Онлайн переводчик http://translate.meta.ua
поменять
По-русски

Фридрих Шиллер

(10.11.1759 - 9.05.1805)

Родился в семье полкового фельдшера, состоявшего на службе у вюртембергского герцога Карла Евгения.

В 1773 по высочайшему приказу 14-летний Фридрих был направлен на обучение в только что созданную герцогом военно-медицинскую академию, а его отец вынужден был дать подписку, что Фридрих "совершенно отдается к услугам герцогского вюртембергского дома и не имеет права выйти из него без получения на то всемилостивейшего разрешения". В академии Шиллер изучает право и медицину, которые не вызывают у него интереса. В 1779 диссертация Шиллера отвергается руководством академии, и он вынужден остаться на второй год.

Наконец, в конце 1780 Шиллер покидает стены академии и получает место полкового фельдшера в Штутгарте.

Еще в академии Шиллер увлекся литературой и философией и, несмотря на запреты преподавателей, штудирует Ф. Г. Клопштока, Альбрехта фон Галлера, И. В. Гете, писателей "Бури и натиска", Ж. Ж. Руссо. Под влиянием одного из своих наставников Шиллер становится членом тайного общество иллюминатов, предшественников немецких якобинцев. В 1776-1777 гг. несколько шиллеровских стихотворений было опубликовано в "Швабском журнале".

В этом же журнале за 1775 Шиллер находит и материал для своего первого значительного произведения: за основу пьесы "Разбойники" (1781) начинающий драматург берет новеллу Даниеля Шубарта "К истории человеческого сердца".

Шиллер значительно обогатил схематический сюжет первоисточника, основанного на мотиве вражды двух братьев, который был весьма распространен среди писателей "Бури и натиска": Карл, главный герой драмы, старший сын графа фон Моора, эмоциональная, "стихийная, естественная натура", не может примириться с размеренной городской жизнью и участвует вместе со своими друзьями в проказах, не всегда безобидных. Вскоре, однако, он раскаивается и в письме к отцу обещает исправиться.

Письмо перехватывает его младший брат, Франц, который завидует Карлу - любимцу отца.

Франц замышляет лишить брата наследства и читает отцу другое, сочиненное им самим, письмо, после чего фон Моор проклинает старшего сына, а Франц пишет ответ брату от имени отца. Карл, потрясенный несправедливостью отца, вместе со своими друзьями уходит разбойничать в Богемские леса, а Франц обманом заточает отца в подземелье, обрекая его на гибель. Карл проникает домой под видом чужеземного графа, узнает о гибели отца и хочет отомстить брату, но тот в страхе перед разбойниками уже покончил с собой.

В первой драме Шиллера виртуозно соединились шекспировская мощь в изображении характеров, правдоподобные картины немецкой повседневности, элементы библейского стиля (характерно, что первоначально автор хотел озаглавить драму "Блудный сын"), личные переживания поэта: его сложные отношения с отцом. Шиллеру удалось уловить бунтарские вольнолюбивые настроения, царившие в обществе в первые годы после Великой французской революции и выразить их в образе Карла Моора.

Первая постановка "Разбойников" в Мангейме в январе 1782 произвела фурор: "незнакомые люди бросались друг другу в объятия, женщины в полуобморочном состоянии покидали зал". Автор, которого тут же окрестили "немецким Шекспиром", тайком присутствовал на премьере.

Однако по возвращении в Штутгарт Шиллер был арестован и по приказу герцога посажен на гауптвахту. Летом 1782 драматург бежал из владений Карла Евгения, взяв с собой рукопись своего второго значительного драматического произведения - драмы "Заговор Фиеско в Генуе" (поставлена в 1783). На несколько лет Шиллер обосновывается в Мангейме, где получает место заведующего литературной частью в "Национальном театре".

В апреле 1784 на сцене этого театра состоялась премьера мещанской трагедии Шиллера "Коварство и любовь". В отличие от первых драм здесь центральным персонажем является девушка: Луиза Миллер (по ее имени Шиллер первоначально предполагал назвать пьесу), дочь бедного музыканта. Она влюблена в Фердинанда, сына аристократа, однако сословные предрассудки не дают им соединиться.

Мещанская гордость отца Луизы и карьеристские планы Президента, отца Фердинанда, столкновение жестоких законов абсолютистского общества и человеческих чувств, приводят к трагической развязке: попавшись в сеть интриг, Фердинанд из ревности убивает Луизу.

До Шиллера никто не решался трактовать обычную для сентиментальной литературы того времени тему любви представителей различных сословий с такой социальной тенденциозностью. Даже Г. Э. Лессинг в бюргерской трагедии "Эмилия Галотти", с которой очевидно перекликается пьеса Шиллера, предпочел перенести действие своего произведения в Италию, дабы избежать конфликта с властями. Благодаря своему гражданскому пафосу пьеса "Коварство и любовь" имела огромный успех у публики.

В 1785 в виду финансовых затруднений Шиллер вынужден был оставить Мангейм. Он переезжает в Дрезден, где, не имея постоянного дома, живет у друзей. Несмотря на непростые условия, Шиллер активно работает: он пробует себя в прозаических жанрах (новеллы "Преступление из-за потерянной чести", 1786, "Игра судьбы", 1789, фрагмент романа "Духовидец", 1787), завершает "Философские письма", пишет "драматическую поэму" "Дон Карлос, инфант испанский" (1787).

В произведениях дрезденского периода намечается отход Шиллера от прежней бунтарской идеологии. Теперь Шиллер считает, что для того, чтобы примирить идеал и жизнь, поэтический гений "должен стремиться к разрыву с областью действительного мира". Переворот в мировоззрении поэта происходит как вследствие разочарования в идеалах "Бури и натиска", так и в результате изучения кантовской философии и увлечения идеями франкмасонства.

Драма "Дон Карлос", написанная на материале испанской истории, хорошо отражает этот перелом уже даже формально: в отличие от ранних пьес, герои которых говорили простым языком, "Дон Карлос" написан классическим пятистопным ямбом, ее главным героем является не представитель "мещанского сословия", как это было принято у представителей "Бури и натиска", а придворная особа; одной из центральных идей драмы является идея реформирования общества просвещенным правителем (Шиллер вкладывает ее в уста маркиза Поза, друга заглавного героя).

После "Дон Карлоса" Шиллер все больше погружается в изучение античности и кантовской философии. Если раньше ценность античности для поэта заключалась в определенных гражданских идеалах, то теперь античность становится важной для него в первую очередь как эстетический феномен. Подобно И. И. Винкельману и Гете, Шиллеру видится в античности "благородная простота и умиротворенное величие", обуздание "хаоса". Возродив форму античного искусства, можно приблизиться к утраченной навсегда гармонии безмятежного "детства человечества".

Свои мысли о значении античности Шиллер выражает в двух программных стихотворениях: "Боги Греции" и "Художники" (оба - 1788).

В 1787 Шиллер переезжает в Веймар, где общается с философом И. Г. Гердером и и писателем К. М. Виландом. Он завершает историческое исследование на тему "История отпадения Нидерландов", которое начал еще во

По-украински

Фрідріх Шиллер

(10.11.1759 - 9.05.1805)

Народився в сім'ї полкового фельдшера, що перебував на службі у вюртембергского герцога Карла Євгенія.

У 1773 по найвищому наказу 14-річний Фрідріх був спрямований на навчання в тільки що створену герцогом військово-медичну академію, а його батько вимушений був дати підписку, що Фрідріх "абсолютно віддається до послуг герцогського вюртембергского удома і не має права вийти з нього без отримання на те всемилостивого дозволу". У академії Шиллер вивчає право і медицину, які не викликають у нього інтересу. У 1779 дисертація Шиллера відкидається керівництвом академії, і він вимушений залишитися на другий рік.

Нарешті, у кінці 1780 Шиллер покидає стіни академії і отримує місце полкового фельдшера в Штутгарті.

Ще в академії Шиллер захопився літературою і філософією і, незважаючи на заборони викладачів, штудіює Ф. Г. Клопштока, Альбрехта фон Галлера, І. В. Гете, письменників "Бурі і натиску", Же. ж. Руссо. Під впливом одного зі своїх наставників Шиллер стає членом таємного суспільство ілюмінатів, попередників німецьких якобінців. У 1776-1777 рр. декілька шиллеровских віршів було опубліковано в "Швабському журналі".

У цьому ж журналі за 1775 Шиллер знаходить і матеріал для свого першого значного твору: за основу п'єси "Розбійники" (1781) початкуючий драматург бере новелу Даниеля Шубарта "До історії людського серця".

Шиллер значно збагатив схематичний сюжет першоджерела, заснованого на мотиві ворожнечі двох братів, який був дуже поширений серед письменників "Бурі і натиску" : Карл, головний герой драми, старший син графа фон Моора, емоційна, "стихійна, природна натура", не може примиритися з розміреним міським життям і бере участь разом зі своїми друзями в пустощах, не завжди нешкідливих. Незабаром, проте, він розкаюється і в листі до батька обіцяє виправитися.

Лист перехоплює його молодший брат, Франц, який заздрить Карлу - улюбленцеві батька.

Франц замишляє позбавити брата спадку і читає батьку інше, вигадане їм самим, лист, після чого фон Моор проклинає старшого сина, а Франц пише відповідь братові від імені батька. Карл, приголомшений несправедливістю батька, разом зі своїми друзями йде розбишакувати у Богемські ліси, а Франц обманом ув'язнює батька в підземелля, прирікаючи його на загибель. Карл проникає додому під виглядом чужоземного графа, дізнається про загибель батька і хоче помститися братові, але той в страху перед розбійниками вже наклав на себе руки.

У першій драмі Шиллера віртуозно з'єдналися шекспірівська потужність в зображенні характерів, правдоподібні картини німецької повсякденності, елементи біблейського стилю (характерно, що спочатку автор хотів озаглавити драму "Блудний син"), особисті переживання поета : його складні стосунки з батьком. Шиллеру вдалося уловити бунтарські волелюбні настрої, що панували в суспільстві в перші роки після Великої французької революції і виразити їх в образі Карла Моора.

Перша постановка "Розбійників" в Мангеймі в січні 1782 викликала фурор: "незнайомі люди кидалися один одному в обійми, жінки в стані напівнепритомності покидали зал". Автор, якого тут же охрестили "німецьким Шекспіром", потайки був присутнім на прем'єрі.

Проте після повернення в Штутгарт Шиллер був заарештований і за наказом герцога посаджений на гауптвахту. Влітку 1782 драматург біг з володінь Карла Євгенія, узявши з собою рукопис свого другого значного драматичного твору - драми "Змова Фиеско в Генуї" (поставлена в 1783). На декілька років Шиллер обгрунтовується в Мангеймі, де отримує місце завідувача літературною частиною в "Національному театрі".

У квітні 1784 на сцені цього театру відбулася прем'єра міщанської трагедії Шиллера "Підступність і любов". На відміну від перших драм тут центральним персонажем є дівчина: Луїза Миллер (по її імені Шиллер спочатку припускав назвати п'єсу), дочка бідного музиканта. Вона закохана у Фердинанда, сина аристократа, проте станові забобони не дають їм з'єднатися.

Міщанська гордість батька Луїзи і плани кар'єристів Президента, батька Фердинанда,, зіткнення жорстоких законів абсолютистського суспільства і людських почуттів призводять до трагічної розв'язки: попавшись в мережу інтриг, Фердинанд з ревнощів вбиває Луїзу.

До Шиллера ніхто не наважувався трактувати звичайну для сентиментальної літератури того часу тему любові представників різних станів з такою соціальною тенденційністю. Навіть Г. Э. Лессинг у бюргерській трагедії "Емілія Галотти", з якою очевидно перекликається п'єса Шиллера, вважав за краще перенести дію свого твору в Італію, щоб уникнути конфлікту з владою. Завдяки своєму цивільному пафосу п'єса "Підступність і любов" мала величезний успіх у публіки.

У 1785 з причини фінансових утруднень Шиллер вимушений був залишити Мангейм. Він переїжджає в Дрезден, де, не маючи постійного будинку, живе у друзів. Незважаючи на непрості умови, Шиллер активно працює: він пробує себе в прозаїчних жанрах (новели "Злочин із-за втраченої честі", 1786, "Гра долі", 1789, фрагмент роману "Духовидец", 1787), завершує "Філософські листи", пише "драматичну поему" "Дон Карлос, інфант іспанський" (1787).

У творах дрезденського періоду намічається відхід Шиллера від колишньої бунтарської ідеології. Тепер Шиллер вважає, що для того, щоб примирити ідеал і життя, поетичний геній "повинен прагнути до розриву з областю дійсного світу". Переворот у світогляді поета відбувається як внаслідок розчарування в ідеалах "Бурі і натиску", так і в результаті вивчення кантівської філософії і захоплення ідеями франкмасонства.

Драма "Дон Карлос", написана на матеріалі іспанської історії, добре відбиває цей перелом вже навіть формально: на відміну від ранніх п'єс, герої яких говорили звичною мовою, "Дон Карлос" написаний класичним п'ятистопним ямбом, її головним героєм є не представник "міщанського стану", як це було прийнято у представників "Бурі і натиску", а придворна особа; однією з центральних ідей драми є ідея реформування суспільства освіченим правителем (Шиллер вкладає її у вуста маркіза Поза, друга заголовного героя).

Після "Дон Карлоса" Шиллер все більше занурюється у вивчення античності і кантівської філософії. Якщо раніше цінність античності для поета полягала в певних цивільних ідеалах, то тепер античність стає важливою для нього в першу чергу як естетичний феномен. Подібно І. І. Винкельману і Гете, Шиллеру бачиться в античності "благородна простота і умиротворена велич", приборкування "хаосу". Відродивши форму античного мистецтва, можна наблизитися до втраченої назавжди гармонії безтурботного "дитинства людства".

Свої думки про значення античності Шиллер виражає в двох програмних віршах: "Боги Греції" і "Художники" (обоє - 1788).

У 1787 Шиллер переїжджає у Веймар, де спілкується з філософом І. Г. Гердером і і письменником До. М. Виландом. Він завершує історичне дослідження на тему "Історія відпадання Нідерландів", яке почав ще в