Онлайн переводчик http://translate.meta.ua
поменять
По-русски

Реферат по биологии выполнил а ученица 9"а" класса Черных Ирина

Управление образования г. Новоуральска

Средняя школа №41 с углубленным изучением английского языка

Новоуральск

2001 г.

Введение

Пересадка органов воплощает извечное стремление людей научиться "ремонтировать" человеческий организм. И если операции по пересадке кожи, трансплантации почек и даже сердца становятся обычным делом, то операции по трансплантации печени по-прежнему считается одной из самых сложных. К сожалению, кроме хрящей, которые требуются не часто, никакие другие ткани и органы, которые мы хотели бы трансплантировать не обладают таким преимуществом.

Чтобы предотвратить разрушение и отторжение пересаженных почек, сердца, лёгких, печени и так далее, необходимо вмешиваться в нормальную работу иммунной системы.

Над проблемой трансплантации органов и пересадки тканей работали многие русские учёные, достигшие больших результатов и прославившихся на весь мир за свои достижения в области пересадки и трансплантации тканей и органов. Это Н.И. Пирогов (первым применил эфирный наркоз), Н. Штраух, Н. Фейгин (установили возможность трансплантации роговицы), В. Антоневич (работы по пересадке зубов), К.М. Сапежко (работы по трансплантации слизистой), Ю. Вороной (первая в мире трансплантация почки), В. Шумаков (операции по трансплантации сердца), Г. Фальковский А.

Покровский (исследование способов сохранения органа), С. Воронов (пересадки семенников животных человеку), С. Брюхоненко (создание первого в мире аппарата искусственного кровообращения), В. Демихов (операции по пересадке мозга) и так далее.

В настоящее время в этом направлении трудятся Эрнст Мулдашев (первая в мире операция по трансплантации глаза), Лео Бокерия, К. Шаталов (разработка искусственной модели сердца) и многие другие.

1. Первые шаги (развитие техники операций)

Органы и ткани могут быть трансплантированы, или "пересажены" - от одного человека к другому, или с одного места на другое у одного человека. В таблице №1 перечислены пересаживаемые ткани и трансплантируемые органы.

Таблица №1

Пересаживаемые ткани Трансплантируемые

органы

волосы лёгкие

мозговые клетки печень

хрусталик, роговица почки

кости и костный мозг сердце

сердечный клапан поджелудочная железа

кровь, кровеносные

сосуды и нервы эндокринные железы

кожа кишечник

Первым успешным и повторяемым обменом тканями, между двумя людьми была пересадка роговицы глаза. Что самое интересное, так это то, что многие успешные пересадки роговицы были сделаны ещё до того, как были поняты принципы иммунологии.

Причина проста, чтобы оставаться прозрачной, роговица не имеет кровеносных сосудов, поэтому, хотя трансплантируемый роговичный диск является чужеродной тканью, которая должна быть отторгнута организмом, клетки и антитела, вызывающие отторжение, не могут достичь донорской ткани, так как перемещаются только по кровеносной системе.

Ещё в ХIХ веке хирурги научились пересаживать отдельные ткани, причиной чему было усовершенствование необходимой для этого хирургической техники. После исследований Н.И. Пирогова и Ю.К. Шимаковского развитие трансплантологии в России было связано с работами Н. Штрауха (1840), Н. Фейгина (1867), которые установили возможность трансплантации роговицы, В. Антоневича – по пересадке зубов (1865), К.М. Сапежко – по трансплантации слизистой оболочки (1892) и многими другими. В 1858 году французский учёный Л.

Олье разработал метод пересадки костей, а в 1869 году парижский хирург Ж. Реверден провёл исследования касающиеся трансплантации кожи.

Значительный прогресс в техники пересадки кожи, был, достигнут после опытов Эмиля Холмена, которые он начал в 1923-24 г.г., будучи ещё молодым начинающим хирургом. Некоторые аллотрансплантаты (аллотрансплантация – трансплантация между двумя особями одного и того же вида) – органы или ткани – можно разделить на мелкие части или кусочки и свободно пересадить в новый организм, в область, изобилующую кровеносными сосудами. Уже на новом месте эти клетки находят источники снабжения, то есть новые пути притока крови.

Таким методом пересаживаются кусочки гипофиза, надпочечника, паращитовидной и щитовидной желёз.

В наши дни трудно поверить, что многие годы соединение кровеносных сосудов считалось непостижимым хирургическим таинством. Наконец на рубеже ХХ-ХIХ столетий врачи научились делать это очень просто, с помощью иглы и ниток. Такая возможность была открыта работами французского (много лет работавшего в Америке) хирурга и исследователя Алексиса Карреля, который первый разработал технику сшивания сосудов.

Этот метод обладает рядом преимуществ, например он в равной мере подходит как для артерий, так и для вен, для сосудов большого и малого диаметра, он не сложен в исполнении, но требует максимальной аккуратности и тщательности при работе, кроме того, при его применении не нарушается целостность эндотелия сосудов (клеток внутренней поверхности кровеносного сосуда), а главное соединение получается абсолютно непроницаемым и не вызывает сужения сосудов.

Ни один из применяемых методов не обладает всеми этими преимуществами. Это превосходство обуславливается применением чрезвычайно тонких игл и особым приёмом, позволяющим расширить сосуд в момент его сшивания, что предупреждает его сужение в последствии.

Примерно в 1950 году в Советском Союзе был разработан аппарат, скрепляющий стенки кровеносных сосудов мельчайшими металлическими скобами. Сшивание сосудов с его помощью имело известные преимущества перед методом Карреля, но обладало тем недостатком, что в небольшой разрез приходилось вводить довольно громоздкий механизм.

Таким образом, в современной хирургической технике используется как ручное сшивание, так и использование приспособлений, прообразом которых являлся аппарат 1950 года.

2. Пересадка эпителиальных тканей

К эпителиальным тканям относятся: кожа, железы, полость внутренних органов, ногти, волосы и т.д. Мы подробно рассмотрим, как осуществляется пересадка кожи.

Донорская кожа может оказаться полезной в качестве временного прикрытия для больших участков с обгоревшей или поврежденной кожей, но не может служить долговременной заменой. Поэтому кожу пациента пересаживают со здоровой части тела на повреждённую часть. Если голую зону не прикрыть, то она со временем зарастёт, но это будет сопровождаться формированием безобразной и функционально неудовлетворительной рубцовой ткани.

Широкие зоны рубцовой ткани имеют тенденцию растягиваться и сморщиваться; это может вызвать инвалидность, особенно если она находится рядом с суставом. Общими показаниями для пересадки кожи могут служить: обширные ожоги, широкие язвы и операции по переводу рака кожи, когда соображения безопасности требуют удаления поражённого участка кожи, вокруг опухали.

Пересадка кожи делиться на два вида, на частичную и полнослойную, когда площадь поражённого участка небольшая, такая пересадка требует наложения швов.

Покрытие широкой зоны обычно обеспечивается тем, что называют расщеплённым лоскутом, срезанным с подходящей части тела, например, с передней или боковой

По-украински

Реферат по біології виконав а учениця 9"а" класу Чорних Ірина

Управління освіти р. Новоуральска

Середня школа №41 з поглибленим вивченням англійської мови

Новоуральск

2001 р.

Вступ

Пересадка органів утілює одвічне прагнення людей навчитися "ремонтувати" людський організм. І якщо операції по пересадці шкіри, трансплантації бруньок і навіть серця стають звичайною справою, то операції по трансплантації печінки як і раніше вважається однією з найскладніших. На жаль, окрім хрящів, які потрібно не часто, ніякі інші тканини і органи, які ми хотіли б трансплантувати не мають такої переваги.

Щоб запобігти руйнуванню і відторгненню пересаджених бруньок, серця, легенів, печінки і так далі, необхідно втручатися в нормальну роботу імунної системи.

Над проблемою трансплантації органів і пересадки тканин працювали багато росіян учені, що досягли великих результатів і що прославилися на весь світ за свої досягнення в області пересадки і трансплантації тканин і органів. Це Н.И. Пирогів (першим застосував ефірний наркоз), Н. Штраух, Н. Фейгин (встановили можливість трансплантації рогівки), В. Антоневич (роботи по пересадці зубів), К.М. Сапежко (роботи по трансплантації слизовій), Ю. Вороною (перша у світі трансплантація бруньки), В. Шумаков (операції по трансплантації серця), Г. Фальковский А.

Покровский (дослідження способів збереження органу), С. Воронов (пересадки насінників тварин людині), С. Брюхоненко (створення першого у світі апарату штучного кровообігу), В. Демихов (операції по пересадці мозку) і так далі.

Нині в цьому напрямі працюють Ернст Мулдашев (перша у світі операція по трансплантації ока), Лео Бокерия, До. Шаталов (розробка штучної моделі серця) і багато інших.

1. Перші кроки (розвиток техніки операцій)

Органи і тканини можуть бути трансплантовані, або "пересаджені" - від однієї людини до іншої, або з одного місця на інше у однієї людини. У таблиці №1 перераховані пересаджувані тканини і органи, що трансплантуються.

Таблиця №1

Пересаджувані тканини Трансплантуються

органи

волосся легені

мозкові клітини печінка

кришталик, рогівка бруньки

кістки і кістковий мозок серце

сердечний клапан підшлункова залоза

кров, кровоносні

посудини і нерви ендокринні залози

шкіра кишковик

Першим успішним і повторюваним обміном тканинами, між двома людьми була пересадка рогівки ока. Що найцікавіше, так це те, що багато успішних пересадок рогівки було зроблено ще до того, як були зрозумілі принципи імунології.

Причина проста, щоб залишатися прозорою, рогівка не має кровоносних судин, тому, хоча диск рогівки, що трансплантується, є сторонньою тканиною, яка має бути відторгнута організмом, клітини і антитіла, що викликають відторгнення, не можуть досягти донорської тканини, оскільки переміщаються тільки по кровоносній системі.

Ще в ХIХ столітті хірурги навчилися пересаджувати окремі тканини, причиною чому було удосконалення необхідним для цього хірургічної техніки. Після досліджень Н.И. Пирогова і Ю.К. Шимаковского розвиток трансплантології в Росії був пов'язаний з роботами Н. Штрауха (1840), Н. Фейгина (1867), які встановили можливість трансплантації рогівки, В. Антоневича - по пересадці зубів (1865), К.М. Сапежко - по трансплантації слизової оболонки (1892) і багатьма іншими. У 1858 році французький вчений Л.

Олье розробив метод пересадки кісток, а в 1869 році паризький хірург Же. Реверден провів дослідження шкіри, що стосувалися трансплантації.

Значний прогрес в техніки пересадки шкіри, був, досягнуть після дослідів Еміля Холмена, які він почав в 1923-24 г.г., будучи ще молодим початкуючим хірургом. Деякі аллотрансплантаты (аллотрансплантация - трансплантація між двома особинами одного і того ж виду) - органи або тканини - можна розділити на дрібні частини або шматочки і вільно пересадити в новий організм, в область, багату кровоносними судинами. Вже на новому місці ці клітини знаходять джерела постачання, тобто нові шляхи припливу крові.

Таким методом пересідають шматочки гіпофіза, надниркової залози, паращитовидной і щитовидною залоз.

В наші дні важко повірити, що багатьох років з'єднання кровоносних судин вважалося незбагненним хірургічним таїнством. Нарешті на рубежі ХХ-ХIХ століть лікарі навчилися робити це дуже просто, за допомогою голки і ниток. Така можливість була відкрита роботами французького (багато років того, що працював в Америці) хірурга і дослідника Алексиса Карреля, якого перший розробив технікові зшивання посудин.

Цей метод має ряд переваг, наприклад він в рівній мірі підходить як для артерій, так і для вен, для посудин великого і малого діаметру, він не складений у виконанні, але вимагає максимальної акуратності і ретельності при роботі, крім того, при його застосуванні не порушується цілісність ендотелію посудин (клітин внутрішньої поверхні кровоносної судини), а головне з'єднання виходить абсолютно непроникним і не викликає звуження посудин.

Жоден із вживаних методів не має усіх цих переваг. Ця перевага обумовлюється застосуванням надзвичайно тонких голок і особливим прийомом, що дозволяє розширити посудину у момент його зшивання, що попереджає його звуження надалі.

Приблизно у 1950 році в Радянському Союзі був розроблений апарат, що скріплює стінки кровоносних судин найдрібнішими металевими скобами. Зшивання посудин з його допомогою мало відомі переваги перед методом Карреля, але мало той недолік, що в невеликий розріз доводилося вводити досить громіздкий механізм.

Таким чином, в сучасній хірургічній техніці використовується як ручне зшивання, так і використання пристосувань, прообразом яких був апарат 1950 року.

2. Пересадка епітеліальних тканин

До епітеліальних тканин відносяться: шкіра, залози, порожнина внутрішніх органів, нігті, волосся і так далі. Ми детально розглянемо, як здійснюється пересадка шкіри.

Донорська шкіра може виявитися корисною в якості тимчасового прикриття для великих ділянок з обгорілою або пошкодженою шкірою, але не може служити довготривалою заміною. Тому шкіру пацієнта пересаджують із здорової частини тіла на пошкоджену частину. Якщо голу зону не прикрити, то вона з часом заросте, але це супроводжуватиметься формуванням потворної і функціонально незадовільної рубцевої тканини.

Широкі зони рубцевої тканини мають тенденцію розтягуватися і зморщуватися; це може викликати інвалідність, особливо якщо вона знаходиться поряд з суглобом. Загальними свідченнями для пересадки шкіри можуть служити: великі опіки, широкі виразки і операції по перекладу раку шкіри, коли міркування безпеки вимагають видалення ураженої ділянки шкіри, навкруги опухали.

Пересадка шкіри ділитися на два види, на часткову і полнослойную, коли площа ураженої ділянки невелика, така пересадка вимагає накладення швів.

Покриття широкої зони зазвичай забезпечується тим, що називають розщепленим клаптем, зрізаним з відповідної частини тіла, наприклад, з передньою або бічною