Онлайн переводчик http://translate.meta.ua
поменять
По-русски

СОДЕРЖАНИЕ:

Введение

1. Теоретический анализ понятий самооценка и тревожность

1.1. Понятие самооценки и ее виды

1.2. Тревожность - ее виды и формы

2. Исследование взаимосвязи самооценки и межличностных отношений

2.1. Организация и методы исследования

2.2. Анализ результатов исследования

Заключение

Библиографический список

Приложения

ВВЕДЕНИЕ

Как в зарубежной, так и в отечественной психологической литературе информации о самооценке и ее связи с различными свойствами личности (в нашем случае тревожности) очень мало. Поэтому мы считаем, что исследование связи самооценки и уровня личностной тревожности актуально.

В результате многочисленных теоретических и эмпирических исследований, проведенных в отечественной и зарубежной психологии по проблемам самооценки, возникло представление, что самооценка своим влиянием пронизывает все аспекты человеческого существования.

Значимый вклад в изучение самооценки внесли С.Л. Рубинштейн, Л.И. Божович, А.И. Липкина и др., А.Н. Леонтьев, И.И. Чеснокова, В.В. Столин, И.С. Кон, Р. Бернс, К. Роджерс, Л.В. Бороздина, О.Н. Молчанова и многие другие.

Наиболее перспективной представляется модель самооценки, предложенная Л.В. Бороздиной, где самооценка включена в структуру самосознания и определяется как оценка человеком себя по определенному свойству или оценки собственного потенциала в целом.

Изучение проблемы самооценки, является очень важной с точки зрения практической психологии – как в области психотерапии, так и в области психологического консультирования.

Что касается проблемы тревожности, то ни одна психологическая проблема не претерпела таких спадов и подъемов в своем изучении, как проблема тревожности. Если в 1927г. по данной проблеме приводилось всего 3 статьи, то в 1960-м - уже 222, а в 1995-м - более 600. В отечественной психологии период активных исследований тревожности приходился на 1970-е начало 1990–х годов. Несмотря на большое количество исследований, мы сталкиваемся с большим разбросом мнений в определении тревожности.

Неопределенность термина «тревожность» в психологии является следствием его использования в различных значениях. Это и временное психическое состояние, возникшее под воздействием стрессовых факторов; и фрустрация социальных потребностей; и свойство личности, и мотивационный конфликт.

Наиболее приемлемой является точка зрения предлагаемой Спилбергером различать тревогу как состояние и как свойство. Его разделение тревоги на ситуативную и личностную тревогу, повторенную и дополненную Н.Д. Левитовым о тревоге как о хронической черте характера, стало удобным в теории, а также в экспериментальной и диагностической практике.

Очень важен вопрос этиологии тревожности. В настоящее время выделяются два типа источников устойчивой тревожности, это и длительная внешняя стрессовая ситуация, возникшая в результате частого переживания состояний тревоги (Ханин, Спилбергер), и внутренние–психологические и (или) психофизиологические причины.

Проблема тревожности широко рассматривается в работах как зарубежных: Ч.Д. Спилбергер, А. Адлер, О. Ранк, З. Фрейд и др., так и отечественных авторов: Н.Д. Левитов, Ф.Б. Березин, Л.В. Бороздина, В.М. Астапов, А.М. Прихожан, К.Р. Сидоров, и др.

Проблема тревожности касается возрастной, педагогической, медицинской, клинической, социальной психологии.

Изучение самооценки, как и поиск путей возникновения и преодоления тревожности является одной из важнейших задач практической и научной психологии и психиатрии.

Одним из направлений исследования самооценки является ее связь с различными личностными свойствами, в частности, с личностной тревожностью.

Цель - изучить взаимосвязь уровня самооценки и личностной тревожности у продавцов-консультантов.

Предмет - взаимосвязь уровня самооценки и личностной тревожности.

Объект – самооценка как свойства личности.

Задачи:

1) Теоретический анализ понятий самооценки и личностной тревожности в психологии.

2) Изучение уровня самооценки и его взаимосвязи с личностной тревожностью.

3) Обработка и интерпретация результатов исследования.

Гипотеза: чем выше самооценка, тем ниже уровень личностной тревожности и чем выше уровень личностной тревожности тем ниже самооценка.

Методы: анализ литературы, тестирование, метод математической обработки.

База исследования: ОАО «Амурская ярмарка».

Выборка: 10 человек.

1. ТЕОРЕТИЧЕСКИЙ АНАЛИЗ ПОНЯТИЙ САМООЦЕНКА И

ТРЕВОЖНОСТЬ

1.1. Понятие самооценки и ее виды

Самооценка – оценка личностью самой себя, своих возможностей, собственных качеств, достоинств, недостатков и места среди других людей; также это степень восприятия себя хорошим, компетентным, достойным уважения. Самооценка является важным регулятором поведения человека, от нее зависят взаимоотношения с окружающими, критичность и требовательность к себе, отношение к своим успехам и неудачам.

Самооценка влияет на эффективность деятельности человека и дальнейшее развитие его личности, тесно связана с уровнем притязаний человека, то есть с трудностью целей, которые он ставит перед собой. Расхождение между притязаниями и возможностями человека ведет к тому, что он начинает неправильно себя оценивать, вследствие чего его поведение становится неадекватным: возникают эмоциональные срывы, повышается тревожность.

Вид самооценки – это соответствие самооценки реальному положению дел. Выделяют самооценку адекватную и неадекватную. Неадекватная самооценка подразделяется на завышенную и заниженную. Человек с адекватной самооценкой реально воспринимает свои способности, особенности и возможности. Он трезво осознает как свои недостатки, так и достоинства. При завышенной самооценке человек склонен себя переоценивать, при заниженной же, напротив, недооценивать.

Склонность к определенному виду самооценки является достаточно устойчивым личностным качеством.

Многое из того, что человек делает или отказывается делать, зависит от его уровня самооценки. Те, кто сам не считает себя очень талантливым, не стремится к очень высоким целям и не проявляет огорчения, когда ему не удается что-нибудь хорошо сделать. Человек, который думает о себе как о никчемном, ничего не стоящем объекте, часто неохотно прилагает усилия, чтобы улучшить свою судьбу. С другой стороны, те, кто высоко себя ценит, часто склонны работать с большим напряжением. Они считают ниже своего достоинства работать недостаточно хорошо.

Человек с высоким уровнем самооценки воспринимает себя как более способную и достойную личность, чем человек с низким уровнем самооценки. Интересно также, что отрицательное самовосприятие приводит к более предсказуемому поведению, чем положительное.

Психиатры часто говорят о том, адекватна или неадекватна самооценка человека, но всегда возникает вопрос о границах этой адекватности. Считается, что самооценка измеряется по континууму, по одномерной шкале от высокой к низкой. В действительности, вопрос этот гораздо сложнее, так как самооценка человека складывается из чувств, которые он испытывает к самому себе. Любая ориентация, возможная в отношении других людей,

По-украински

ЗМІСТ:

Вступ

1. Теоретичний аналіз понять самооцінка і тривожність

1.1. Поняття самооцінки і її види

1.2. Тривожність - її види і форми

2. Дослідження взаємозв'язку самооцінки і міжособових стосунків

2.1. Організація і методи дослідження

2.2. Аналіз результатів дослідження

Висновок

Бібліографічний список

Додатки

ВСТУП

Як у зарубіжній, так і у вітчизняній психологічній літературі інформації про самооцінку і її зв'язок з різними властивостями особи (у нашому випадку тривожності) дуже мало. Тому ми вважаємо, що дослідження зв'язку самооцінки і рівня особової тривожності актуально.

В результаті численних теоретичних і емпіричних досліджень, проведених у вітчизняній і зарубіжній психології по проблемах самооцінки, виникло представлення, що самооцінка своїм впливом пронизує усі аспекти людського існування.

Значимий вклад у вивчення самооцінки внесли С. Л. Рубінштейн, Л.И. Божович, А.И. Липкина та ін., А.Н. Леонтьев, И.И. Чеснокова, В. В. Столин, И.С. Кон, Р. Бернс, До. Роджерс, Л.В. Бороздина, О. Н. Молчанова і багато інших.

Найбільш перспективною видається модель самооцінки, запропонована Л.В. Бороздиной, де самооцінка включена в структуру самосвідомості і визначається як оцінка людиною себе по певній властивості або оцінки власного потенціалу в цілому.

Вивчення проблеми самооцінки, є дуже важливою з точки зору практичної психології - як в області психотерапії, так і в області психологічного консультування.

Що стосується проблеми тривожності, то жодна психологічна проблема не зазнала таких спадів і підйомів у своєму вивченні, як проблема тривожності. Якщо в 1927г. з цієї проблеми наводилися всього 3 статті, то в 1960-му - вже 222, а в 1995-му - більше 600. У вітчизняній психології період активних досліджень тривожності доводився на 1970-й початок 1990-х років. Незважаючи на велику кількість досліджень, ми стикаємося з великим розкидом думок у визначенні тривожності.

Невизначеність терміну "тривожність" в психології є наслідком його використання в різних значеннях. Це і тимчасовий психічний стан, що виник під впливом стресових чинників; і фрустрація соціальних потреб; і властивість особи, і мотиваційний конфлікт.

Найбільш прийнятною є точка зору пропонованої Спилбергером розрізняти тривогу як стан і як властивість. Його розділення тривоги на ситуативну і особову тривогу, повторену і доповнену Н.Д. Левитовым про тривогу як про хронічну рису вдачі, стало зручним в теорії, а також в експериментальній і діагностичній практиці.

Дуже важливе питання етіології тривожності. Нині виділяються два типи джерел стійкої тривожності, це і тривала зовнішня стресова ситуація, що виникла в результаті частого переживання станів тривоги (Ханин, Спилбергер), і внутрішньо-психологічні і (чи) психофізіологічні причини.

Проблема тривожності широко розглядається в роботах як зарубіжних: Ч.Д. Спилбергер, А. Адлер, О. Ранк, З. Фрейд та ін., так і вітчизняних авторів: Н.Д. Левитов, Ф.Б. Березин, Л.В. Бороздина, В. М. Астапов, А.М. Прихожан, К.Р. Сидоров, та ін.

Проблема тривожності торкається вікової, педагогічної, медичної, клінічної, соціальної психології.

Вивчення самооцінки, як і пошук шляхів виникнення і подолання тривожності є одним з найважливіших завдань практичної і наукової психології і психіатрії.

Одним з напрямів дослідження самооцінки є її зв'язок з різними особовими властивостями, зокрема, з особовою тривожністю.

Мета - вивчити взаємозв'язок рівня самооцінки і особової тривожності у продавців-консультантів.

Предмет - взаємозв'язок рівня самооцінки і особової тривожності.

Об'єкт - самооцінка як властивості особи.

Завдання:

1) Теоретичний аналіз понять самооцінки і особової тривожності в психології.

2) Вивчення рівня самооцінки і його взаємозв'язку з особовою тривожністю.

3) Обробка і інтерпретація результатів дослідження.

Гіпотеза: чим вище самооцінка, тим нижче рівень особової тривожності і чим вище рівень особової тривожності тим нижче самооцінка.

Методи: аналіз літератури, тестування, метод математичної обробки.

База дослідження : ВАТ "Амурський ярмарок".

Вибірка: 10 чоловік.

1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПОНЯТЬ САМООЦІНКА І

ТРИВОЖНІСТЬ

1.1. Поняття самооцінки і її види

Самооцінка - оцінка особою самою себе, своїх можливостей, власних якостей, достоїнств, недоліків і місця серед інших людей; також це міра сприйняття себе хорошим, компетентним, гідним повага. Самооцінка є важливим регулятором поведінки людини, від неї залежать взаємовідносини з оточенням, критичність і вимогливість до себе, відношення до своїх успіхів і невдач.

Самооцінка впливає на ефективність діяльності людини і подальший розвиток його особистості, тісно пов'язана з рівнем домагань людини, тобто з трудністю цілей, які він ставить перед собою. Розбіжність між домаганнями і можливостями людини веде до того, що він починає неправильно себе оцінювати, внаслідок чого його поведінка стає неадекватною: виникають емоційні зриви, підвищується тривожність.

Вид самооцінки - ця відповідність самооцінки реальному стану справ. Виділяють самооцінку адекватну і неадекватну. Неадекватна самооцінка підрозділяється на завищену і занижену. Людина з адекватною самооцінкою реально сприймає свої здібності, особливості і можливості. Він тверезо усвідомлює як свої недоліки, так і достоїнства. При завищеній самооцінці людина схильна себе переоцінювати, при заниженій же, навпаки, недооцінювати.

Схильність до певного виду самооцінки є досить стійкою особовою якістю.

Багато що з того, що людина робить або відмовляється робити, залежить від його рівня самооцінки. Ті, хто сам не вважає себе дуже талановитим, не прагне до дуже високих цілей і не проявляє прикрості, коли йому не вдається що-небудь добре зробити. Людина, яка думає про себе як про нікчемний, нічого об'єкті, що не стоїть, часто неохоче докладає зусиль, щоб поліпшити свою долю. З іншого боку, ті, хто високо себе цінує, часто схильні працювати з великою напругою. Вони вважають нижче своєї гідності працювати недостатньо добре.

Людина з високим рівнем самооцінки сприймає себе як здібнішу і гідну особу, ніж людина з низьким рівнем самооцінки. Цікаво також, що негативне самовосприятие приводить до більше передбачуваної поведінки, ніж позитивне.

Психіатри часто говорять про те, адекватна або неадекватна самооцінка людини, але завжди виникає питання про межі цієї адекватності. Вважається, що самооцінка вимірюється по континууму, за одновимірною шкалою від високої до низької. Насправді, питання цей набагато складніше, оскільки самооцінка людини складається з почуттів, які він випробовує до самого собі. Будь-яка орієнтація, можлива відносно інших людей