Онлайн переводчик http://translate.meta.ua
поменять
По-русски

Остановимся подробнее на термине гнозис. Он обозначает узнавание.

Принято выделять различные виды гнозиса, которые соот¬ветствуют имеющимся у человека рецепторам — перифериче¬ским частям анализаторов Степень значимости каждого их них различна. Так, вкусовой и обонятельный гнозис гораздо менее важны для современного человека, чем слуховой, зрительный и тактильный. 4.2. Зрительный гнозис

Предметный зрительный гнозис — наиболее важный для ори-ентации в окружающей действительности. Благодаря ему чело¬век различает предметы. Формирование зрительного гнозиса начинается с узнавания реальных предметов и реалистических изображений. Вначале необ¬ходимо усвоить простые зрительные объекты, выделить в них существенные признаки, сопоставить предметы между собойНачиная с 2-летнего возраста, их зрительный гнозис усложня¬ется, и они проявляют интерес к простым стилизациям типа «мультиков».

Такие изображения более символичны по своей су¬ти, а следовательно, требуют более зрелого восприятия.

Со време¬нем детям становятся доступными рисунки, стилизованные в зна¬чительной степени: штриховые, теневые, наложенные, перечерк¬нутые картинкиЦветовой гнозис также развивается постепенно. Вначале ос¬ваиваются яркие цвета спектра (красный, синий, зеленый), затем — менее яркие — белый, черный, коричневый, оранже¬вый. При этом дети, рисуя, могут изобразить траву красной, небо — зеленым и др. Такое «свободное обращение» с цветом вполне допустимо. Не следует исправлять ребенка, меняя вы¬бранный им цвет на другой, более реалистичный.

Чтобы отне¬сенность цвета к предмету устоялась, необходимо более зрелое видение, а оно формируется не сразу. Кроме того, индивидуаль¬ное восприятие цвета может долго оставаться нестандартным и для взрослых людей, что находит свое выражение в художествен¬ном творчестве. К 6-7-летнему возрасту усваиваются не только цвета спект¬ра, но и их оттенки. Умение подобрать оттенки к цвету принято, оценивать и как свидетельство зрелости цветового зрительного гнозиса, и как продвижение в мышлении, а именно в способнос¬ти к классификации явлений.

Лицевой гнозис — особый вид зрительного гнозиса. Он фор¬мируется относительно изолированно от остальных видов зри¬тельно-гностической деятельности. Первым, что усваивает ребе¬нок зрительно — это лицо матери или близкого ему человека. За¬тем приобретается способность различать и запоминать другие лица. Излишне говорить, что память на лица необходима для об¬щения с окружающими людьми в течение всей жизни.

Симультанный гнозис — это способность видеть сложные изображения целиком, укладывать детали в единое целое, выде¬ляя существенные и второстепенные признаки. Таким способом воспринимается, в частности, сюжетная картина. Если не охва¬тить ее взором целиком, то сюжет, например, известной картины Федотова «Сватовство майора» и многих других картин, может быть совсем не понят или понят превратно. Симультанный гно¬зис наиболее тесно связан с развитием мышления и поэтому яв¬ляется одним из его важных показателей.

4.3.Слуховой гнозис Слуховой гнозис характеризуется необходимостью восприя¬тия последовательности стимулов, реализующихся во времени. Такое восприятие обозначается как сукцессивное. Следователь¬но, слуховые сигналы требуют сукцессивного анализа и синтеза последовательно поступающих акустических раздражителей. Это отличает его от тактильного и зрительного гнозиса, организованных не во времени, а в пространстве Пространственные стимулы воспринимаются не последовательно (сукцессивно), а одномоментно.

Одномоментное восприятие обозначается как симультанное.

В силу сукцессивности овладение слуховым гнозисом требует умения раздельного (дискретного) «отслеживания» элементов ряда. Восприятие какого-либо из фрагментов слуховой инфор¬мации не обеспечивает ее понимания в целом. В связи с этим важно, чтобы в ранний период онтогенеза ребенок приобрел способность прослеживать различные следующие друг за другом цепочки слуховых стимулов, например, мелодий, слов.

Единый слуховой анализатор включает две функциональные системы: а) восприятие речевых звуков и б) восприятие нерече¬вых звуков.

Важно учитывать, что слуховое восприятие, как и другие выс¬шие формы гнозиса, является активным процессом, включаю¬щим в свой состав и моторные компоненты (имитация и пропевание — для освоения неречевых шумов и развития музыкально¬го слуха; проговаривание — для развития речевого слуха).

Наиболее важное для человека речевое слуховое восприятие организовано в фонематическую систему, формируемую в систе¬ме данного языка. Фонема (единица речевого акустического восприятия) является основной смыслоразличительной едини¬цей речи.

4.4. Тактильный гнозис

Тактильный гнозис — это способность распознавать на ощупь поверхность, текстуру материала; узнавать форму предмета; а также принимать тепловые и болевые сигналы.

5.1. Понятие праксиса и его неречевые виды

Гностические функции, в свою очередь, служат базисными для овладения связанными с ними действиями, т.е. различными видами праксиса. Термин праксис обозначает практическое (пред¬метное) действие. Таких действий человек осваивает великое множество: от самых простых (еда, одевание и пр.) до сложней¬ших, представленных, например, профессиональными навыками и прочим.

Учение о праксисе и его нарушениях — апраксии — было со¬здано немецким неврологом К. Липманном, который развил и уточнил положения, выдвинутые еще неврологом К Вернике, впервые описавшим моторную афазию и введшим ее в науку.

К. Липманн подчеркивал, что праксис — это система не толь¬ко предметных, но и произвольных действий. Нарушение способ¬ности воспроизводить эти действия носит название апраксии Принципиально важно, что больные с апраксией теряют способ¬ность выполнять движения и действия именно произвольно. Не¬произвольно эти же действия могут быть ими легко выполнены Подробнее об этом будет сказано в разделе «Апраксии».

К. Липманн обратил внимание и на то, что для выполнения какого-либо двигательного акта необходимо совершить серию отдельных движений, соответствующих его общему замыслу. Та¬кой замысел К. Липманн назвал «идеаторным эскизом (набро¬ском)». По существу, он представляет собой план действия, ко¬торый разворачивается в отдельные двигательные акты («кине¬тические мелодии»). Чтобы действие совершилось, необходима также передача представлений о нем в исполнительный (мотор¬ный) центр.

А.Р. Лурия, основываясь на учении К Липманна о праксисе и апраксии, существенным образом развил его. Он разделил все праксические действия на кинестетические (чувствительные) и кинетические (двигательные), постулируя таким образом нали¬чие двух видов праксиса — кинестетического и кинетического. Кинестетический праксис А.Р. Лурия обозначил как афферент¬ный, а кинетический — как эфферентный Это уточнило понима¬ние праксиса — как одной из высших психических функций, и апраксии — как его патологии.

Таким образом, один вид праксиса — кинетический по спо¬собу приобретения и использования — кинестетический и аффе¬рентный по направленности нервных импульсов. Второй

По-украински

Зупинимося детальніше на терміні гнозис. Він означає пізнавання.

Прийнято виділяти різні види гнозиса, які соот¬ветствуют наявним у людини рецепторам - перифериче¬ским частинам аналізаторів Міра значущості кожного їх них різна. Так, смаковий і нюховий гнозис набагато менш важливі для сучасної людини, чим слуховий, зоровий і тактильний. 4.2. Зоровий гнозис

Предметний зоровий гнозис - найбільш важливий для ори-ентации в навколишній дійсності. Завдяки ньому чоло¬повік розрізняє предмети.

Формування зорового гнозиса розпочинається з пізнавання реальних предметів і реалістичних зображень. Спочатку необ¬ходимо засвоїти прості зорові об'єкти, виділити в них істотні ознаки, зіставити предмети між собойНачиная з 2-річного віку, їх зоровий гнозис усложня¬ется, і вони виявляють цікавість до простих стилізацій типу "мультиків". Такі зображення символічніші по своїй су¬ти, а отже, вимагають зрілішого сприйняття.

З време¬йому дітям стають доступними малюнки, стилізовані в зна¬чительной міри : штрихові, тіньові, накладені, перечерк¬нутые картинкиЦветовой гнозис також розвивається поступово. Спочатку ос¬ваиваются яскраві кольори спектру (червоний, синій, зелений), потім - менш яскраві - білий, чорний, коричневий, оранжі¬вый. При цьому діти, малюючи, можуть зображувати траву червоною, небо - зеленим та ін. Таке "вільне поводження" з кольором цілком допустиме. Не слід виправляти дитину, міняючи ви¬лайливий їм колір на інший, реалістичніший.

Щоб отне¬сенность кольору до предмета устоялася, потрібне зріліше бачення, а воно формується не відразу. Крім того, индивидуаль¬ное сприйняття кольору може довго залишатися нестандартним і для дорослих людей, що знаходить своє вираження в художествен¬ном творчості. До 6-7-річного віку засвоюються не лише кольори спект¬ра, але і їх відтінки. Уміння підібрати відтінки до кольору прийняте, оцінювати і як свідоцтво зрілості колірного зорового гнозиса, і як просування в мисленні, а саме в способнос¬ти до класифікації явищ.

Лицьовий гнозис - особливий вид зорового гнозиса. Він фори¬мируется відносно ізольовано від інших видів дивися¬діяльності тільної гностики. Першим, що засвоює ребе¬нок зорово - це обличчя матері або близької йому людини. За¬тим отримується здатність розрізняти і запам'ятовувати інших осіб. Надмірно говорити, що пам'ять на осіб потрібна для про¬щения з навколишніми людьми впродовж усього життя.

Симультанний гнозис - це здатність бачити складні зображення цілком, укладати деталі в єдине ціле, выде¬ляя істотні і другорядні ознаки. У такий спосіб сприймається, зокрема, сюжетна картина. Якщо не охва¬тить її поглядом цілком, то сюжет, наприклад, відомої картини Федотова "Сватання майора" і багатьох інших картин, може бути зовсім не зрозумілий або зрозумілий неправдиво. Симультанний гно¬зис найтісніше пов'язаний з розвитком мислення і тому яв¬ляется одним з його важливих показників.

4.3.Слуховой гнозис

Слуховий гнозис характеризується необхідністю восприя¬тия послідовності стимулів, що реалізовуються в часі. Таке сприйняття позначається як сукцессивное. Слідчий¬але, слухові сигнали вимагають сукцессивного аналізу і синтезу акустичних подразників, що послідовно поступають. Це відрізняє його від тактильного і зорового гнозиса, організованих не в часі, а в просторі Просторові стимули сприймаються не послідовно (сукцессивно), а одномоментно.

Одномоментне сприйняття позначається як симультанне.

В силу сукцессивности оволодіння слуховим гнозисом вимагає уміння роздільного (дискретного) "відстежування" елементів ряду. Сприйняття якого-небудь з фрагментів слухової инфор¬мации не забезпечує її розуміння в цілому. У зв'язку з цим важливо, щоб в ранній період онтогенезу дитина придбала здатність простежувати різні наступні один за одним ланцюжки слухових стимулів, наприклад, мелодій, слів.

Єдиний слуховий аналізатор включає дві функціональні системи: а) сприйняття мовних звуків і б) сприйняття нерече¬вых звуків.

Важливо враховувати, що слухове сприйняття, як і інші выс¬шие форми гнозиса, є активним процесом, включаю¬щим до свого складу і моторних компонент (імітація і проспівування - для освоєння немовних шумів і розвитку музично¬го слуху; промовляння - для розвитку мовного слуху).

Найбільш важливе для людини мовне слухове сприйняття організоване у фонемну систему, що формується в систе¬ме цієї мови. Фонема (одиниця мовного акустичного сприйняття) являється основний смыслоразличительной єднай¬цей розмови.

4.4. Тактильний гнозис

Тактильний гнозис - це здатність розпізнавати на дотик поверхню, текстуру матеріалу; дізнаватися форму предмета; а також приймати теплові і больові сигнали.

5.1. Поняття праксиса і його немовні види

Функції гностик, у свою чергу, служать базисними для оволодіння пов'язаними з ними діями, тобто різними видами праксиса. Термін праксис означає практичну (перед¬метное) дію. Таких дій людина освоює велику кількість: від найпростіших (їжа, одягання і ін.) до складніше¬ших, представлених, наприклад, професійними навичками і іншим.

Вчення про праксисе і його порушення - апраксии - було з¬здано німецьким неврологом До. Липманном, який розвинув і уточнив положення, висунені ще неврологом До Вернике, що уперше описало моторну афазію і ввело її в науку.

К. Липманн підкреслював, що праксис - це система не толь¬до предметних, але і довільних дій. Порушення спосіб¬ности відтворювати ці дії носить назву апраксии Принципово важливо, що хворі з апраксией втрачають спосіб¬ность виконувати рухи і дії саме довільно. Не¬довільно ці ж дії можуть бути ними легко виконані Детальніше про це буде сказано в розділі "Апраксии".

К. Липманн звернув увагу і на те, що для виконання якого-небудь рухового акту необхідно вчинити серію окремих рухів, що відповідають його загальному задуму. Та¬який задум До. Липманн назвав "идеаторным ескізом (набро¬ском)". По суті, він є планом дії, до¬торый розгортається в окремі рухові акти ("кине¬тические мелодії"). Щоб дія здійснилася, потрібна також передача уявлень про нього у виконавчий (мотор¬ный) центр.

А.Р. Лурия, грунтуючись на вченні До Липманна про праксисе і апраксии, істотним чином розвинув його. Він розділив усі праксические дії на кинестетические (чутливі) і кінетичні (рухові), постулювавши таким чином нали¬чие двох видів праксиса - кинестетического і кінетичного. Кинестетический праксис А.Р. Лурия позначив як афферент¬ный, а кінетичний - як еферентний Це уточнило понима¬ние праксиса - як одній з вищих психічних функцій, і апраксии - як його патології.

Таким чином, один вид праксиса - кінетичний по спо¬собу придбання і використання - кинестетический і аффе¬рентний по спрямованості нервових імпульсів. Другий вид праксиса за способом