Онлайн переводчик http://translate.meta.ua
поменять
По-украински

А держава повинна впливати на поведінку підприємств, підтримуючи купівельну спроможність населення на достатньому рівні шляхом підвищення заробітної плати, соціальних виплат та стимулювання підприємців через низький рівень позичкового процента. При цьому включаються механізм так званого мультиплікатора: доходи, що розподіляються, стимулюють процеси купівлі-продажу, які, у свою чергу, створює нові доходи людей – зарплату. Сукупність цих заходів має привести до повної зайнятості.

І навпаки, коли економіка дуже близько підходить до рівня рівноваги споживання та заощадження, застосовують про¬тилежні заходи: стабілізують доходи, підвищують позичковий процент, щоб оздоровити економіку.

Слід також мати на увазі, що визначальна роль у процесі забезпечення рівноваги належить рішенням підприємств про обсяги виробництва та інвестиції. Держава може лише впливати на ці рішення через індикативне планування, розробку економічної політики, наприклад політики доходів, міжгалузевих та галузевих програм, націоналізуючи чи приватизуючи підприємства тощо.

В мікроекономічному аналізі існує кілька основних теорій підприємства, в яких розкриваються питання їх виникнення, діяльності та ліквідації. У кожній із них підприємство розгля¬дається під певним кутом зору, з акцентом на ті або інші особливості об'єкта дослідження.

У класичній теорії, починаючи з А. Сміта, фірма розглядалася як певний крок на шляху технічного прогресу людства, що забезпечує зростання продуктивності праці на основі поділу праці і спеціалізації. Причому спочатку уявлення про фірму як виробничу одиницю розвивалися в рамках розробки концепції досконалої конкуренції. Фірма розумілася як конкурентна організація, що інтуїтивно визначає природний рівень ціни і її складових.

Підвищення ефективності господарської діяльності і пошуки рівноважної ціни становили, на думку Сміта, і наслідок конкуренції, і ціль виробництва (фірми).

Подальші дослідження А. Маршалла в класичних традиціях пов'язані з виділенням „організації виробництва” як особливого чинника виробництва. Він розвивав уявлення про фірму як про організацію, що здатна забезпечити економію на масштабах виробництва.

Неокласична теорія розглядає підприємство як цілісний об'єкт, що перетворює вихідні ресурси в продукцію та залучає ці ресурси у виробництво (модель „чорного ящика”). Ключовим елементом цієї теорії є виробнича функція, котра виражає залежність результатів виробництва від витрачених факторів. Поведінка підприємства визначається вибором обсягів і структури ресурсів, що залу-чаються, а відтак і продукції, що виробляється.

Параметри виробничої функції підприємства визначаються технологічними процесами, які застосовуються для виробництва продукції, а прибуток підприємства залежить від співвідношення цін та витрат в умовах визначеної ринкової структури.

Представники неокласичного напрямку (Дж. Хікс та інші) використовували паралельний метод аналізу фірми як окремий випадок оптимізаційної поведінки індивіду. Якщо метою індивіда як споживача є максимізація сукупної корисності при заданому бюджетному обмеженні, то метою фірми – максимізація прибутку при обмеженнях по витратам виробництва. Не аналізуються жодні додаткові характеристики, які б відрізняли фірму від індивіда у поведінковому плані.

Передбачається і для поведінки споживача, і для поведінки фірми стабільність і єдиність рівноваги оптимізуючого агента.

При цьому неокласична теорія спиралася на такі припущення:

• поділ видів діяльності та обсягів між підприємствами розглядається як заданий;

• основним інструментом є цінова конкуренція;

• економічні агенти мають вільний необмежений доступ до інформації;

• спори та конфлікти знаходяться за межами власне економічної теорії, бо вони ефективно вирішуються в суді.

В межах цієї теорії в 50-70-ті роки ХХ ст. виділялося два головних напрями:

• вивчення технологічних властивостей та параметрів підприємства, тобто пропорцій відтворення праці, капіталу та інших ресурсів, котрі забезпечують найменші витрати;

• аналіз організації різних ринків, їх структури та впливу на конкурентну поведінку підприємства.

У рамках останнього напрямку можна відмітити внесок у неокласичну теорію фірми дослідження поведінки фірми в умовах недосконалої конкуренції (Дж. Робінсон): виявлені нові характеристики фірми як економічного агента, визнано різноманітність поведінкових характеристик фірм і множинність станів ринкової рівноваги.

Таким чином, неокласична теорія фірми пояснює роль ціни і механізму ціноутворення у розподілі ресурсів у децентралізованій економіці. З цієї точки зору фірма виступає як головний спосіб вирішення подібної задачі.

Істотним недоліком неокласичної теорії є трактовка фірми виключно як аналога домогосподарства. При цьому не враховується розмаїття і можливі суперечності цілей та інтересів її різних суб’єктів. Підприємства немов підлаштовуються під умови і вимоги ринку, тому їхня поведінка у такій теорії має другорядне значення. Будь-які позаекономічні фактори, що відхиляють підприємства від цілі максимізації прибутку, не беруться неокласиками до уваги.

І навіть варіанти відхилення від гіпотези максимізації прибутку трактуються як різновиди типової неокласичної поведінки з використанням того ж самого інструментарію граничного аналізу.

У підсумку все різноманіття підприємств і форм їх поведінки неокласична теорія зводить до відмінності між коротко- і довгостроковим періодами і між поведінкою в умовах різного типу ринкових структур. Але реальна невідповідність між висновками неокласичної теорії та практикою діяльності підприємств обумовила необхідність пошуку нових підходів.

Своєрідним напрямком розвитку неокласичної теорії фірми, який намагався врахувати та узагальнити невідповідність між існуючою теорією та практикою, стали управлінські теорії, які започаткували У. Баумоль, Р. Мерріс та ін. Їх виникнення пов'язано з розпиленням прав власності і відокремленням капіталу-власності від капіталу-функції. Наприклад, деякі її представники стверджують, що найбільш узагальнюючим показником, на який орієнтується фірма, є максимізація обсягів про-дажу.

Інші вважають, що метою менеджерів, а отже і фірми, є максимізація темпів росту фірми. Якщо фірма демонструє високі темпи росту, менеджери отримують високу винагороду, оскільки прибуток – це величина, яку власнику трудно втановити (і відповідно оцінити активність управляючих) на відміну від темпів зростання обсягів продажу, які легко визначити.

Нові акценти в управлінських теоріях зробив І. Ансофф. Він виділив такі ключові моменти в діяльності підприємства, які не увійшли в межі неокласичної теорії:

• знецінення управлінського досвіду, зумовлене виникненням принципово нових завдань;

• ускладнення управлінських проблем, викликане зростанням кількості завдань у зв'язку з розширенням географічних меж ринків;

• виникнення та збільшення розриву між складністю та новизною завдань, з одного боку, та наявними управлінськими навичками, набутими в минулому, – з іншого;

• зростання ймовірності стратегічних несподіванок, викликане виникненням

По-русски

А государство должно влиять на поведение предприятий, поддерживая покупательную способность населения на достаточном уровне путем повышения заработной платы, социальных выплат и стимулирования предпринимателей из-за низкого уровня заимообразного процента. При этом включаются механизм так называемого мультипликатора : доходы, которые распределяются, стимулируют процессы покупки-продажи, которые, в свою очередь, создает новые доходы людей - зарплату. Совокупность этих мероприятий должна привести к полной занятости.

И наоборот, когда экономика очень близко подходит до уровня равновесия потребления и сбережения, применяют о¬тилежні мероприятиях: стабилизируют доходы, повышают заимообразный процент, чтобы оздоровить экономику.

Следует также иметь в виду, что определяющая роль в процессе обеспечения равновесия принадлежит решением предприятий об объемах производства и инвестиции. Государство может лишь влиять на эти решения через индикативное планирование, разработку экономической политики, например политики доходов, межотраслевых и отраслевых программ, национализируя или приватизуючи предприятия и тому подобное.

В микроэкономическом анализе существует несколько основных теорий предприятия, в которых раскрываются вопросы их возникновения, деятельности и ликвидации. В каждой из них предприятие розгля¬дается под определенным углом зрения, с акцентом на те или другие особенности объекта исследования.

В классической теории, начиная с А. Сміта, фирма рассматривалась как определенный шаг на пути технического прогресса человечества, которое обеспечивает рост производительности труда на основе разделения труда и специализации. Причем сначала представление о фирме как производственной единице развивались в рамках разработки концепции совершенной конкуренции. Фирма понимала как конкурентная организация, которая интуитивно определяет естественный уровень цены и ее составляющих.

Повышение эффективности хозяйственной деятельности и поиски равновесной цены представляли, по мнению Сміта, и следствие конкуренции, и цель производства(фирмы).

Дальнейшие исследования А. Маршалла в классических традициях связанные с выделением "организации производства" как особенного фактора производства. Он развивал представление о фирме как об организации, которая способна обеспечить экономию на масштабах производства.

Неоклассическая теория рассматривает предприятие как целостный объект, который превращает исходные ресурсы в продукцию и привлекает эти ресурсы в производство(модель "черного ящика"). Ключевым элементом этой теории является производственная функция, которая выражает зависимость результатов производства от потраченных факторов. Поведение предприятия определяется выбором объемов и структуры ресурсов, что залу-чаються, а следовательно и продукции, которая производится.

Параметры производственной функции предприятия определяются технологическими процессами, которые применяются для производства продукции, а прибыль предприятия зависит от соотношения цен и расходов в условиях определенной рыночной структуры.

Представители неоклассического направления(Дж. Хікс и другие) использовали параллельный метод анализа фирмы как отдельный случай оптимизационного поведения индивиду. Если целью индивида как потребителя есть максимизация совокупной полезности при заданном бюджетном ограничении, то целью фирмы - максимизация прибыли при ограничениях по расходам производства. Не анализируются никакие дополнительные характеристики, которые бы отличали фирму от индивида в поведенческом плане.

Предусматривается и для поведения потребителя, и для поведения фирмы стабильность и единственность равновесия оптимизирующего агента.

При этом неоклассическая теория опиралась на такие предположения:

- разделение видов деятельности и объемов между предприятиями рассматривается как задан;

- основным инструментом является ценовая конкуренция;

- экономические агенты имеют свободный неограниченный доступ к информации;

- споры и конфликты находятся за пределами собственно экономической теории, потому что они эффективно решаются в суде.

В пределах этой теории в 50-70-ые годы ХХ ст. выделялись два главных направления:

- изучение технологических свойств и параметров предприятия, то есть пропорций воссоздания труда, капитала и других ресурсов, которые обеспечивают наименьшие расходы;

- анализ организации разных рынков, их структуры и влияния на конкурентное поведение предприятия.

В рамках последнего направления можно отметить взнос в неоклассическую теорию фирмы исследования поведения фирмы в условиях несовершенной конкуренции(Дж. Робінсон) : выявлены новые характеристики фирмы как экономического агента, признано разнообразие поведенческих характеристик фирм и множественность состояний рыночного равновесия.

Таким образом, неоклассическая теория фирмы объясняет роль цены и механизма ценообразования в распределении ресурсов в децентрализующей экономике. С этой точки зрения фирма выступает как главный способ решения подобной задачи.

Существенным недостатком неоклассической теории является трактовка фирмы исключительно как аналога домохозяйства. При этом не учитывается разнообразие и возможные противоречия целей и интересов ее разных субъектов. Предприятия словно подстраиваются под условия и требования рынка, потому их поведение в такой теории имеет второстепенное значение. Никакие внеэкономические факторы, которые отклоняют предприятия от цели максимизации прибыли, не берутся неоклассиками к сведению.

И даже варианты отклонения от гипотезы максимизации прибыли трактуются как разновидности типичного неоклассического поведения с использованием того же инструментария предельного анализа.

В итоге все многообразие предприятий и форм их поведения неоклассическая теория возводит к отличию между коротко- и долгосрочным периодами и между поведением в условиях разного типа рыночных структур. Но реальное несоответствие между выводами неоклассической теории и практикой деятельности предприятий обусловило необходимость поиска новых подходов.

Своеобразным направлением развития неоклассической теории фирмы, которое пыталось учесть и обобщить несоответствие между существующей теорией и практикой, стали управленческие теории, которые положили начало У. Баумоль, Р. Мерріс и др. Их возникновение связано с распыленностью прав собственности и отделением капитала-собственности от капитала-функции. Например, некоторые ее представители утверждают, что наиболее обобщающим показателем, на который ориентируется фирма, является максимизация объемов про-дажу.

Другие считают, что целью менеджеров, а следовательно и фирмы, есть максимизация темпов роста фирмы. Если фирма демонстрирует высокие темпы роста, менеджеры получают высокое вознаграждение, поскольку прибыль - это величина, которую владельцу трудно втановити(и соответственно оценить активность управляющих) в отличие от темпов роста объемов продажи, которые легко определить.

Новые акценты в управленческих теориях сделал І. Ансофф. Он выделил такие ключевые моменты в деятельности предприятия, которые не вошли в пределы неоклассической теории, :

- обесценивание управленческого опыта, предопределенное возникновением принципиально новых заданий;

- осложнение управленческих проблем, вызванное ростом количества заданий в связи с расширением географических пределов рынков;

- возникновение и увеличение разрыва между сложностью и новизной заданий, с одной стороны, и имеющимися управленческими навыками, приобретенными в прошлом, - из другого;

- рост вероятности стратегических неожиданностей, вызванный возникновением