Онлайн переводчик http://translate.meta.ua
поменять
По-русски

КОНТРОЛЬНАЯ РАБОТА

Даосизм

СОДЕРЖАНИЕ

Введение 3

1. Даосизм: история возникновения и развитие 4

2. Основание даосизма 10

3. Мир Дао дэ цзина 14

Заключение 19

Список литературы 20

Введение

Формирование основных направлений китайской философии происходило в переломный момент древней истории Китая. Страна раскололась на ряд противоборствующих царств, ведущих долгие, изнурительные и в основном малопродуктивные войны. Эта эпоха получила название Чжаньго — Борющихся царств или Воюющих государств (453 – 221 до н. э.). В результате кровопролитных раздоров выделилось семь сильнейших царств: Чу (где, по легенде, родился Лао-цзы), Ци, Чжао, Хань, Вэй, Ян и Цинь.

Конфуцианство выступало не как религия, но как вид рационалистической социальной философии. Правитель следовал Небу, которое даровало ему свою Благую силу — Дэ, а правитель транслировал эту силу на своих подданных. Таким образом, государство жило по типу единой семьи, не случайно ходила поговорка: “Вся Поднебесная — одна семья”. Семья служила идеальной символической формой всякого сообщества в Китае: государства, философской школы, взаимоотношений чиновников и народа.

Другой философ, Мо-цзы, видел решение всех проблем в осознании “всеобщей любви”, причем эта любовь есть единственное “желание” Неба. Конфуцианскую гуманность моисты называли “отдельной любовью” (беай) и сравнивали с эгоизмом, противопоставляя этому “любовь ко всем людям” (чжоу ай жэнь). Жить они предлагали “в соломенных хижинах, и ходить в холщовых одеждах”, из традиции же следовало выбирать не всё, а только хорошее, чтобы следовать этому.

Источником знания служила практическая деятельность — “брать за образцы факты, которые видели или слышали массы людей”.

Актуальность темы обусловлена тем, что всякое знание должно было обладать практической ценностью, а его мистический исток, о котором говорили даосы, не обсуждался — это казалось излишним.

1. Даосизм: история возникновения и развитие

Китайский этнос — один из наиболее древних из существующих сейчас на Земле. Он обладает уникальным набором качеств, выработанных на протяжении многих тысячелетий развития. Причем, качества эти формировались под большим влиянием оригинальных эзотерических методик совершенствования тела, жизненной энергии, ума и сознания.

Предпосылки к возникновению даосизма коренились в религиозных представлениях древности. Возможно, что его истоки связаны с шаманскими верованиями царства Чу (бассейн р. Янцзы) и учениями магов (фанши) северо-восточных царств Ци и Янь периода Чжаньго (“Сражающихся царств”, V – III вв. до н. э.; см. Введение). В IV – III вв. до н. э. в результате философской рефлексии на стихийно формировавшиеся в предыдущую эпоху представления возникает учение, сторонники которого отнесены в историографическом сочинении II – I вв. до н. э.

к “школе Дао и Дэ” (даодэ цзя). Это учение представлено в таких памятниках, как приписываемый полулегендарному мудрецу Лао-цзы трактат “Дао дэ цзин” и трактат “Чжуан-цзы”, в котором излагаются взгляды выдающегося философа IV – III вв. до н. э. Чжуан Чжоу. Однако авторы данных текстов еще не относили себя к какой-либо определенной философской школе. Это может рассматриваться как свидетельство того, что появление “учения о Дао и Дэ” еще не означало возникновения целостной идеологической системы.

Из других крупных мыслителей древности к основоположникам философии даосизма относят Ле Юйкоу и склонного к эклектизму Лю Аня .

Даосизм как религиозно-философская система формируется на рубеже н. э. в результате синтеза Лао [-цзы] – Чжуан [-цзы] учения (Лао Чжуан сюэ пай); доктрин натурфилософов (иньян цзя; концепции “духа” как предельного выражения процесса изменений, описанного в “Чжоу и”; верований шаманов и магов; представлений о “бессмертных святых” (сянь, шэнь сянь). Даосы считают, что их учение восходит к глубокой древности, когда его тайны были открыты мифическому “Желтому императору” (Хуан-ди).

В китайских преданиях и легендах рассказывается о 9-ти “первопредках”, появлявшихся у истоков китайской цивилизации друг за другом и принесших народу знания, ремесла, письменность, музыку и т. д. Одним из них был первопредок Хуан-ди — император, который являлся avata ra’ом. Хуан-ди принес высшую духовную Истину и целостную систему совершенствования человека.

Эта система включала в себя теоретический аспект, где описывался процесс творения мира Богом (Дао) и раскрывалась цель человеческой жизни — развитие своего сознания, заканчивающееся достижением Божественного Совершенства и слиянием с Дао. Практически эта цель достигалась в том числе с помощью многостадийной системы психофизической подготовки, где применялись приемы, известные больше в санскритских терминах, — pra na yama, mantra, mudra, a sana и dhya na. Большое значение также придавалось этике, т. е.

развитию “правильного чувства и правильного действия” .

Эта изначальная многоплановая информация, данная Хуан-ди, явилась истоком концепций множества школ. Различия между ними происходили от того, на какую конечную цель были направлены усилия их адептов, — совершенствование тела, “жизненной энергии” или сознания. В зависимости от цели использовались и различные физические или психофизические методики, а также в разной степени стимулировалось развитие этики и интеллекта.

Но, как обычно случается, широкое распространение получила наиболее простая, “внешняя” часть целостной системы Хуан-ди. Она со временем преобразовалась в техники боевых искусств, с одной стороны, а с другой — в шаманизм, магию и мифотворчество. “Внутреннюю” же — эзотерическую — часть учения Хуан-ди использовали очень немногочисленные школы даосской йоги, ставившие своей целью развитие сознания адептов вплоть до достижения Божественного Совершенства. Даосская традиция считает именно Хуан-ди основателем даосизма.

Поэтому одно из его ранних направлений именовалось учением Хуан [-ди] – Лао [-цзы].

С течением веков эзотерические школы древнего даосизма становились все более и более закрытыми, а их количество уменьшалось. Однако нить традиции не была прервана.

Напротив, “внешние” школы стали естественным компонентом жизни китайцев. В тех из них, где доминировала магия, ярко проявлялось поклонение душам предков.

В школах же более высокого уровня, начиная с эпохи Шань-Инь (XVIII – XII вв. до н. э.), утвердилось поклонение “Небу”, но в значении не места или направления, а “Первоосновы и Первопричины всего сущего”, т. е. Бога.

В середине эпохи Чжоу появился трактат “Дао дэ цзин”, автором которого считают Лао-цзы. Таким образом нить древнего учения, протянувшаяся через тысячелетия, с появлением “Дао дэ цзина” получила новый импульс .

Последовавший за появлением “Дао дэ цзина” период с VI по III вв. до н. э. называют эпохой “соперничества всех (или ста) школ”, поскольку почти одновременно оформляются такие направления, как даосизм, конфуцианство, моизм, школы законников, софистов, последователей учения сил инь ян и др.

Все эти школы использовали в более или менее искаженной форме фрагменты учения Хуан-ди, дошедшие до того времени в

По-украински

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

Даосизм

ЗМІСТ

Введення 3

1. Даосизм: історія виникнення і розвиток 4

2. Основа даосизму 10

3. Світ Дао де цзина 14

Укладення 19

Список літератури 20

Вступ

Формування основних напрямів китайської філософії відбувалося в переломний момент древньої історії Китаю. Країна розкололася на ряд протиборчих царств, що ведуть довгі, виснажливі і в основному малопродуктивні війни. Ця епоха дістала назву Чжаньго - царств, що Борються, або Воюючих держав (453 - 221 до н. э.). В результаті кровопролитних розбратів виділилося сім найсильніших царств: Чу (де, за легендою, народився Лао-цзы), Ци, Чжао, Хань, Вэй, Ян і Цинь.

Конфуціанство виступало не як релігія, але як вид раціоналістичної соціальної філософії. Правитель наслідував Небо, яке дарувало йому свою Благу силу, - Дэ, а правитель транслював цю силу на своїх підданих. Таким чином, держава жила за типом єдиної сім'ї, не випадково ходила приказка: "Уся Піднебесна - одна сім'я". Сім'я служила ідеальною символічною формою всякого співтовариства в Китаї: держави, філософської школи, взаємовідносин чиновників і народу.

Інший філософ, Мо-цзы, бачив рішення усіх проблем в усвідомленні "загальної любові", причому ця любов є єдине "бажання" Неба. Конфуціанську гуманність моисты називали "окремою любов'ю" (беай) і порівнювали з егоїзмом, протиставляючи цьому "любов до усіх людей" (чжоу ай жэнь). Жити вони пропонували "в солом'яних хатинах, і ходити в полотняному одязі", з традиції ж слід було вибирати не усе, а тільки хороше, щоб наслідувати це.

Джерелом знання служила практична діяльність - "брати за зразки факти, які бачили або чули маси людей".

Актуальність теми обумовлена тим, що всяке знання повинне було мати практичну цінність, а його містичний витік, про який говорили даосы, не обговорювався - це здавалося зайвим.

1. Даосизм: історія виникнення і розвиток

Китайський етнос - один з найбільш древніх з існуючих зараз на Землі. Він має унікальний набір якостей, вироблених упродовж багатьох тисячоліть розвитку. Причому, якості ці формувалися під великим впливом оригінальних езотеричних методик вдосконалення тіла, життєвої енергії, розуму і свідомості.

Передумови до виникнення даосизму коренилися в релігійних представленнях старовини. Можливо, що його витоки пов'язані з шаманськими віруваннями царства Чу (басейн р. Янцзи) і навчаннями магів (фанши) північно-східних царств Ци і Янь періоду Чжаньго (Царств", що "б'ються, V - III вв. до н. э.; див. Введення). У IV - III вв. до н. э. в результаті філософської рефлексії на представлення, що стихійно формувалися в попередню епоху, виникає вчення, прибічники якого віднесені в історіографічному творі II - I вв. до н. э.

до "школи Дао і Дэ" (даодэ цзя). Це вчення представлене в таких пам'ятниках, як приписуваний напівлегендарному мудрецеві Лао-цзы трактат "Дао де цзин" і трактат "Чжуан-цзы", в якому викладаються погляди видатного філософа IV, - III вв. до н. э. Чжуан Чжоу. Проте автори цих текстів ще не відносили себе до якої-небудь певної філософської школи. Це може розглядатися як свідоцтво того, що поява "вчення про Дао і Дэ" ще не означала виникнення цілісної ідеологічної системи.

З інших великих мислителів старовини до основоположників філософії даосизму відносять Ле Юйкоу і схильного до еклектизму Лю Ганна .

Даосизм як релігійно-філософська система формується на рубежі н. э. в результаті синтезу Лао [-цзы] - Чжуан [-цзы] навчання (Лао Чжуан сюэ пай); доктрин натурфилософов (иньян цзя; концепції "духу" як граничного вираження процесу змін, описаного в "Чжоу і"; вірувань шаманів і магів; уявлень про "безсмертні святі" (сянь, шэнь сянь). Даосы вважають, що їх вчення сходить до глибокої старовини, коли його таємниці були відкриті міфічному "Жовтому імператорові" (Хуан-ди).

У китайських відданнях і легендах розповідається про 9-ти "первопредках", що з'являлися у витоків китайської цивілізації один за одним і що принесли народу знання, ремесла, писемність, музику і т. д. Одним з них був первопредок Хуан-ди - імператор, який являвся avata ra 'ом. Хуан-ди приніс вищу духовну Істину і цілісну систему вдосконалення людини.

Ця система включала теоретичний аспект, де описувався процес творіння світу Богом (Дао) і розкривалася мета людського життя - розвиток своєї свідомості, що закінчується досягненням Божественної Досконалості і злиттям з Дао. Практично ця мета досягалася у тому числі за допомогою багатостадійної системи психофізичної підготовки, де застосовувалися прийоми, відомі більше в санскритських термінах, - pra na yama, mantra, mudra, a sana і dhya na. Велике значення також надавалося етиці, т. е.

розвитку "правильного почуття і правильної дії" .

Ця первинна багатопланова інформація, ця Хуан-ди, стала витоком концепцій безлічі шкіл. Відмінності між ними походили від того, на яку кінцеву мету були спрямовані зусилля їх адептів, - вдосконалення тіла, "життєвої енергії" або свідомості. Залежно від мети використовувалися і різні фізичні або психофізичні методики, а також різною мірою стимулювався розвиток етики і інтелекту.

Але, як завжди трапляється, широке поширення отримала найбільш проста, "зовнішня" частина цілісної системи Хуан-ди. Вона з часом перетворилася в техніки бойових мистецтв, з одного боку, а з іншої - в шаманізм, магію і міфотворчість. "Внутрішню" ж - езотеричну - частину вчення Хуан-ди використали дуже нечисленні школи даоської йоги, що ставили своєю метою розвиток свідомості адептів аж до досягнення Божественної Досконалості. Даоська традиція вважає саме Хуан-ди засновником даосизму.

Тому один з його ранніх напрямів іменувався вченням Хуан [-ди] - Лао [-цзы].

З течією віків езотеричні школи древнього даосизму ставали все більш і більш закритими, а їх кількість зменшувалася. Проте нитка традиції не була перервана.

Навпаки, "зовнішні" школи стали природним компонентом життя китайців. У тих з них, де домінувала магія, яскраво проявлялося поклоніння душам предків.

У школах же більш високого рівня, починаючи з епохи Шань-инь (XVIII - XII вв. до н. э.), затвердилося поклоніння "Небу", але в значенні не місця або напрями, а "Першооснови і Першопричини усього сущого", тобто Бога.

В середині епохи Чжоу з'явився трактат "Дао де цзин", автором якого вважають Лао-цзы. Таким чином нитка древнього вчення, що простягнулася через тисячоліття, з появою "Дао де цзина" отримала новий імпульс .

Період, що послідував за появою "Дао де цзина", з VI по III вв. до н. э. називають епохою "суперництва усіх (чи ста) шкіл", оскільки майже одночасно оформляються такі напрями, як даосизм, конфуціанство, моизм, школи законників, софістів, послідовників вчення сил инь ян та ін.

Усі ці школи використали у більш менш спотвореній формі фрагменти навчання Хуан-ди, що дійшли до того часу в