основні положення про призначення покарання сформульовані в УК Італії в ст.ст. 132-133-1. Згідно ст. 132 УК в межах, встановлених законом, суддя може призначити покарання на власний розсуд, при цьому суддя повинен вказати мотиви використання своїх дискреційних повноважень. При збільшенні або зменшенні покарання суддя не може порушувати межі, встановлені для кожного виду покарання, окрім випадків, прямо вказаних в законі.

При виголошенні вироку суддя повинен оцінити усі елементи злочину і усі обставини його здійснення в цілях визначення міри відповідальності підсудного і призначення йому співвимірного покарання. При цьому від судді не потрібно детальне коментування критеріїв оцінки, досить тільки вказівки на вибрані елементи, що послужили основою для формування судового рішення, а також на оцінку обставин скоєння злочину, щоб було видно, що суддя врахував усі компоненти злочинного діяння.

Таким чином, призначення покарання в межах максимуму і мінімуму, встановленого УК, буде законним тільки у разі повної оцінки суддею елементів діяння і характеристики особи винного, а також досить мотивовано. Вибір виду покарання у разі, коли закон передбачає альтернативні санкції залишається за суддею і не може бути переглянутий ніякою інстанцією, керуючись принципом законності, якщо вибір покарання у вироку був досить мотивований.

У разі призначення покарання декільком підсудним суддя не лише повинен мотивувати вибір того або іншого покарання, але також оцінити і порівняти міру участі в злочинному діянні кожного обвинуваченого і залежно від цього диференціювати для кожного з них призначене покарання.

Судова практика в Італії при призначенні покарання виходить з принципу, закріпленого ст. 27 Конституцій, про необхідність враховувати мету перевиховання засудженого.

УК Італії вимагає обов'язкового обліку суддею при здійсненні своїх дискреційних повноважень тяжкість досконалого кримінально карного діяння залежно від:

1) природи, виду, засобів, об'єкту, часу, і місця здійснення діяння;

2) тяжкість заподіяної шкоди або небезпеки, якій підданий потерпілий від діяння;

3) інтенсивності наміру або міри необережності.

Крім того, суддя повинен оцінити здібності винного до здійснення кримінальних діянь, пов'язану:

1) із злочинними мотивами і характером злочинця;

2) з попереднім залученням до кримінальної і іншій юридичній відповідальності, а також з поведінкою і способом життя підсудного до здійснення кримінального діяння;

3) з поведінкою під час здійснення і після здійснення кримінального діяння;

4) з особистими, сімейними і соціальними умовами життя підсудного(ст. 133 УК Італії).

Таким чином, закон, проголошуючи принцип вільного розсуду судді при призначенні покарання, детально вказує ті об'єктивні і суб'єктивні обставини, яким суд зобов'язаний дати оцінку при виборі покарання в кожному випадку.

Проте судова практика виходить з положення, що суддя при виборі міри кримінальної відповідальності підсудного не зобов'язаний у вироку описувати усі елементи, вказані в ст. 133 УК, але повинен вказати ті елементи першорядної ваги, які вплинули на вибір виду і розміру покарання. Це означає, що інші обставини не вплинули на призначення покарання.

У 1981 р. УК Італії в цілях соціальної справедливості був доповнений новою нормою про оцінку судом матеріального становища підсудного при призначенні покарання. Згідно ст. 133-1 при визначенні загальної суми штрафу або грошового стягнення суддя повинен враховувати окрім обставин, вказаних в ст. 133 УК також матеріальне становище особи, що вчинила кримінальне діяння.

Суддя може збільшити суму штрафу або грошового стягнення, встановленого законом в 3 рази або зменшити на 1/3, якщо визнає, що у зв'язку з матеріальним становищем винного максимальний розмір цього покарання не ефективний або мінімальний розмір занадто важкий.

Вказана норма була прийнята в розвитку принципу рівності усіх громадян перед законом, проголошеної ст. 3 Конституції Італії. У теорії і практиці італійського кримінального права прийнято вважати, що конституційний принцип рівності означає не лише застосування рівного правового режиму до об'єктивно однакових ситуацій, але і також застосування диференційованого правового режиму до об'єктивно різних ситуацій. У області злочинності і караності поведінки громадянина диференціація відповідальності має особливе значення.

Норми статей 133 і 133-1 дозволяють судді у рамках здійснення своїх дискреційних повноважень індивідуалізувати покарання для осіб, що скоїли злочини.

При призначенні покарання в Італії враховуються пом'якшувальні і обтяжливі відповідальність обставини. Італійський УК передбачає обов'язкове посилення або, навпаки, пом'якшення відповідальності залежно від наявності одного або декількох обтяжливих або пом'якшувальних обставин.

У ст. 61 УК Італії передбачаються загальні обтяжливі обставини, перелік яких є вичерпним. До таких обставин відносяться:

1) здійснення діяння за низинними або нешанобливими мотивами;

2) здійснення діяння з метою приховати інший злочин, або з метою забезпечити собі або третім особам вигоду або прибуток від скоєння злочину, або з метою уникнути покарання за інший злочин;

3) скоєння необережного злочину, незважаючи на передбачення настання злочинного результату;

4) використання тяжкого способу або скоєння злочину з жорстокістю по відношенню до інших осіб;

5) використання таких обставин часу, місця або властивостей особи, які перешкоджають здійсненню громадського або приватного захисту;

6) здійснення діяння в період свідомого ухилення від виконання приписів про арешт, затримання або укладення в місця позбавлення волі у зв'язку з раніше вчиненим злочином;

7) спричинення значного збитку потерпілому при скоюванні злочинів проти власності або інших корисливих злочинів;

8) загострення або спроба загострити наслідки досконалого діяння;

9) здійснення діяння в результаті зловживання службовим станом або порушенням обов'язків посадовця або державного службовця, або служителя культу;

10) здійснення діяння проти державного службовця або особи, що виконує обов'язки державного службовця, або наділеного повноваженнями служителя католицького культу або іншого дозволеного державою культу, а також проти дипломатичного представника або консула іноземної держави, у зв'язку з виконанням вказаними особами службових обов'язків;

11) скоєння злочину в результаті зловживання авторитетом в сім'ї, або зловживанням службовими, трудовими стосунками або стосунками спільного проживання або гостинності.

Наявність однієї обтяжливої обставини згідно ст. 64 УК Італії тягне обов'язкове збільшення терміну