Онлайн переводчик http://translate.meta.ua
поменять
По-русски

С момента ввода в действие прежней Конституции 1936 г. прошло более 40 лет, и приближающийся шестидесятилетний юбилей советской власти побудил руководство СССР активизировать работу конституционной комиссии под председательством Л. И. Брежнева. Новая Конституция должна была закрепить произошедшие изменения в социальной, экономической и национальной сфере, в большей мере соответствовать нормам международного права и знаменовать собою достижения советской власти за прошедшие десятилетия. 4 июня 1977 г.

был опубликован проект Конституции, в обсуждении которого приняло участие в различных формах (в том числе и формально) 140 млн человек. Были внесены изменения в 118 статей из 173 и добавлена еще одна новая статья о наказах избирателей. 7 октября 1977 г. текст Конституции был утвержден на внеочередной сессии ВС СССР.

В Конституции провозглашалось построение в СССР развитого социализма, складывание новой исторической общности людей - советского народа и переход от диктатуры трудящихся к общенародному государству рабочих, крестьян и интеллигенции, законом жизни которого является забота всех о благе каждого и забота каждого о благе всех.

В статье 6 законодательно закреплялась роль КПСС, провозглашенной "руководящей и направляющей силой советского общества, ядром его политической системы" Далее в этой статье говорилось, что, "вооруженная марксистско-ленинским учением, Коммунистическая партия определяет генеральную перспективу развития общества, линию внутренней и внешней политики СССР, руководит великой созидательной деятельностью советского народа, придает планомерный, научно обоснованный характер его борьбе за победу коммунизма".

Основным направлением развития политической системы советского общества в статье 9 Конституции провозглашалось "дальнейшее развертывание социалистической демократии: все более широкое участие граждан в управлении делами государства и общества, совершенствование государственного аппарата, повышение активности общественных организаций, усиление народного контроля, укрепление правовой основы государственной и общественной жизни, расширение гласности, постоянный учет общественного мнения".

Статья 5 Конституции вводила институт референдума. Число общественных организаций в 70-е гг. значительно увеличилось, как и их роль в советском обществе. В Советах всех уровней в начале 80-х гг. работало 2 млн 270 тыс. народных депутатов. Существовало около 250 тыс. комитетов народного контроля. При всей заформализованности деятельности этих организаций это был пусть и ограниченный, но опыт местного самоуправления, уступка правящих кругов возросшей общественной активности в начале 70-х гг.

Вместе с тем провозглашение Конституции развитого социализма обозначило определенный самодостаточный застой в общественной жизни СССР. В этих условиях политические права часто являлись фикцией и не соблюдались. Политические изменения не коснулись верхов, где в этот период фиксировались многочисленные примеры коррупции. [4]

В 1982 г. состояние здоровья Л. И. Брежнева резко ухудшилось. В этих условиях ставится вопрос о возможном преемнике и, следовательно, о пути эволюции советского общества. Стремясь увеличить свои шансы в борьбе с "днепропетровской группой", выдвигавшей К. У. Черненко, Ю.В.Андропов переходит на работу в аппарат ЦК КПСС на место умершего в начале года М. А. Суслова. Смерть в ноябре 1982 г. Брежнева поставила вопрос о новом лидере партии, Андропова поддерживают министр обороны Д. Ф. Устинов и министр иностранных дел А. А.

Громыко, а также молодые члены Политбюро М. С. Горбачев и Г. В. Романов. 12 ноября 1982 г. он становится новым генеральным секретарем ЦК КПСС, с июня 1983 г. председателем Президиума ВС СССР и председателем Совета обороны.

За короткий период своего правления Андропов сделал попытку реформировать политическую верхушку общества, провести "кадровую революцию". Были отстранены от власти наиболее одиозные личности, проведена ротация руководства выборных органов власти. Были намечены и частично проведены экономические реформы. Одновременно укреплялись позиции официальной идеологии государства.

Оппозиция и диссидентское движение, ранее представленные многочисленными деятелями, были разгромлены КГБ и фактически прекратили существование как массовое явление. Внезапная смерть Андропова в феврале 1984 г. приостановила реализацию программы намеченных преобразований советского общества.

Сменивший Андропова представитель "днепропетровской группы" К. У. Черненко за год своего пребывания на должности генсека КПСС фактически лишь обозначил возвращение к брежневской эпохе застоя в области экономики, идеологии и общественной жизни. На прежние должности были возвращены около 50 ответственных работников ЦК, снятых Андроповым; восстановлен в партии с сохранением партстажа соратник Сталина В. М. Молотов. Был отменен пленум ЦК КПСС, посвященный вопросам интенсификации производства. [4]

С конца 80-х гг. в Советском Союзе начался процесс реформ (перестройка), который затронул и сферу государственного права. Этот процесс был связан с именем М. С. Горбачева. Наиболее важным шагом было разрушение монополии КПСС на руководство обществом и государством - отмена ст. 6 Конституции СССР, а затем и соответствующей статьи Конституции РСФСР.

Государственно-правовые реформы начались с создания органов народного представительства (Съезда народных депутатов СССР и Верховного Совета СССР). Эта двухзвенная система на первом этапе имела прогрессивное значение, ибо позволила создать начала свободного парламентаризма. Съезд, однако, по своей структуре был организацией корпоративного типа, в нем по заранее утвержденной квоте были представлены КПСС, профсоюзы, комсомол, другие общественные организации. [3]

Проведение экономических реформ натолкнулось на жесткое сопротивление всей политической системы. К 1987 - 1988 гг. это стало настолько очевидным, что советское руководство вынуждено было объявить о начале частичных изменений в этой сфере. Однако, естественно, это означало ослабление позиций государственного аппарата, всего слоя советской номенклатуры, не желавшего расставаться со своими привилегиями. Поэтому проведение реформ требовало сломить ее скрытую, но упорную оппозицию.

Стремясь найти поддержку, реформаторское крыло в руководстве решило опереться на массы. Именно этими целями объясняется знаменитая политика "гласности", сначала весьма ограниченной, разрешенной, но затем все более смелеющей и выходящей из под идеологического контроля, ставшая основой фактической "свободы слова" в стране. Активная поддержка со стороны масс действительно позволила начать процесс демократизации политической системы.

В качестве главного направления здесь было избрано повышение роли Советов, означавшее установление четкого разграничения функций между советскими и партийными органами, выражавшегося, прежде всего, в отказе партийных органов от выполнения хозяйственных функций.

По-украински

З моменту введення в дію колишньої Конституції 1936 р. пройшло більше 40 років, і шістдесятирічний ювілей радянської влади, що наближається, спонукав керівництво СРСР активізувати роботу конституційної комісії під головуванням Л. І. Брежнєва. Нова Конституція повинна була закріпити зміни, що сталися, в соціальній, економічній і національній сфері, більшою мірою відповідати нормам міжнародного права і знаменувати собою досягнення радянської влади за минулі десятиліття. 4 червня 1977 р.

був опублікований проект Конституції, в обговоренні якого взяло участь в різних формах (у тому числі і формально) 140 млн чоловік. Були внесені зміни в 118 статей з 173 і додана ще одна нова стаття про накази виборців. 7 жовтня 1977 р. текст Конституції був затверджений на позачерговій сесії ВС СРСР.

У Конституції проголошувалася побудова в СРСР розвиненого соціалізму, складання нової історичної спільності людей - радянського народу і перехід від диктатури трудящих до загальнонародної держави робітників, селян і інтелігенції, законом життя якого є турбота усіх про благо кожного і турбота кожного про благо усіх.

У статті 6 законодавчо закріплювалася роль КПРС, проголошеною "керівною і направляючою силою радянського суспільства, ядром його політичної системи" Далі в цій статті говорилося, що, "озброєна марксистсько-ленінським вченням, Комуністична партія визначає генеральну перспективу розвитку суспільства, лінію внутрішньої і зовнішньої політики СРСР, керує великою творчою діяльністю радянського народу, надає планомірний, науково обгрунтований характер його боротьбі за перемогу комунізму".

Основним напрямом розвитку політичної системи радянського суспільства в статті 9 Конституцій проголошувалося "подальше розгортання соціалістичної демократії : усе більш широка участь громадян в управлінні справами держави і суспільства, вдосконалення державного апарату, підвищення активності громадських організацій, посилення народного контролю, зміцнення правової основи державного і громадського життя, розширення гласності, постійний облік громадської думки".

Стаття 5 Конституцій вводила інститут референдуму. Число громадських організацій в 70-і рр. значно збільшилося, як і їх роль в радянському суспільстві. У Радах усіх рівнів на початку 80-х рр. працювали 2 млн 270 тис. народних депутатів. Існувало близько 250 тис. комітетів народного контролю. При усій заформалізувавши діяльності цих організацій це був хай і обмежений, але досвід місцевого самоврядування, поступка правлячих кругів збільшеній громадській активності на початку 70-х рр.

В той же час проголошення Конституції розвиненого соціалізму позначило певний самодостатній застій в громадському житті СРСР. У цих умовах політичні права часто були фікцією і не дотримувалися. Політичні зміни не торкнулися верхів, де в цей період фіксувалися численні приклади корупції. [4]

У 1982 р. стан здоров'я Л. І. Брежнєва різко погіршало. У цих умовах ставиться питання про можливого наступника і, отже, про шлях еволюції радянського суспільства. Прагнучи збільшити свої шанси в боротьбі з "дніпропетровською групою", що висувала До. У. Черненко, Ю.В.Андропов переходить на роботу в апарат ЦК КПРС на місце померлого на початку року М. А. Суслова. Смерть в листопаді 1982 р. Брежнєва поставила питання про нового лідера партії, Андропова підтримують міністр оборони Д. Ф. Устинов і міністр закордонних справ А. А.

Громыко, а також молоді члени Політбюро М. С. Горбачов і Г. В. Романів. 12 листопада 1982 р. він стає новим генеральним секретарем ЦК КПРС, з червня 1983 р. головою Президії ВС СРСР і головою Ради оборони.

За короткий період свого правління Андропов зробив спробу реформувати політичну верхівку суспільства, провести "кадрову революцію". Були усунені від влади найбільш одіозні особи, проведена ротація керівництва виборних органів влади. Були намічені і частково проведені економічні реформи. Одночасно зміцнювалися позиції офіційної ідеології держави.

Опозиція і дисидентський рух, раніше представлені численними діячами, були розгромлені КДБ і фактично припинили існування як масове явище. Раптова смерть Андропова в лютому 1984 р. припинила реалізацію програми намічених перетворень радянського суспільства.

Що змінив Андропова представник "дніпропетровської групи" До. У. Черненко за рік свого перебування на посаді генсека КПРС фактично лише позначив повернення до брежнєвської епохи застою в області економіки, ідеології і громадського життя. На колишні посади було повернено близько 50 відповідальних працівників ЦК, знятих Андроповым; відновлений в партії із збереженням партстажу соратник Сталіна В. М. Молотів. Був скасований пленум ЦК КПРС, присвячений питанням інтенсифікації виробництва. [4]

З кінця 80-х рр. в Радянському Союзі почався процес реформ (перебудова), який торкнувся і сфери державного права. Цей процес був пов'язаний з ім'ям М. С. Горбачова. Найбільш важливим кроком було руйнування монополії КПРС на керівництво суспільством і державою - відміна ст. 6 Конституцій СРСР, а потім і відповідної статті Конституції РРФСР.

Державно-правові реформи почалися із створення органів народного представництва (З'їзду народних депутатів СРСР і Верховної Ради СРСР). Ця двухзвенная система на першому етапі мала прогресивне значення, бо дозволила створити начала вільного парламентаризму. З'їзд, проте, по своїй структурі був організацією корпоративного типу, в нім за заздалегідь затвердженою квотою були представлені КПРС, профспілки, комсомол, інші громадські організації. [3]

Проведення економічних реформ наштовхнулося на жорсткий опір усієї політичної системи. До 1987 - 1988 рр. це стало настільки очевидним, що радянське керівництво вимушене було оголосити про початок часткових змін в цій сфері. Проте, природно, це означало послаблення позицій державного апарату, усього шару радянської номенклатури, що не бажав розлучатися зі своїми привілеями. Тому проведення реформ вимагало зломити її приховану, але наполегливу опозицію.

Прагнучи знайти підтримку, реформаторське крило в керівництві вирішило спертися на маси. Саме цими цілями пояснюється знаменита політика "гласності", спочатку дуже обмеженої, дозволеної, але потім усе більш сміливішаючої і такої, що виходить з під ідеологічного контролю, що стала основою фактичної "свободи слова" в країні. Активна підтримка з боку мас дійсно дозволила почати процес демократизації політичної системи.

В якості головного напряму тут було обрано підвищення ролі Рад, встановлення чіткого розмежування функцій між радянськими і партійними органами, що виражалося, що означало, передусім, у відмові партійних органів від виконання господарських функцій.