Онлайн переводчик http://translate.meta.ua
поменять
По-русски

Развивая “социологию знания”, Мангейм подчеркивал, что мышление вообще, в том числе и научное, происходит в социально обусловленной атмосфере и задача социологии знания – соотнести “духовные образования” с социальными позициями их носителей. При этом следует учитывать, что на мышление оказывают большое влияние бессознательно сформированные данной социальной средой элементы. Каждый из нас детерминирован в своем мышлении собственной системой предубеждений – так называемой тотальной идеологией.

А в области политики теоретик в своих оценках и волевых импульсах настолько тесно связан с определенным политическим течением, с одной из борющихся сил, что можно говорить о различии стилей мышления, различии, которое простирается даже на логику. Мангейм доказывает свой тезис на примере важнейших социально-политических течений XIX–XX вв.

с присущими им особыми стилями мышления: бюрократически-консервативного мышления, исторического консерватизма, либерально-демократического буржуазного мышления, социалистически-коммунистического мышления, а также особого стиля мышления, присущего фашизму. [c.

Именно в политической борьбе, считал Мангейм, люди впервые обнаружили бессознательные коллективные мотивации, которые определяли направление их мышления. В бескомпромиссных политических дискуссиях они не останавливаются на теоретических аргументах, а стремятся сорвать маски, открыть неосознанные мотивы убеждений и действий идейного противника.

Коллективное бессознательное как господствующих, так и угнетенных групп скрывает от них действительное состояние общества. Мышление правящих групп не в состоянии увидеть ряд фактов, которые поставили бы под сомнение и подорвали их уверенность в своем господстве. Выдвигая и теоретически обосновывая свою систему идей как единственно истинную, правящий класс создает духовное образование, называемое идеологией.

При этом должно быть совершенно ясно, что понятие “идеология” не предполагает наличия сознательной политической лжи, его назначение – указать на аспект социальной обусловленности мышления бытием, хотя, конечно, тем самым не исключается, что в определенных условиях может быть выявлена и сознательная политическая ложь.

Любая идеология – это апология существующего строя, защита статус-кво. В этом состоит стабилизирующая роль идеологий. Каждая политико-идеологическая точка зрения означает нечто неизмеримо большее, чем простое утверждение или отрицание однозначно постигаемых фактов. Она означает одновременно законченное мировоззрение, проявляющееся в стремлении политиков влиять на формирование не только партийных взглядов, но и мировоззренческое мышление масс, формировать у них политическую установку, т.е. определенное отношение к миру.

По Мангейму, идеологиям противостоят утопии – “духовные образования”, столь же субъективно пристрастные, как и идеологии, но порожденные сознанием оппозиционных классов. Угнетенные группы, заинтересованные в уничтожении статус-кво и своем освобождении, невольно видят в окружающей их действительности только то, что соответствует их настроениям. Они не принимают в расчет все то, что может поколебать их веру или парализовать желание изменить положение вещей.

С приходом к власти ранее угнетенных слоев утопии автоматически переходят в идеологии. Получается, что и идеологии, и утопии противоположны науке. Научно мыслить, поднявшись над классовыми пристрастиями, дано только интеллигенции, поскольку она мало связана с каким-либо классом. “Свободно парящая интеллигенция”, чутко улавливая все социальные импульсы, способна из одностороннего знания всех политических течений синтезировать знание целого. [c.

Таким образом, в первой половине XX в. были открыты два новых направления в изучении идеологий – психологическое и социологическое. Согласно первому направлению, идеологии – это ментальные (рациональные) конструкции, скрывающие бессознательные импульсы человеческой психики (теория скрытых интересов). Политические идеологии вырабатываются правящим классом (элитой) для осуществления функций управления и манипулирования массовым сознанием.

В соответствии с идеями, развитыми в рамках социологии знания, идеологии есть теоретически оформленное выражение самосознания группы, средство защиты интересов группы, системы одностороннего подхода к объяснению действительности и потому сохраняющие статус ложных систем знания, скрывающих от правящих групп действительное состояние общества, но именно в силу этого стабилизирующие его.

§ 3. Теории идеологии второй половины XX в.

Во второй половине XX в. продолжалась разработка теории идеологии. Новым было выступление некоторых ведущих представителей политической науки с идеей вообще отказаться от идеологии. С этим требованием выступили как авторы концепции “деидеологизации”, так и представители франкфуртской школы.

Концепция “деидеологизации”. В середине XX в. в условиях стартовавшей научно-технической революции, открывавшей большие возможности для роста благосостояния широких народных масс, изменения и даже “размывания” социальной структуры, для регулирования классовых конфликтов с помощью правовых механизмов, у многих известных представителей западной политической науки возникло убеждение, что век идеологии уходит в прошлое. Американский социолог Э. Шиле выдвинул лозунг “конца идеологий” Авторами концепции “деидеологизации” наряду с Э.

Шилсом выступили такие известные ученые, как Д. Белл, издавший в 1960 г. книгу под названием “Конец идеологии” и С. Липсет в США, Р. Арон во Франции.

Основные теоретические положения концепция “деидеологизации” заимствовала у неопозитивизма и социологии знания. Сторонники концепции “деидеологизации”, противопоставляя науку и идеологию, пытались доказать, что Наука располагает объективно истинным знанием, в то время как идеологии выражают субъективные, социально-классовые интересы. Согласно С. Липсету, идеологии к середине XX в. якобы утратили какую бы то ни было идейную состоятельность, современное индустриальное общество способно решать свои проблемы вне идеологических догм.

Э. Шиле предпринял попытку обосновать чистую, свободную от оценочных суждений социальную науку, которая необходима в таком обществе. [c.

Это был бунт рационалистического сознания против иррациональных идеологий, который одновременно позволил отойти от трактовки идеологии как исключительно ложного сознания, которое не может держать в плену общество в век научных достижений.

Или это сознание ложно, и тогда неизбежен крах идеологий, на чем настаивали сторонники теории “деидеологизации”, или идеологии – это явление гораздо более сложное, чем это казалось в обстановке острой конфронтации двух систем, оставлявшей мало места беспристрастной научной рассудительности с обеих сторон.

Под впечатлением новых социальных движений, Д. Белл, С. Липсет и др. признали ошибочность концепции “деидеологизации”. А в 70-е гг. как реакция на развернувшиеся в мире различные демократические и освободительные движения возникла концепция “реидеологизации”, которая возвеличивала роль и значение идеологии в

По-украински

Розвиваючи "соціологію знання", Мангейм підкреслював, що мислення взагалі, у тому числі і наукове, відбувається в соціально обумовленій атмосфері і завдання соціології знання - співвіднести "духовні утворення" з соціальними позиціями їх носіїв. При цьому слід враховувати, що на мислення роблять великий вплив несвідомо сформовані цим соціальним середовищем елементи. Кожен з нас детермінований у своєму мисленні власною системою упереджень - так званою тотальною ідеологією.

А в сфері політики теоретик у своїх оцінках і вольових імпульсах настільки тісно пов'язаний з певною політичною течією, з однією з сил, що борються, що можна говорити про відмінність стилів мислення, відмінність, яка тягнеться навіть на логіку. Мангейм доводить свою тезу на прикладі найважливіших соціально-політичних течій XIX - XX вв.

з властивими їм особливими стилями мислення : бюрократично-консервативного мислення, історичного консерватизму, ліберально-демократичного буржуазного мислення, социалистически-коммунистического мислення, а також особливого стилю мислення, властивого фашизму. [c.

Саме у політичній боротьбі, вважав Мангейм, люди уперше виявили несвідомі колективні мотивації, які визначали напрям їх мислення. У безкомпромісних політичних дискусіях вони не зупиняються на теоретичних аргументах, а прагнуть зірвати маски, відкрити неусвідомлені мотиви переконань і дій ідейного супротивника.

Колективне несвідоме як пануючих, так і пригнічених груп приховує від них дійсний стан суспільства. Мислення правлячих груп не в змозі побачити ряд фактів, які поставили б під сумнів і підірвали їх упевненість у своєму пануванні. Висуваючи і теоретично обгрунтовувавши свою систему ідей як єдино істинну, правлячий клас створює духовну освіту, що називається ідеологією.

При цьому повинно бути абсолютно ясно, що поняття "ідеологія" не припускає наявність свідомої політичної брехні, його призначення - вказати на аспект соціальної обумовленості мислення буттям, хоча, звичайно, тим самим не виключається, що в певних умовах може бути виявлена і свідома політична брехня.

Будь-яка ідеологія - це апологія існуючого ладу, захист статус-кво. У цьому полягає стабілізуюча роль ідеологій. Кожна політико-ідеологічна точка зору означає щось незмірно більше, ніж просте твердження або заперечення фактів, що однозначно осягаються. Вона означає одночасно закінчений світогляд, що проявляється в прагненні політиків впливати на формування не лише партійних поглядів, але і світоглядне мислення мас, формувати у них політичну установку, тобто певне відношення до світу.

По Мангейму, ідеологіям протистоять утопії - "духовні утворення", так же суб'єктивно упереджені, як і ідеології, але породжені свідомістю опозиційних класів. Пригнічені групи, зацікавлені в знищенні статус-кво і своєму звільненні, мимоволі бачать в дійсності, що оточує їх, тільки те, що відповідає їх настроям. Вони не враховують усе те, що може поколивати їх віру або паралізувати бажання змінити стан речей.

З приходом до влади раніше пригнічених шарів утопії автоматично переходять в ідеології. Виходить, що і ідеології, і утопії протилежні до науки. Науково мислити, піднявшись над класовими пристрастями, дано тільки інтелігенції, оскільки вона мало пов'язана з яким-небудь класом. "Вільно ширяюча інтелігенція", чуйно уловлюючи усі соціальні імпульси, здатна з одностороннього знання усіх політичних течій синтезувати знання цілого. [c.

Таким чином, в першій половині XX ст. були відкриті два нові напрями у вивченні ідеологій - психологічне і соціологічне. Згідно з першим напрямом, ідеологією - це ментальні (раціональні) конструкції, що приховують несвідомі імпульси людської психіки (теорія прихованих інтересів). Політичні ідеології виробляються правлячим класом (елітою) для здійснення функцій управління і маніпулювання масовою свідомістю.

Відповідно до ідей, розвинених у рамках соціології знання, ідеології є теоретично оформлене вираження самосвідомості групи, засіб захисту інтересів групи, системи одностороннього підходу до пояснення дійсності і тому що зберігають статус неправдивих систем знання, що приховують від правлячих груп дійсний стан суспільства, але саме в силу цього що стабілізують його.

§ 3. Теорії ідеології другої половини XX ст.

У другій половині XX ст. тривала розробка теорії ідеології. Новим був виступ деяких провідних представників політичної науки з ідеєю взагалі відмовитися від ідеології. З цією вимогою виступили як автори концепції "деидеологизации", так і представники франкфуртської школи.

Концепція "деидеологизации". В середині XX ст. в умовах науково-технічної революції, що стартувала, відкривала великі можливості для росту добробуту широких народних мас, зміни і навіть "розмивання" соціальної структури, для регулювання класових конфліктів за допомогою правових механізмів, у багатьох відомих представників західної політичної науки виникло переконання, що століття ідеології відходить в минуле. Американський соціолог Э. Шиле висунуло гасло "кінця ідеологій" Авторами концепції "деидеологизации" разом з Э.

Шилсом виступили такі відомі учені, як Д. Белл, що видав в 1960 р. книгу під назвою "Кінець ідеології" і С. Липсет в США, Р. Арон у Франції.

Основні теоретичні положення концепція "деидеологизации" запозичувала у неопозитивізму і соціології знання. Прибічники концепції "деидеологизации", протиставляючи науку і ідеологію, намагалися довести, що Наука має в розпорядженні об'єктивно істинним знанням, тоді як ідеології виражають суб'єктивні, соціально-класові інтереси. Згідно С. Липсету, ідеології до середини XX ст. нібито втратили яку б то не було ідейну спроможність, сучасне індустріальне суспільство здатне вирішувати свої проблеми поза ідеологічними догмами.

Э. Шиле зробив спробу обгрунтувати чисту, вільну від оціночних суджень соціальну науку, яка потрібна в такому суспільстві. [c.

Це був бунт раціоналістичної свідомості проти ірраціональних ідеологій, який одночасно дозволив відійти від трактування ідеології як виключно неправдивої свідомості, яка не може тримати в полоні суспільство в століття наукових досягнень.

Чи ця свідомість неправдива, і тоді неминучий крах ідеологій, на чому наполягали прибічники теорії "деидеологизации", або ідеології - це явище набагато складніше, ніж це здавалося в обстановці гострої конфронтації двох систем, що залишала мало місця неупередженої наукової розсудливості з обох боків.

Під враженням нових соціальних рухів, Д. Белл, С. Липсет та ін. визнали помилковість концепції "деидеологизации". А в 70-і рр. як реакція на різні демократичні і визвольні рухи, що розгорнулися у світі, виникла концепція "реидеологизации", яка звеличувала роль і значення ідеології в