Онлайн переводчик http://translate.meta.ua
поменять
По-русски

СОДЕРЖАНИЕ

Введение

1. Основы и происхождение диалектического материализма

2. «Материализм и эмпириокритицизм»

3. «Государство и революция»

4. «Философские тетради»

Заключение

Список литературы

Введение

XIX век открывает новый этап в истории русской философии, характеризующий ее усложнением, появлением ряда философских направлений, связанных как с идеализмом, так и с материализмом. Возрастает роль профессиональной философской мысли, прежде всего за счет развития философского образования в стенах университетов и духовных академий. Происходит расширение философских контактов с Западом, осваиваются новейшие достижения европейского интеллекта (Кант, Шеллинг, Гегель, Конт, Спенсер, Шопенгауэр, Ницше, Маркс).

Важные философские замыслы в XIX в. принадлежали часто не систематизаторам-теоретикам, а членам философских кружков (любомудры, славянофилы и западники), публицистам и литературным критикам (В.Г. Белинский, А.И. Герцен, Н.А. Добролюбов, Д.И. Писарев, А.А. Григорьев, Н.К. Михайловский), религиозным писателям (К.Н. Леонтьев), выдающимся художникам слова (Ф.М. Достоевский, Л.Н. Толстой), революционным теоретикам (П.Л. Лавров, М.А. Бакунин) и т. д.

Именно мыслители такого типа, носители "вольной философии", были инициаторами новых философских идей, развивали и обогащали терминологию, хотя они и не создавали законченных философских систем.

Всех этих мыслителей характеризует то, что они принадлежали к различным "идейным течениям", которые являлись философскими лишь отчасти, так как включали в себя значительный слой нефилософской - богословской, исторической, эстетической, социально-политической, экономической и др. - проблематики. Идеи таких мыслителей, как П.Я. Чаадаев, Н.Я. Данилевский, К.Н. Леонтьев и др., использовались и в XIX, а затем и в XX в.

разными идейными течениями, и опять же не только в сугубо философском, но и в культурологическом, богословском и даже геополитическом контексте.

Причина, по которой русская интеллигенция теснее всего была связана с "вольной", а не профессиональной, университетской, философией, заключается в том, что правительство, с одной стороны, и ученые-философы - с другой, по-разному понимали цели распространения философских знаний. В России только поддержка со стороны государства могла обеспечить функционирование системы профессиональной подготовки в области философии.

Университеты и ученые стояли за автономию, за права совета профессоров на руководство ходом академической жизни и свободу академических союзов, обществ и собраний. Напротив, виды правительства в области высшего образования и науки были охранительными в смысле защиты от "революционной заразы" из Европы. Отсюда - правительственные притеснения, ограничения преподавания философии.

Человеком, который на основе существовавших ранее философских представлений и моделей, в первую очередь философии материализма и диалектики, опираясь на опыт Маркса и Энгельса, сумел «увязать» научную философию с практическими, революционными идеями об общественном, политическом и экономическом устройстве, стал Владимир Ильич Ленин. Его политические революционные идеи имели глубокое научно-философское обоснование.

Может быть, именно это позволило ему добиться успеха и понимания у самых разных слоев населения; после осуществления им революции и захвата государственной власти предложенная им философия стала господствующей, воспринималась и преподавалась в университетах как научная догма.

Философские взгляды Владимира Ильича Ленина (1870—1924) изложены в большом числе публикаций, многие из которых не являются работами чисто философского характера, а затрагивают также широкий круг других проблем. Основные философские произведения Ленина: «Материализм и эмпириокритицизм» (1909), «Государство и революция» (1917), «Философские тетради» (впервые опубликованы отдельным изданием в 1933 г.), «О значении воинствующего материализма» (1922).

Ленин проявил себя как представитель марксистской философии, продолживший разработку её проблем, в условиях вступления капитализма, по его определению, в стадию империализма, а также в связи с новыми достижениями в развитии науки и, прежде всего, естествознания. Им дано определение понятия материи, развиты и конкретизированы другие важнейшие философские понятия, такие, как пространство, время, причинность, закономерность и т. д. Он выдвинул положение о неисчерпаемости материи.

Ленин развил марксистскую теорию познания, в особенности теорию отражения, учение о практике, о её роли как основы и критерия познания объективной истины, о соотношении абсолютной и относительной истин. Ему принадлежит знаменитая «формула» процесса постижения истины: «От живого созерцания к абстрактному мышлению и от него к практике — таков диалектический путь познания истины, познания объективной реальности»1. Он сформулировал и разработал положение о том, что материалистическая диалектика и есть теория познания.

Конкретизируя эту мысль, он выдвинул положение о единстве диалектики, логики и теории познания.

Одним из основных направлений деятельности Ленина как философа бесспорно является развитие им проблем материалистической диалектики. Он акцентировал внимание на богатстве диалектики как науки, на многогранности её содержания. В самой диалектике Ленин выделил учение о противоречиях как о её «ядре», как о самом основном в марксистском методе. Кроме того, весьма существенным в диалектическом подходе он считал «конкретный анализ конкретной ситуации».

В работах Ленина много места уделено проблемам исторического материализма, философского учения об обществе. Он внес вклад в разработку проблем, связанных с теорией классов и классовой борьбы, дал определение классов, развил учение об общественно-экономической формации, о научном предвидении исторического развития, о революции, государстве, соотношении экономики и политики. Им была провозглашена идея культурной революции после завоевания пролетариатом власти.

Эта идея предполагала осуществление всеобщей грамотности, приобщение трудящихся к мировым духовным завоеваниям, формирование новой интеллигенции из среды рабочих и крестьян, выработку у трудящихся высоких нравственных качеств.

Значительную часть творческого наследия Ленина занимают работы, посвященные теоретическому обоснованию проблемы построения социализма и коммунизма. Ему принадлежит идея создания социалистического общества в одной отдельно взятой стране, предложены пути и способы её реализации.

1.

1. Основы и происхождение диалектического материализма

Философия диалектического материализма, восходящая к работам основоположников марксизма, в вопросах онтологии базировалась на синтезе материалистических учений и материалистически истолкованной диалектики Гегеля, что позволяет ее по многим пунктам относить к классической модели онтологии. Однако качество целого не сводимо, как мы помним, к качеству образующих его частей. Само такое объединение материализма и диалектики обнаружило радикальную новизну и неклассичность. Во-первых, появилась

По-украински

ЗМІСТ

Вступ

1. Основи і походження діалектичного матеріалізму

2. "Матеріалізм і емпіріокритицизм"

3. "Держава і революція"

4. "Філософські зошити"

Висновок

Список літератури

Вступ

XIX століття відкриває новий етап в історії російської філософії, що характеризує її ускладненням, появою ряду філософських напрямів, пов'язаних як з ідеалізмом, так і з матеріалізмом. Зростає роль професійної філософської думки, передусім за рахунок розвитку філософської освіти в стінах університетів і духовних академій. Відбувається розширення філософських контактів із Заходом, освоюються новітні досягнення європейського інтелекту (Кант, Шеллинг, Гегель, Конт, Спенсер, Шопенгауэр, Ніцше, Маркс).

Важливі філософські задуми в XIX ст. належали часто не систематизаторам-теоретикам, а членам філософських гуртків (любомудры, слов'янофіли і західники), публіцистам і літературним критикам (В. Г. Белинский, А.И. Герцен, Н.А. Добролюбов, Д.И. Писарев, А.А. Григорьєв, Н.К. Михайлівський), релігійним письменникам (К.Н. Леонтьев), видатним художникам слова (Ф.М. Достоєвський, Л.Н. Толстой), революційним теоретикам (П. Л. Лавров, М.А. Бакунин) і т. д.

Саме мислителі такого типу, носители "вільної філософії", були ініціаторами нових філософських ідей, розвивали і збагачували термінологію, хоча вони і не створювали закінчених філософських систем.

Усіх цих мислителів характеризує те, що вони належали до різних "ідейних течій", які були філософськими лише частково, оскільки включали значний шар нефілософської - богословською, історичною, естетичною, соціально-політичною, економічною та ін. - проблематики. Ідеї таких мислителів, як П. Я. Чаадаев, Н.Я. Данилевский, К.Н. Леонтьев та ін., використовувалися і в XIX, а потім і в XX ст.

різними ідейними течіями, і знову ж таки не лише в суто філософському, але і в культурологічному, богословському і навіть геополітичному контексті.

Причина, по якій російська інтелігенція найтісніше була пов'язана з "вільною", а не професійною, університетською, філософією, полягає в тому, що уряд, з одного боку, і учені-філософи - з іншою, по-різному розуміли цілі поширення філософських знань. У Росії тільки підтримка з боку держави могла забезпечити функціонування системи професійної підготовки в області філософії.

Університети і учені стояли за автономію, за права ради професорів на керівництво ходом академічного життя і свободу академічних союзів, суспільств і зборів. Навпаки, види уряду в області вищої освіти і науки були охоронними в сенсі захисту від "революційної зарази" з Європи. Звідси - урядові утиски, обмеження викладання філософії.

Людиною, яка на основі тих, що існували раніше філософських представлень і моделей, в першу чергу філософії матеріалізму і діалектики, спираючись на досвід Маркса і Енгельса, зумів "пов'язати" наукову філософію з практичними, революційними ідеями про громадський, політичний і економічний устрій, став Володимир Ілліч Ленін. Його політичні революційні ідеї мали глибоке науково-філософське обгрунтування.

Можливо, саме це дозволило йому добитися успіху і розуміння у самих різних верств населення; після здійснення ним революції і захоплення державної влади запропонована їм філософія стала пануючою, сприймалася і викладалася в університетах як наукова догма.

Філософські погляди Володимира Ілліча Леніна (1870-1924) викладені у великому числі публікацій, багато хто з яких не є роботами чисто філософського характеру, а зачіпають також широке коло інших проблем. Основні філософські твори Леніна : "Матеріалізм і емпіріокритицизм" (1909), "Держава і революція" (1917), "Філософські зошити" (уперше опубліковані окремим виданням в 1933 р.), "Про значення войовничого матеріалізму" (1922).

Ленін проявив себе як представник марксистської філософії, що продовжив розробку її проблем, в умовах вступу капіталізму, за його визначенням, в стадію імперіалізму, а також у зв'язку з новими досягненнями в розвитку науки і, передусім, природознавства. Їм дано визначення поняття матерії, розвинені і конкретизовані інші найважливіші філософські поняття, такі, як простір, час, причинність, закономірність і т. д. Він висунув положення про невичерпність матерії.

Конкретизуючи цю думку, він висунув положення про єдність діалектики, логіки і теорії пізнання.

Одним з основних напрямів діяльності Леніна як філософа безперечно являється розвиток ним проблем матеріалістичної діалектики. Він акцентував увагу на багатстві діалектики як науки, на багатогранності її змісту. У самій діалектиці Ленін виділив вчення про протиріччя як про її "ядро", як про найосновніше в марксистському методі. Крім того, дуже істотним в діалектичному підході він рахував "конкретний аналіз конкретної ситуації".

У роботах Леніна багато місця приділене проблемам історичного матеріалізму, філософського вчення про суспільство. Він вніс вклад в розробку проблем, пов'язаних з теорією класів і класової боротьби, дав визначення класів, розвинув вчення про суспільно-економічну формацію, про наукове передбачення історичного розвитку, про революцію, державу, співвідношення економіки і політики. Їм була проголошена ідея культурної революції після завоювання пролетаріатом влади.

Ця ідея припускала здійснення загальної грамотності, залучення трудящих до світових духовних завоювань, формування нової інтелігенції з середовища робітників і селян, вироблення у високих моральних якостей трудящих.

Значну частину творчої спадщини Леніна займають роботи, присвячені теоретичному обгрунтуванню проблеми побудови соціалізму і комунізму. Йому належить ідея створення соціалістичного суспільства в одній окремо взятій країні, запропоновані шляхи і способи її реалізації.

1.

1. Основи і походження діалектичного матеріалізму

Філософія діалектичного матеріалізму, висхідна до робіт основоположників марксизму, в питаннях онтології базувалася на синтезі матеріалістичних навчань і матеріалістично представленої діалектики Гегеля, що дозволяє її за багатьма пунктами відносити до класичної моделі онтології. Проте якість цілого що не зводиться, як ми пам'ятаємо, до якості частин, що утворюють його. Саме таке об'єднання матеріалізму і діалектики виявило радикальну новизну і некласичну. По-перше, з'явилася