Онлайн переводчик http://translate.meta.ua
поменять
По-русски

Кто такой Вильям?

Сто лет назад один американский профессор разделил мысленные образы на три типа (визуальный, аудиальный и моторный) и заметил, что люди часто неосознанно отдают предпочтение одному из них. Он обратил внимание, что мысленное представление образов приводит к движению глаз вверх и в сторону, а также накопил обширную коллекцию важных вопросов о том, каким образом человек визуализирует - именно это сейчас называется "субмодальностями" в НЛП. Он изучал гипноз и искусство внушения и описал, как люди хранят воспоминания "на временной линии".

В своей книге "Плюралистичное мироздание" он поддерживает идею о том, что ни одна модель мира не является "истинной". А в книге "Разновидности религиозного опыта" он попытался высказать свое мнение о духовных религиозных опытах, ранее считавшихся находящимися за пределами того, что человек может оценить (сравните со статьей Лукаса Деркса и Яапа Холландера в духовном обозрении, в "Вестнике НЛП" 3:ii, посвященном Вильяму Джеймсу).

Вильям Джеймс (1842 - 1910) был философом и психологом, а также профессором Гарвардского Университета. Его книга "Принципы психологии" - двухтомник, написанный в 1890 г., принесла ему титул "Отца психологии". В НЛП Вильям Джеймс - личность, заслуживающая того, чтобы ее моделировали. В этой статье я хочу рассмотреть, как много важного открыл этот предвестник НЛП, каким образом проходили его открытия, и что еще нового мы можем обнаружить для себя в его работах.

По моему глубокому убеждению, наиболее важное открытие Джеймса никогда не было оценено по достоинству сообществом психологов.

"Гений, достойный преклонения"

Вильям Джеймс родился в состоятельной семье в Нью-Йорке, где в юности встречался с такими литературными знаменитостями, как Торо, Эмерсон, Теннисон и Джон Стюарт Милл. Будучи ребенком, он читал много философских книг и свободно говорил на пяти языках. Он пробовал свои силы на разных поприщах, включая карьеру артиста, натуралиста в джунглях Амазонии и доктора. Однако, когда он получил степень магистра в возрасте 27 лет, это привело его в уныние и к острой тоске о бесцельности его жизни, которая казалась предопределенной и пустой.

В 1870 г. он осуществил философский прорыв, позволивший ему вытянуть себя из депрессии. Это было осознание того, что различные убеждения имеют разные последствия. Джеймс пребывал некоторое время в замешательстве, размышляя над тем, есть ли у человека реальная свобода воли, или все действия людей явились результатами, предопределенными генетически или под влиянием окружающей среды.

В то время он понял, что эти вопросы неразрешимы и что более важной проблемой был выбор убеждения, приводящего к более практичным последствиям для его приверженца. Джеймс обнаружил, что убеждения в предопределенности жизни делают его пассивным и беспомощным; убеждения относительно свободы воли позволяют ему обдумывать выборы, действовать и планировать. Описывая мозг как "инструмент возможностей" (Хант, 1993, стр. 149), он решил: "По меньшей мере, я представлю, что настоящий период до следующего года - не иллюзия.

Моим первым актом свободной воли станет решение поверить в свободу воли. Я сделаю также следующий шаг в отношении моей воли, не только действуя с ее помощью, но и веря в нее; веря в мою индивидуальную реальность и созидательную мощь".

Хотя физическое здоровье Джеймса всегда было хрупким, он поддерживал себя в форме с помощью альпинизма, несмотря на то, что у него были хронические проблемы с сердцем. Это решение о выборе свободы воли принесло ему в будущем результаты, к которым он стремился. Джеймс открыл фундаментальные пресуппозиции НЛП: "Карта - это не территория" и "Жизнь является системным процессом".

Следующим шагом явилась его женитьба на Эллис Гиббенс, пианистке и школьной учительнице, в 1878 г. Это был год, когда он принял предложение издателя Генри Холта написать руководство по новой "научной" психологии. У Джеймса и Гиббенс родилось пятеро детей. В 1889 г. он стал первым профессором психологии в Гарвардском Университете.

Джеймс продолжал оставаться "свободным мыслителем". Он описал "моральный эквивалент войны" - ранний метод описания отказа от применения насильственных действий. Он тщательно изучал слияние науки и духовности, таким образом разрешая старые разногласия между подходом своего отца, воспитанного на религиозных догматах, и своими собственными научными исследованиями. Будучи профессором, он одевался в далеко не в формальном для тех времен стиле (широкая куртка с поясом (Норфолкский жилет), яркие рубашки и ниспадающий галстук).

Его часто можно было увидеть в неподобающем для профессора месте: разгуливающим по внутреннему дворику Гарварда, беседующим со студентами. Он ненавидел решать такие преподавательские задачи, как чтение корректуры или проведение экспериментов, и делал эти эксперименты только тогда, когда у него была идея, которую он отчаянно хотел доказать. Его лекции были событиями настолько несерьезными и юмористическими, что, случалось, студенты прерывали его, чтобы спросить, не мог бы он быть серьезным хотя бы ненадолго.

Философ Альфред Норт Уайтхед отзывался о нем: "Этот гений, достойный преклонения, Вильям Джеймс". Далее я расскажу о том, почему мы можем назвать его "дедушкой НЛП".

Использование сенсорных систем

Иногда мы предполагаем, что именно создатели НЛП открыли сенсорную основу "мышления", что Гриндер и Бендлер были первыми, кто обратил внимание на то, что у людей есть предпочтения в области сенсорной информации, и использовал последовательность репрезентативных систем для достижения результатов. В действительности, именно Вильям Джеймс первым открыл это для мировой общественности в 1890 г. Он писал:

"До недавнего времени философами предполагалось, что существует типичный человеческий разум, на который похожи разумы всех остальных людей. Это утверждение о подходящей ко всем случаям обоснованности может быть отнесено и к такой способности, как воображение. Позже, однако, было сделано множество открытий, позволивших нам увидеть, насколько ошибочной является такая точка зрения. Существует не один тип "воображения", а множество различных "воображений", и их необходимо изучить детально".

(Том 2, стр. 49)

Джеймс определил четыре типа воображения:

"У некоторых людей привычный "способ мышления", если его можно так назвать, визуальный, у других - аудиальный, вербальный (используя термины НЛП, аудиально-дигитальный) или моторный (в терминологии НЛП - кинестетический); в большинстве случаев, возможно, смешанный в равных долях".

(Том 2, стр. 58)

Он также раскрывает каждый тип, цитируя М. А. Бинета "Psychologie du Raisonnement" (1886, стр.25):

"Аудиальный тип … встречается реже, чем визуальный. Люди этого типа представляют то, о чем они думают, на языке звуков. Для того чтобы вспомнить урок, они воспроизводят в своей памяти не то, как выглядела страница, а то, как звучали слова…

Оставшийся моторный тип (возможно, наиболее интересный среди всех остальных) остается, несомненно, наименее изученным. Люди, принадлежащие к этому типу,

По-украински

Хто такий Вільям?

Сто років тому один американський професор розділив уявні образи на три типи (візуальний, аудиальный і моторний) і помітив, що люди часто неусвідомлено віддають перевагу одному з них. Він звернув увагу, що уявне представлення образів приводить до руху очей вгору і убік, а також накопив велику колекцію важливих питань про те, яким чином людина візуалізує - саме це зараз називається "субмодальностями" в НЛП. Він вивчав гіпноз і мистецтво навіювання і описав, як люди зберігають спогади "на тимчасовій лінії".

У своїй книзі "Плюралістичний всесвіт" він підтримує ідею про те, що жодна модель світу не є "істинною". А в книзі "Різновиди релігійного досвіду" він спробував висловити свою думку про духовні релігійні досліди, що раніше вважалися такими, що знаходяться за межами того, що людина може оцінити (порівняйте із статтею Лукаса Деркса і Яапа Холландера в духовному огляді, в "Віснику НЛП" 3: ii, присвяченому Вільяму Джеймсу).

Вільям Джеймс (1842 - 1910) був філософом і психологом, а також професором Гарвардського Університету. Його книга "Принципи психології" - двотомник, написаний в 1890 р., принесла йому титул "Батька психології". У НЛП Вільям Джеймс - особа, заслуговуюча того, щоб її моделювали. У цій статті я хочу розглянути, як багато важливого відкрив цей передвісник НЛП, яким чином проходили його відкриття, і що ще нового ми можемо виявити для себе в його роботах.

За моїм глибоким переконанням, найбільш важливе відкриття Джеймса ніколи не було оцінене належним чином співтовариством психологів.

"Геній, гідний преклоніння"

Вільям Джеймс народився в заможній сім'ї в Нью-Йорку, де в юності зустрічався з такими літературними знаменитостями, як Торо, Эмерсон, Теннисон і Джон Стюарт Милл. Будучи дитиною, він читав багато філософських книг і вільно говорив на п'яти мовах. Він пробував свої сили на різних теренах, включаючи кар'єру артиста, натураліста в джунглях Амазонии і доктора. Проте, коли він отримав міру магістра у віці 27 років, це привело його в смуток і до гострої туги про безцільність його життя, яке здавалося зумовленим і порожнім.

У 1870 р. він здійснив філософський прорив, що дозволив йому витягнути себе з депресії. Це було усвідомлення того, що різні переконання мають різні наслідки. Джеймс перебував деякий час в замішанні, роздумуючи над тим, чи є у людини реальна свобода волі, або усі дії людей стали результатами, зумовленими генетично або під впливом довкілля.

У той час він зрозумів, що ці питання нерозв'язні і що важливішою проблемою був вибір переконання, що призводить до більше практичних наслідків для його прибічника. Джеймс виявив, що переконання в зумовленості життя роблять його пасивним і безпорадним; переконання відносно свободи волі дозволяють йому обмірковувати вибори, діяти і планувати. Описуючи мозок як "інструмент можливостей" (Хант, 1993, стор. 149), він вирішив: "Щонайменше, я уявлю, що справжній період до наступного року - не ілюзія.

Моїм першим актом вільної волі стане рішення повірити у свободу волі. Я зроблю також наступний крок відносно моєї волі, не лише діючи з її допомогою, але і вірячи в неї; вірячи в мою індивідуальну реальність і творчу потужність".

Хоча фізичне здоров'я Джеймса завжди було крихким, він підтримував себе у формі за допомогою альпінізму, попри те, що у нього були хронічні проблеми з серцем. Це рішення про вибір свободи волі принесло йому в майбутньому результати, до яких він прагнув. Джеймс відкрив фундаментальні пресуппозиции НЛП: "Карта - це не територія" і "Життя є системним процесом".

Наступним кроком стало його одруження на Эллис Гиббенс, піаністці і шкільній вчительці, в 1878 р. Це був рік, коли він прийняв пропозицію видавця Генрі Холта написати керівництво по новій "науковій" психології. У Джеймса і Гиббенс народилося п'ять дітей. У 1889 р. він став першим професором психології в Гарвардському Університеті.

Джеймс продовжував залишатися "вільним мислителем". Він описав "моральний еквівалент війни" - ранній метод опису відмови від застосування насильницьких дій. Він ретельно вивчав злиття науки і духовності, таким чином дозволяючи старі розбіжності між підходом свого батька, вихованого на релігійних догматах, і своїми власними науковими дослідженнями. Будучи професором, він одягався в далеко не у формальному для тих часів стилі (широка куртка з поясом (Норфолкский жилет), яскраві сорочки і спадаюча краватка).

Його часто можна було побачити в неналежному для професора місці: що розгулює по внутрішньому дворику Гарварду, розмовляє із студентами. Він ненавидів вирішувати такі викладацькі завдання, як читання коректури або проведення експериментів, і робив ці експерименти тільки тоді, коли у нього була ідея, яку він відчайдушно хотів довести. Його лекції були подіями настільки несерйозними і гумористичними, що, траплялося, студенти переривали його, щоб запитати, не міг би він бути серйозним хоч би ненадовго.

Філософ Альфред Норт Уайтхед відзивався про нього: "Цей геній, гідний преклоніння, Вільям Джеймс". Далі я розповім про те, чому ми можемо назвати його "дідусем НЛП".

Використання сенсорних систем

Іноді ми припускаємо, що саме творці НЛП відкрили сенсорну основу "мислення", що Гриндер і Бендлер були першими, хто звернув увагу на те, що у людей є переваги в області сенсорної інформації, і використав послідовність репрезентативних систем для досягнення результатів. Насправді, саме Вільям Джеймс першим відкрив це для світової громадськості в 1890 р. Він писав:

"До недавнього часу філософами передбачалося, що існує типовий людський розум, на який схожий розум усіх інших людей. Це твердження про відповідну до усіх випадків обгрунтованість може бути віднесене і до такої здатності, як уяву. Пізніше, проте, було зроблено безліч відкриттів, що дозволили нам побачити, наскільки помилковою є така точка зору. Існує не один тип "уяви", а безліч різних "уяв", і їх необхідно вивчити детально".

(Том 2, стор. 49)

Джеймс визначив чотири типи уяви :

"У деяких людей звичний "спосіб мислення", якщо його можна так назвати, візуальний, у інших - аудиальный, вербальний (використовуючи терміни НЛП, аудиально-дигитальный) або моторний (у термінології НЛП - кинестетический); у більшості випадків, можливо, змішаний в рівних частках".

(Том 2, стор. 58)

Він також розкриває кожен тип, цитуючи М. А. Бинета "Psychologie du Raisonnement" (1886, стр.25) :

"Аудиальный тип . зустрічається рідше, ніж візуальний. Люди цього типу представляють те, про що вони думають, на мові звуків. Для того, щоб згадати урок, вони відтворюють у своїй пам'яті не те, як виглядала сторінка, а то, як звучали слова.

Моторний тип (можливо, найцікавіший серед усіх інших), що залишився, залишається, поза сумнівом, найменш вивченим. Люди, що належать до цього типу