Онлайн переводчик http://translate.meta.ua
поменять
По-русски

"Путешествие Гулливера" как философско-политическая сатира

Свифт начал творческую деятельность на рубеже двух веков, когда чрезвычайно разнообразный опыт английской литературы XVII в. стал подвергаться переосмыслению в свете нарождавшихся просветительских идей. Свифт был современником и сам отчасти принадлежал к великому общественному движению, именуемому Просвещением.

Под влиянием писателя-эссеиста Темпла сложились основы мировоззрения Свифта.

В философско-религиозных вопросах он разделял скептицизм Монтеня в англиканской интерпретации, подчеркивающей слабость, ограниченность и обманчивость человеческого разума; его этическое учение сводилось к англиканскому рационализму с требованием строгой упорядоченности чувств, их подчиненности здравому смыслу. В основе его исторических представлений лежала идея исторической изменчивости.

Публицистической деятельности Свифта в защиту Ирландии сопутствовал творческий подъем, результатом чего было создание «Путешествий Гулливера» (1721-1725). Это произведение - высшее достижение автора, подготовленное всей его предыдущей деятельностью. «Путешествия Гулливера» - одна из самых сложных, жестоких и мучительных книг человечества. Можно даже сказать одна из самых противоречивых книг. В четвертой части «Путешествий Гулливера» Свифт вроде как бы изъясняется в ненависти к человечеству.

Согласиться с тем, что это единственный вывод из его книги - значит поставить его в лагерь врагов гуманизма и прогресса.

Книга Свифта множеством нитей связана с его современностью. Она кишит намеками на злобу дня. В каждой из частей «Путешествий Гулливера», как бы далеко не происходило действие, перед нами прямо или косвенно отражается Англия, по аналогии или по контрасту решаются английские дела.

Но сила сатиры Свифта заключается в том, что конкретные факты, персонажи и ситуации обретают общечеловеческий смысл, оказываются действительными для всех времен и народов.

Чтобы разобраться в этом, надо рассмотреть книгу Свифта в атмосфере времени, ее породившего. Писатели XVII в. не могли указать человечеству путь, по которому оно должно было следовать. Они не знали такого пути и не верили в его существование, поэтому они способны лишь к фантастическим построениям.

Это направление и пессимистический дух сатиры Свифта были прямым наследием XVII века.

Основной темой «Путешествий Гулливера» является изменчивость внешнего облика мира природы и человека, представленная фантастической и сказочной средой, в которую попадает Гулливер во время своих странствий. Меняющийся облик фантастических стран подчеркивает, в соответствии с замыслом Свифта, неизменность внутренней сути нравов и обычаев, которая выражена одним и тем же кругом осмеиваемых пороков.

Вводя сказочные мотивы повествования в их собственной художественной функции, Свифт не ограничивается ею, но расширяет ее значимость за счет пародии, на основе которой строится сатирический гротеск. Пародия всегда предполагает момент подражания заранее известному образцу и тем самым вовлекает в сферу действия свой источник.

Двойная художественная функция фантастики - занимательность и гротескная пародия - разрабатывается Свифтом в русле античной и гуманистической традиции посредством сюжетных параллелей, которые составляют особый пласт источников «Путешествий Гулливера». В соответствии с этой традицией сюжет группируется вокруг схемы вымышленного путешествия. Что касается Гулливера, то его образ опирается на английскую прозу XVII в., в которой широко представлены повествования путешественников эпохи великих географических открытий.

Из описаний морских путешествий Свифт заимствовал приключенческий колорит, придавший произведению иллюзию зримой реальности. Эта иллюзия увеличивается еще и потому, что во внешнем облике между лилипутами и великанами, с одной стороны, и самим Гулливером и его миром - с другой стороны, существует точное соотношение величия.

Количественные соотношения поддерживаются качественными различиями, которые устанавливает Свифт между умственным и нравственным уровнем Гулливера, его сознанием и, соответственно, сознанием лилипутов, бробдингнежцев, еху и гуигнгнмов. Угол зрения, под которым Гулливер видит очередную страну своих странствий, заранее точно установлен: он определяется тем, насколько ее обитатели выше или ниже Гулливера в умственном или нравственном отношении.

Иллюзия правдоподобия служит камуфляжем иронии автора, незаметно надевающего на Гулливера маски, зависящие от задач сатиры. Сказочная фабула в сочетании с правдоподобным приключенческим колоритом морского путешествия составляют конструктивную основу «Путешествий Гулливера». Сюда включен и автобиографический момент - семейные рассказы и собственные впечатления Свифта о необычном приключении в его раннем детстве (в годовалом возрасте он был тайком увезен своей няней из Ирландии в Англию и прожил там почти три года).

Это поверхностный пласт повествования, позволивший «Путешествиям Гулливера» стать настольной книгой для детского чтения. Однако сюжетные линии фабулы, являясь иносказанием обобщенной сатиры, объединяют множество смысловых элементов, рассчитанных исключительно на взрослого читателя, - намеков, каламбуров, пародий - в единую композицию представляющую смех Свифта в самом широком диапазоне - от шутки до «сурового негодования».

Раскрытие важнейших социальных противоречий в романе осуществляется в обобщенном образе государства, пронизывающем все четыре части произведения. Англия и - шире Европа предстает перед нами в нескольких измерениях, в разных планах. Так, крошечные обитатели Лиллипутии, уродливые жители Лапуты и отвратительные еху из страны гуигнгнмов - это фантастически и сатирически преображенные европейцы, воплощение неизлечимых пороков общества.

Сопоставление и обыгрывание существ разных размеров дает автору возможность показать человека с необычной точки зрения и раскрыть новые стороны его природы. Если смотреть на человека глазами лилипутов, он покажется огромным, если глазами великанов, он покажется маленьким. Все зависит от точки зрения. Все претендующее на абсолютность сравнивается с ничтожным и малым. Однако, несмотря на малую величину лилипутов, у них есть свои города, нравы, обычаи, государство, император, двор, министры.

И, что особенно важно, у них были старинные мудрые установления, которые постепенно вытеснены современными нравами. Свифт прибегает к материализованной метафоре, чтобы показать угодничество и ловкость, которые требуются, чтобы сделать карьеру при дворе лилипутов. Надо с детских лет тренироваться в том, чтобы плясать на канате. Надо показать свою ловкость и в том, чтобы перепрыгнуть через палку, которую держит император, или подлезть под нее.

Утверждение мощи и величия звучит из уст лилипутов комически и наводит на мысль об относительности всякой власти. Борьба двух партий, существующих при дворе - партия высоких и низких каблуков, - служит тому, чтобы отвлечь внимание людей от насущных вопросов жизни.

По-украински

"Подорож Гулливера" як філософсько-політична сатира

Свифт почав творчу діяльність на рубежі двох віків, коли надзвичайно різноманітний досвід англійської літератури XVII ст. став піддаватися переосмисленню у світлі просвітницьких ідей, що народжувалися. Свифт був сучасником і сам частково належав до великого громадського руху, що іменується Просвітою.

Під впливом письменника-ессеїста Темпла склалися основи світогляду Свифта.

У філософсько-релігійних питаннях він розділяв скептицизм Монтеня в англіканській інтерпретації, що підкреслює слабкість, обмеженість і оманливість людського розуму; його етичне вчення зводилося до англіканського раціоналізму з вимогою строгої впорядкованості почуттів, їх підлеглості здоровому глузду. У основі його історичних представлень лежала ідея історичної мінливості.

Погодитися з тим, що це єдиний вивід з його книги - означає поставити його в табір ворогів гуманізму і прогресу.

Книга Свифта безліччю ниток пов'язана з його сучасністю. Вона кишить натяками на злість дня. У кожній з частин "Подорожей Гулливера", як би далеко не відбувалася дія, перед нами прямо або побічно відбивається Англія, аналогічно або по контрасту вирішуються англійські справи.

Але сила сатири Свифта полягає в тому, що конкретні факти, персонажі і ситуації набувають загальнолюдського сенсу, виявляються дійсними для усіх часів і народів.

Щоб розібратися в цьому, потрібно розглянути книгу Свифта в атмосфері часу, її породжувача. Письменники XVII ст. не могли вказати людству шлях, по якому воно повинне було слідувати. Вони не знали такого шляху і не вірили в його існування, тому вони здатні лише до фантастичних побудов.

Цей напрям і песимістичний дух сатири Свифта були прямою спадщиною XVII століття.

Основною темою "Подорожей Гулливера" є мінливість зовнішнього вигляду світу природи і людини, представлена фантастичним і казковим середовищем, в яке потрапляє Гулливер під час своїх мандрів. Вигляд фантастичних країн, що міняється, підкреслює, відповідно до задуму Свифта, незмінність внутрішньої суті устоїв і звичаїв, яка виражена одним і тим же кругом висміюваних вад.

Вводячи казкові мотиви оповідання в їх власній художній функції, Свифт не обмежується нею, але розширює її значущість за рахунок пародії, на основі якої будується сатиричний гротеск. Пародія завжди припускає момент наслідування заздалегідь відомому зразку і тим самим залучає до сфери дії своє джерело.

Подвійна художня функція фантастики - цікавість і гротескна пародія - розробляється Свифтом в руслі античної і гуманістичної традиції за допомогою сюжетних паралелей, які складають особливий пласт джерел "Подорожей Гулливера". Відповідно до цієї традиції сюжет групується навколо схеми вигаданої подорожі. Що стосується Гулливера, то його образ спирається на англійську прозу XVII ст., в якій широко представлені оповідання мандрівників епохи великих географічних відкриттів.

З описів морських подорожей Свифт запозичував пригодницький колорит, що надав твору ілюзію зримої реальності. Ця ілюзія збільшується ще і тому, що в зовнішньому вигляді між ліліпутами і велетнями, з одного боку, і самим Гулливером і його світом - з іншого боку, існує точне співвідношення величі.

Кількісні співвідношення підтримуються якісними відмінностями, які встановлює Свифт між розумовим і моральним рівнем Гулливера, його свідомістю і, відповідно, свідомістю ліліпутів, бробдингнежцев, еху і гуигнгнмов. Точка зору, під яким Гулливер бачить чергову країну своїх мандрів, заздалегідь точно встановлений: він визначається тим, наскільки її мешканці вище або нижче Гулливера в розумовому або моральному відношенні.

Ілюзія правдоподібності служить камуфляжем іронії автора, що непомітно надіває на Гулливера маски, залежні від завдань сатири. Казкова фабула у поєднанні з правдоподібним пригодницьким колоритом морської подорожі складають конструктивну основу "Подорожей Гулливера". Сюди включений і автобіографічний момент - сімейні оповідання і власні враження Свифта про незвичайну пригоду в його ранньому дитинстві (у однорічному віці він був потайки відвезений своєю нянею з Ірландії в Англію і прожив там майже три роки).

Це поверхневий пласт оповідання, що дозволив "Подорожам Гулливера" стати настільною книгою для дитячого читання. Проте сюжетні лінії фабули, будучи іносказанням узагальненої сатири, об'єднують безліч смислових елементів, розрахованих виключно на дорослого читача, - натяків, каламбурів, пародій - в єдину композицію що представляє сміх Свифта в найширшому діапазоні - від жарту до "суворого обурення".

Розкриття найважливіших соціальних протиріч в романі здійснюється в узагальненому образі держави, що пронизує усі чотири частини твору. Англія і - ширше Європа з'являється перед нами в декількох вимірах, в різних планах. Так, крихітні мешканці Лиллипутии, потворні жителі Лапуты і огидні еху з країни гуигнгнмов - це фантастично і сатирично перетворені європейці, втілення невиліковних вад суспільства.

Зіставлення і обігравання істот різних розмірів дає авторові можливість показати людину з незвичайної точки зору і розкрити нові сторони його природи. Якщо дивитися на людину очима ліліпутів, він здасться величезним, якщо очима велетнів, він здасться маленьким. Усе залежить від точки зору. Що усе, що претендує на абсолютність порівнюється з нікчемним і малим. Проте, незважаючи на малу величину ліліпутів, у них є свої міста, устої, звичаї, держава, імператор, двір, міністри.

І, що особливо важливо, у них були старовинні мудрі встановлення, які поступово витіснені сучасними устоями. Свифт прибігає до матеріалізованої метафори, щоб показати догоджання і спритність, які потрібно, щоб зробити кар'єру при дворі ліліпутів. Потрібно з дитячих років тренуватися в тому, щоб танцювати на канаті. Потрібно показати свою спритність і в тому, щоб перестрибнути через палицю, яку тримає імператор, або підлізти під неї.

Затвердження потужності і величі звучить з вуст ліліпутів комічно і наводить на думку про відносність всякої влади. Боротьба двох партій, існуючих при дворі, - партія високих і низьких каблуків, - служить тому, щоб відвернути увагу людей від насущних питань життя.