Онлайн переводчик http://translate.meta.ua
поменять
По-украински

Реферат на тему

Господарське життя та культурний розвиток болгарських

колоністів на Придунавьї наприкінці XVIII – першій половині XIX століть

План

1. Особливості ведення болгарськими переселенцями господарства та побуту

2. Родинні стосунки та календарна обрядовість болгарських колоністів

1. Особливості ведення болгарськими переселенцями господарства та побуту

Болгари, як і інші слов’янські народи, організовували своє житло з оглядом на свою економічну спроможність, вимоги будівництва, практичну доцільність. Але не забували національних традицій. Потрапивши в нові для себе умови степів, і не маючи ще як слід налагодженого господарства, переселенці споруджували свої перші житла найпростішими методами з використанням найпростіших часто – густо підручних матеріалів. А підручними матеріалами в степу були: глина, пісок, очерет, хмиз, стовбури дров, солома.

Житла перших переселенців були примітивними, зліпленими за типом землянок, чи напівземлянок напівзакопаних у землю (бурдеїв) [2.12;171]. Складалися з одною прямокутної форми, приміщення під двосхилим дахом, що тримався на двох центральних підпорах (сохах) і бокових жердинах. Дах робили з очерету чи соломи і примащували знадвору глиною. Стелі не було. Посеред хати ставили піч (кимбет) або (огніште). Попід задньою стіною мостили з глини підвищення (пан або одр), як правило за місце до спання.

Піч ніби ділила помешкання на дві частини: хаят (кухню) і (спальню). Згодом почали ставити наземні житла двох типів: каркасно-стовпові та ломпачеві. Для каркасно-стовпових укопували в землю по периметру паянки (стовпи), з’єднували їх жердинами, переплітаючи очеретом чи хмизом. Стіни з обох боків мастили глиною.

Такі архаїчні види житла болгар Буджака. Вони вдало впліталися у загальний вид болгарської оселі, яка найчастіше знаходилася на схилах широких балок з вуличним та вулично-квартальним типом забудови. Цей тип оселі пов’язаний з планом колоній 1820 року [2.6;43]. Мабуть з цього часу садиба болгар має назву „план”, тому що з таким типом осель болгари познайомились в Буджаку. В Болгарії розкидано-кочовий тип осель переважав.

На ранніх етапах жилий будинок у болгар був у глибині садиби та орієнтований фасадом обов’язково на південь. Поступово під впливом німецьких колоній, а також в зв’язку з дробленням маєтків, будинки переміщуються до вулиці торцевим боком, в якому з’являються вікна. Паралельно з цим, йде процес переходу на місцеві будівельні матеріали та прийоми. В зв’язку з тим, що лісу було замало, основним будівельним матеріалом став чамур.

Іов Тіторов пов’язує походження назви „чамур” з татарським словом „навоз” і вважає, що болгари запозичили цей матеріал у ногайців [2.6;43]. Для виготовлення чамуру виривали яму, в якій замішували глину з навозом, поливали водою, добавляли солому та старанно розмішували ногами або за допомогою домашньої худоби. Цікаво, що цей засіб зберігся до нашого часу майже без змін.

Приготовляли чамур та будували з нього великими групами людей, з участю родичів та сусідів. Місце, дібране під житло, освячував священик, господарі й будівельники додавали до цього й свої обрядодії. Зокрема, призначений під забудову майданчик, треба було обсипати просом – щоб скріпити кути [2.12;171].Закладаючи підмурок, стежили щоб хтось недоброзичливий не зняв чиєїсь мірки (не зміряв людину на зріст) та не заклав мірки в мур. Бо якщо той, кого міряли, був чоловіком лихим, то його душа по смерті могла приходити й турбувати господарів.

По кутках майбутнього будинку (або в один кут) закладали мідні, срібні гроші, чи золоті монети (щоб дім із грошей не виводився), іноді кути поливали вином, щоб усі мешканці були здорові й веселі [2.12;171]. Ставлячи крокви, до крайньої зі сходу пари прикріплювали хрест або „байрак” – зелену гілочку, оздоблену букетом запашного василька (буси лек).

Що ж стосується господарської діяльності болгарських переселенців, то вони займалися хліборобством, скотарством, городництвом, виноградарством, шовківництвом, бджільництвом, фабричною промисловістю та рукоділлям [1.3]. Саме хліборобство у болгар, особливо на початковому стані, було не досить розвинуте, але поступово адаптувалось до жорстких степових умов, які характеризуються посушливим кліматом та важкими для землеробства ґрунтами. На нових місцях почали висівати жито, гречку [1.3].

В середині XIX століття болгари обробляли землю плугом, ралом, різних видів розпашниками, бороною. Мала місце і соха, яку називали „татарська” чи „бессарабська”. Для кожного виду обробки землі застосовувались відповідні знаряддя. Розорюючи цілину, брали, наприклад, важкий так званий український (малоросійський) плуг, до якого запрягали 4 – 5 пар валів. Перед сівбою ґрунт розпушували ралом чи дряпаком.

У степу набула поширення така система землекористування: перші три роки сіяли озиму пшеницю, по тому два роки – арнаутку (яру пшеницю), по ній – овес чи ячмінь. Кінцем циклу було жито, після чого поле йшло на спочинок на 5 – 6 років [2.12;165].

Найврожайнішою була арнаутка – головна зернова культура болгарських хліборобів, бо порівняно з іншими зерновими була стійкою до посухи. Цей сорт зерна мав популярність далеко за межами Бессарабії, зокрема, в Італії, де його вважали кращим від інших для виготовлення макаронів [2.12;166].

У степових районах Одещини, і серед болгар у тому числі переважали ярі культури, бо восени далеко не завжди ставало вологи для засіву озимих культур, їх проростання і кущіння, що є необхідною умовою озимого зерноводства. У степу навіть практикували такий, досить ризикований спосіб, коли озимі висівались в суху землю. Там зерно лежало (і зберігалось) до осінніх дощів, від яких і починало проростати.

Характер господарської діяльності, зокрема хліборобства, позначався на харчуванні. Основним продуктом був хліб (хляп, ляп), випечений з прісного (піта) чи дріжджового тіста. Багато хлібних виробів (калачі, коровай тощо) мали обрядове призначення. Готували також буллур (каша з зеленої пшениці), баницю (міліну) – тонкі прісні коржі, між якими розкатували шари сиру, бринзи, кабака.

Значне місце у господарстві болгар Північного Причорномор’я посідало також і скотарство. Перевага надавалась розведенню овець, як найбільш пристосованих до клімату і рослинності степової зони. Болгари в Буджацькому степу розводили кілька порід овець, що давало чималий прибуток [2.12;167]. Формою утримання тварин був характерний для всіх народів степу XIX – XX століть перехід від екстенсивного розвитку (напівкочове, кочове) до інтенсивного (поєднання стійлового і відгінного спосіб).

Протягом весни та осені тварини паслися поблизу поселень у колективних отарах, під наглядом найманих пастухів (вівчарів) чи самих господарів (по черзі). Влітку отари перебували поза межами поселень, у так званих літніх таборах – тимчасових загонах з очерету. Там овець стригли і доїли. Молоко йшло, в основному, на поживок сім’ї.

З нього робили тверду бринзу („сірене”), яку заготовляли й на зиму.

По-русски

Реферат на тему

Хозяйственная жизнь и культурное развитие болгарских

колонистов на Придунавьї в конце XVIII - первой половине XIX веков

План

1. Особенности ведения болгарскими переселенцами хозяйства и быта

2. Семейные отношения и календарная обрядность болгарских колонистов

1. Особенности ведения болгарскими переселенцами хозяйства и быта

Болгары, как и другие славянские народы, организовывали свое жилье с обзором на свою экономическую возможность, требования строительства, практическую целесообразность. Но не забывали национальных традиций. Попав в новые для себя условия степей, и не имея еще как следует настроенного хозяйства, переселенцы сооружали свое первое жилье самыми простыми методами с использованием самых простых часто - густо подручных материалов. А подручными материалами в степи были: глина, песок, камыш, хворост, стволы дров, солома.

Жилье первых переселенцев было примитивным, слепленным по типу землянок, или полуземлянок полузакопанных в землю (бурдеїв)[2.12;171]. Состояли из одною прямоугольной формы, помещение под двускатной крышей, которая держалась на двух центральных подпорах (сохах) и боковых жердях. Крышу делали из камыша или соломы и примасливали знадвору глиной. Потолка не было. Посреди хаты ставили печь (кимбет) или (огніште). Под задней стеной мостили из глины повышение (господин или одр), как правило за место к спит.

Печь будто делила жилище на две части: хаят (кухню) и (спальню). Впоследствии начали ставить наземное жилье двух типов : каркасно-столбовые и ломпачеві. Для каркасно-столбовых вкапывали в землю по периметру паянки (столбы), соединяли их жердями, переплетая камышом или хворостом. Стены с обеих сторон мазали глиной.

Такие архаичные виды жилья болгар Буджака. Они удачно вплетались в общий вид болгарского жилища, которое чаще всего находилось на склонах широких балок с уличным и улично-квартальным типом застройки. Этот тип жилища связан с планом колоний 1820 года [2.6;43]. По-видимому с этого времени усадьба болгар имеет название "план", потому что с таким типом жилищ болгары познакомились в Буджаку. В Болгарии разбросанно-кочевой тип жилищ преобладал.

На ранних этапах обитаемый дом у болгар был в глубине усадьбы и ориентирован фасадом обязательно на юг. Постепенно под воздействием немецких колоний, а также в связи с дроблением имений, дома перемещаются к улице торцевой стороной, в которой появляются окна.

Параллельно с этим, идет процесс перехода на местные строительные материалы и приемы. В связи с тем, что лесу было маловато, основным строительным материалом стал чамур. Іов Тіторов связывает происхождение названия "чамур" с татарским словом "навоз" и считает, что болгары позаимствовали этот материал у ногайцев [2.6;43]. Для изготовления чамуру вырывали яму, в которой замешивали глину из навозом, поливали водой, добавляли солому и старательно размешивали ногами или с помощью домашнего скота. Интересно, что это средство сохранилось до нашего времени почти без изменений.

Предуготовляли чамур и строили из него большими группами людей, с участием родственников и соседей.

Место, подобранное под жилье, освящал священник, хозяева и строители добавляли к этому и свои обрядодії. В частности, назначенная под застройку площадка, надо было осыпать просом -, чтобы скрепить углы [2.12;171].Закладывая фундамент, следили, чтобы кто-то недоброжелательный не снял чью-то мерку (не измерил человека на рост) и не заложил мерку в стена. Потому что если тот, кого меряли, был мужчиной плохим, то его душа после смерти могла приходить и тревожить хозяев.

По углам будущего дома (или в один угол) закладывали медные, серебряные деньги, или золотые монеты (чтобы дом из денег не выводился), иногда углы поливали вином, чтобы все жители были здоровы и веселы [2.12;171]. Ставя стропила, к крайней с востока паре прикрепляли крест или "буерак" - зеленую веточку, украшенную букетом душистого василька (бусы лек).

Что же касается хозяйственной деятельности болгарских переселенцев, то они занимались земледелием, скотоводством, огородничеством, виноградарством, шелководством, пчеловодством, фабричной промышленностью и рукоделием [1.3]. Само земледелие у болгар, особенно на начальном состоянии, было не достаточно развитым, но постепенно адаптировалось к жестким степным условиям, которые характеризуются засушливым климатом и тяжелыми для земледелия почвами. На новых местах начали высевать рожь, гречиху [1.3].

В середине XIX века болгары обрабатывали землю плугом, ралом, разных видов розпашниками, бороной. Имела место и соха, которую называли "татарская" или "бессарабська". Для каждого вида обработки земле применялись соответствующие орудия. Распахивая целину, брали, например, тяжелый так называемый украинский (малорусский) плуг, к которому запрягали 4 - 5 пар валов. Перед севом почву рыхлили ралом или дряпаком.

В степи получила распространение такая система землепользования : первые три года сеяли озимую пшеницу, по тому два года - арнаутку (яростную пшеницу), по ней - овес или ячмень. Концом цикла была рожь, после чего поле отправлялось на покой на 5 - 6 лет [2.12;165].

Самой урожайной была арнаутка - главная зерновая культура болгарских хлеборобов, потому что сравнительно с другими зерновыми была стойкой к засухе. Этот сорт зерна имел популярность далеко за пределами Бессарабії, в частности, в Италии, где его считали лучшим от других для изготовления макарон [2.12;166].

В степных районах Одещини, и среди болгар в том числе преобладали яровые культуры, потому что осенью далеко не всегда становилось влаги для засева озимых культур, их прорастания и кущения, которое является необходимым условием озимого зерноводства. В степи даже практиковали такой, достаточно рискованный способ, когда озимые высевались в сухую землю. Там зерно лежало (и хранилось) к осенним дождям, от которых и начинало прорастать.

Характер хозяйственной деятельности, в частности земледелия, отражался на питании. Основным продуктом был хлеб (хляп, ляп), выпеченный из пресного (піта) или дрожжевого теста. Много хлебных изделий (калачи, каравай и тому подобное) имели обрядовое назначение. Готовили также буллур (каша из зеленой пшеницы), баницю (міліну) - тонкие пресные коржи, между которыми розкатували слои сыра, брынзы, кабака.

Значительное место в хозяйстве болгар Северного Причерноморья занимало также и скотоводство. Преимущество предоставлялось разведению овец, как наиболее приспособленных к климату и растительности степной зоны. Болгары в Буджацкой степи разводили несколько пород овец, что давало достаточно большую прибыль [2.12;167].

Формой содержания животных был характерен для всех народов степи XIX - XX веков переход от экстенсивного развития (полукочевое, кочевое) к интенсивному (сочетания стойлового и отгонного способ). В течение весны и осени животного паслись вблизи поселений в коллективных отарах, под надзором наемных пастухов (овцеводов) или самих хозяев (по очереди). Летом отары находились вне пределов поселений, в так называемых летних лагерях - временных отрядах из камыша. Там овец стригли и доили. Молоко шло, в основном, на поживок семьи.

Из него делали твердую брынзу ("сірене"), которую заготовляли и на зиму.