Онлайн переводчик http://translate.meta.ua
поменять
По-русски

превращали мир в более или менее разрозненную сово-купность вещей и явлений, не столько связанных друг с другом, сколько зависящих от бога. Пантеистическая онтология Кузаица заключала в себе значительные элег менты динамизма, представления об устойчивой связности самих вещей и о целостности мира, в глубине которого находится «сокрытый Бог», безлично олицетворяющий эту целостность.

Учение о свертывании универсума в боге и развертывании его из тех же бесконечно-таинственных глубин составляло самую суть онтологического динамизма автора «Ученого незнания».

Важнейшим выражением такого динамизма было его учение о противоположностях, с наибольшей силой под-черкивающих относительность констант бытия. Оно прони-зано самыми различными противоположностями, конкрет¬ное сочетание которых и сообщает ту или иную опреде¬ленность тем пли иным вещам [см.: Ученое незнание, II, I, 95]. Живую противоположность составляет сам человек, конечный в качестве телесного существа и бесконечный в высших стремлениях своего духа к постижению боже¬ственного абсолюта.

Но наиболее важная онтологическая противополож¬ность — само божественное существо. Как находящееся повсюду оно есть «все», а как необретаемое нигде оно «ничто из всего» [Ученое незнание, I, 16, 43]. Вместе с тем как вмещающий весь универсум бог составляет абсолют¬ный максимум, однако натуралистическая сторона панте¬изма Кузанца выражается в утверждении, что, находясь в любом самом незначительном предмете, он составляет и абсолютный минимум (предвосхищение будущего поня¬тия дифференциала).

Между абсолютной максимально¬стью и абсолютной минимальностью располагается весь зримый конкретный мир.

Ограниченность рассудка определяется именно его не-способностью ухватить противоположности в их единстве и тем более преодолеть противоречия, с ними связанные. «Непостижимость совпадения противоположностей для рассудка и есть корень всех его утверждений» [О предпо-ложениях, II, I, 76]. В этой связи Кузанец первым при переходе к философии нового времени отверг незыблемость закона противоречия, сформулированного Аристотелем, за которым последовало множество схоластиков, особенно томистских.

На помощь рассудку, спотыкающемуся вслед; ствие своей неспособности «связать противоречия, раздев ленные бесконечностью» [Ученое незнание, I, 4, 12], и приходит разум, интеллект, с интуитивно присущей ему способностью мыслить актуально бесконечное. Кузанец многократно подчеркивает, что предельная простота, «свернутость» абсолюта ставит его вне всяких противопо ложностей и противоречий, которые преодолевались, тонут в нем, как капли в океане.

С деятельностью этой высшей теоретической способно¬сти, уподобляющей человека богу (и в этом можно видеть элемент обожения в доктрине Николая), и связано его знаменитое учение о совпадении противоположностей (со- тс1(1епиа орроБЦ^чпн). Хорошо известны математические примеры, имеющиеся в «Ученом незнании» и в других произведениях.

Так, по мере бесконечного увеличения высоты равнобедренного треугольника и, следовательно, бесконечного уменьшения угла, противолежащего основа¬нию, уменьшающемуся по мере этого увеличения, треу¬гольник будет совпадать с прямой линией. Аналогичным образом по мере увеличения радиуса окружности она все больше будет совпадать с касательной к ней. В бесконечно¬сти прямизна и кривизна вообще неразличимы, какую бы геометрическую фигуру мы ни взяли.

Учение Кузанца о совпадении противоположностей перерастает и в глубокую диалектику истины. Суть ее состоит в положении, согласно которому истина — разуме-ется, на человеческом уровне — неотделима от своей про-тивоположности, от заблуждения. Для истины заблужде¬ние, что тень для света. Ведь даже «высший мир изобилует светом, но не лишен тьмы», хотя и кажется, что простота света ее полностью исключает. «В низшем мире, напротив, царит тьма, хотя он не совсем без света» [О предположени¬ях, I, 9, 42]. Чем же образована тьма незнания?

По-видимому, под влиянием оккамизма Кузанец не-однократно повторяет, что подлинные сущности вещей непостижимы. Но этот элемент агностицизма подчинен у него более широкой концепции знающего (ученого) незнания. Эта фундаментальная противоположность выра¬жает как мистифицирующую, так и интеллектуализирую- щую функции понятия бога. Таинственность актуально^ бесконечного абсолюта, который стоит за всем сущим, объясняет непостижимость божественных путей в их точ¬ности, досконально ясной только самому внемирному субъ¬екту.

Человек же в своей познавательной деятельности с необходимостью обречен на более или менее точные пред-положения. Таковы даже математические истины.

По-украински

перетворювали світ на більш менш розрізнену сово-купность речей і явищ, не стільки пов'язаних один з одним, скільки залежних від бога. Пантеїстична онтологія Кузаица містила в собі значні элег менти динамізму, уявлення про стійку зв'язність самих речей і про цілісність світу, в глибині якого знаходиться "прихований Бог", що безособово втілює цю цілісність.

Вчення про згортання універсуму у бозі і розгортанні його з тих же нескінченно-таємничих глибин складало саму суть онтологічного динамізму автора "Вченого незнання".

Найважливішим вираженням такого динамізму було його вчення про протилежності, з найбільшою силою под-черкивающих відносність констант буття. Воно прони-зано найрізноманітнішими протилежностями, конкрет¬ное поєднання яких і повідомляє ту або іншу опреде¬ленность тим плі іншим речам [см: Вчене незнання, II, I, 95]. Живу протилежність складає сама людина, кінцева в якості тілесної істоти і нескінченна у вищих прагненнях свого духу до досягнення боже¬ственного абсолюту.

Але найбільш важлива онтологічна противополож¬ность - сама божественна істота. Як що знаходиться всюди воно є " все", а як що не набуває ніде воно "ніщо зі всього" [Вчене незнання, I, 16, 43]. В той же час як вміщуючий увесь універсум бог складає абсолют¬ный максимум, проте натуралістична сторона панте¬ізму Кузанца виражається в твердженні, що, знаходячись у будь-якому самому незначному предметі, він складає і абсолютний мінімум(передбачення майбутнього поня¬тия диференціала).

Між абсолютною максимально¬стью і абсолютною мінімальністю розташовується весь зримий конкретний світ.

Обмеженість розуму визначається саме його не-способностью схопити протилежності в їх єдності і тим більше здолати протиріччя, з ними пов'язані. "Незбагненність збігу протилежностей для розуму і є корінь усіх його тверджень" [Про предпо-ложениях, II, I, 76]. В зв'язку з цим Кузанец першим при переході до філософії нового часу відкинув непорушність закону протиріччя, сформульованого Арістотелем, за яким послідувала безліч схоластів, особливо томистских.

На допомогу розуму, що спотикається услід; ствие своєї нездатності "зв'язати протиріччя, роздягнувши ленні нескінченністю" [Вчене незнання, I, 4, 12], і приходить розум, інтелект, з інтуїтивно властивою йому здатністю мислити актуально нескінченне. Кузанец багаторазово підкреслює, що гранична простота, " згорненість" абсолюту ставить його поза всякими противопо ложностей і протиріч, які долалися, тонуть в нім, як краплі в океані.

З діяльністю цій вищою теоретичною здатне¬сти, що уподібнює людину богові(і в цьому можна бачити елемент обожения в доктрині Миколи), і пов'язано його знамените вчення про збіг протилежностей (з- тс1(1епиа орроБЦ^чпн). Добре відомі математичні приклади, наявні в "Вченому незнанні" і в інших творах.

Так, у міру нескінченного збільшення висоти рівнобедреного трикутника і, отже, нескінченного зменшення кута, що протилежить основа¬нию, що зменшується у міру цього збільшення, треу¬гольник співпадатиме з прямою лінією. Аналогічним чином у міру збільшення радіусу кола вона все більше співпадатиме з дотичною до неї. У нескінченно¬сти прямизна і кривизна взагалі невиразні, яку б геометричну фігуру ми не узяли.

Вчення Кузанца про збіг протилежностей переростає і в глибоку діалектику істини. Суть її полягає в положенні, згідно з яким істина, - разуме-ется, на людському рівні - невід'ємна від своєї про-тивоположности, від помилки. Для істини заблужде¬ние, що тінь для світла. Адже навіть "вищий світ рясніє світлом, але не позбавлений пітьми", хоча і здається, що простота світла її повністю виключає. "У нижчому світі, навпаки, панує пітьма, хоча він не зовсім без світла" [Про предположени¬ях, I, 9, 42]. Чим же утворена пітьма незнання?

Мабуть, під впливом оккамизма Кузанец не-одноразово повторює, що справжні сутності речей незбагненні. Але цей елемент агностицизму підпорядкований у нього ширшій концепції обізнаного(ученого) незнання. Ця фундаментальна протилежність выра¬жает як що містифікує, так і интеллектуализирую- щую функції поняття бога. Таємничість актуально^ нескінченного абсолюту, який стоїть за усім сущим, пояснює незбагненність божественних шляхів в їх точ¬ности, досконально ясною тільки самому внемирному субъ¬екту.

Людина ж у своїй пізнавальній діяльності з необхідністю приречена на більш менш точні пред-положения. Такі навіть математичні істини.