Онлайн переводчик http://translate.meta.ua
поменять
По-украински

Тема 1. Художня культура як духовне явище

Урок 17

Тема «Художня культура як духовне явище» продовжить знайомити Вас із структурою художньої культури. Ви дізнаєтесь, як цінні твори духовної культури допомагають розвитку соціалізації та вихованню культурної особистості, та важливість національної культури в духовному потенціалі суспільства.

Культура - это то, что остается, когда все остальное забыто.

Эдуар Эррио Задача художньої культури для суспільства, це - духовний розвиток особистості, формування та задоволення її духовних потреб, збагачення її діяльності. Структура культури є досить складним і багатогранним явищем, де всі складові елементи взаємодіють між собою, утворю¬ючи єдину систему культури. У широкому розумінні культура — це штучне явище, створене людиною. Саме через культуру пізнається людина як суспільна істота і соціально-діяльна особа та реалізується людське "Я".

Духовна культура утворює досить складну систему, що включає пізнавальну культуру (науку, освіту, філософію), моральну, художню, правову, педагогічну та релігійну культури. На думку багатьох фахівців, існує чимало різновидів культури, які відносяться і до матеріальної, і до духовної сфери. Вони по вер¬тикалі пронизують всю систему духовної культури. До таких різновидів відносять політичну, економічну, екологічну та естетичну культури.

Структурні частини культури прийнято поділяти на основних конкретних носіїв, це - культура міська і сільська, класова, елітарна культура, етнічна, професійна, молодіжна, культура сім’ї, або окремої людини. Загальновизнаним є виділення непрофесійної культури, яку іноді називають народною творчістю. Можливе виділення інших елементів культури. За ознакою акту¬альності можна вирізнити сферу культури, що є найбільш популяр¬ною і має масове поширення. Кожна епоха створює притаманну їй актуальну культуру.

Це підтверджується наявністю моди не лише в одязі, але й щодо культури. Актуальність культури — це безпосе-редній, живий процес, в якому щось народжується, набирає сили, роз¬квітає, а потім завмирає чи зникає взагалі. Відомий російський культуролог Л.Н. Коган виділяє два блоки в системі культури: перший блок включає цінності культури, тобто речі і твори, що опредмечують культуру даної епохи, а також норми і вимоги культури, які висуваються кожному члену суспільства.

Сюди ж входять норми права, моралі, релігії, норми повсякденної поведінки та спілку¬вання людей (етикет). До другого блоку входять традиції, обряди, звичаї, різні заборони (табу), що забезпечують функціонування культури.

Ці за¬соби не узаконені правовими нормами і в народній культурі вважа¬лися головними. Народна творчість – це художня діяльність самого народу, фольклор. «Народ створює мистецтво, а ми композитори його тільки аранжуємо», - писав російський композитор ХІХ ст. М.Глинка. Народна творчість - це джерела для багатьох представників професійного мистецтва, які черпають з народної скарбниці натхнення, теми, ідеї, образи.

Народна творчість концентрує в собі естетичний, мистецький, життєвий досвід безліч поколінь людей, відбиває його життя, погляди, ідеали створювані народом й існуючі в народних масах у поезії, переказах, піснях, казках, епосу, музиці (пісні, інструментальні награвання й п'єси), театр (драми, сатиричні п'єси, ляльковий театр), танець, архітектура, образотворче й декоративно-прикладне мистецтво. Але передача людського досвіду у народній культурі відбувається стихійно, мимовільно.

З появою професійної культури виникають спеці¬альні інститути, що забезпечують відтворення, збереження, передачу і споживання культури. Професійні майстри здобувають професійну підготовку у спеціалізованих мистецьких закладах, що дає можливість на базі знань розкритися яскравіше, талановитіше, як кажуть професійніше. Духовна (сакральна) культура – це культура ідейно - релігійного змісту, яка включена у систему релігійного культу, виконує визначені функції.

Ця спрямованість на релігійний культ накладає відбиток на зміст та художню форму, направляючи свідомість людей у бік образів надприродного - Бога, ангелів, святих та ін. Вимоги церкві до культового мистецтва фіксувалися у церковному каноні, що строго регламентував зміст та форму будь-яких мистецьких добутків. Канон виступав як зразок для наслідування, як правило для фіксування образу та побудови форми, як норма, що регулює художню творчість.

У культурній історії людства сакральне мистецтво впродовж довгого часу грало домінуючу роль при створенні картини світу, в міфології, етичних, естетичних нормах, філософії. Світська культура вільна від впливу та втручання релігії, атеїстична за своєю суттю. Духовні образи іноді входять у світські твори, як відображення складного багатоукладного життя суспільства.

Проникнення релігійного початку характерне для всіх видів світського мистецтва. Рідко який митець не звертається до євангельських сюжетів, що дають йому можливість по-філософськи осмислити життя. Особливе відношення митця до природи, це – поклоніння їй, як храму всього сущого.

Кожен щирий твір мистецтва повинен нести в собі прояв високого Духа, який обпалює або підносить душу, а серце зігріває від любові і неосяжного захвату. Духовність - прояв вищої гармонії, ладу, правди та любові. У свідомості кожного народу в стереотипній формі живуть данні про типові риси тієї або іншої націй: англійці - консервативні, французи - збудливі й легковажні, німці - акуратні й працьовиті, іспанці - повні почуттям гордості і т.п.

Культура українського народу розвивалася не ізольовано від куль¬тур інших народів, її становлення проходило закономірно, в контексті світового культурологічного процесу.

Українці віками творили власну самобутню культуру, успадковуючи культурні цінності своїх предків, пе¬реймаючи і творчо осмислюючи надбання інших народів. Цим са¬мим вони розвивали не лише національну культуру, але й зробили вагомий внесок у скарбницю світової. Дослідники українського національного характеру визначили концепцію вузлових моментів українського менталітету і соціальних архетипів, які на несвідомому рівні визначають поводження в типових для нашої культури соціальних ситуаціях.

Це - самопожертва заради цінностей культури, самообмеження заради благополуччя інших людей, спрага свята, апеляція до особистості (панів, правителів), а не до закону, культурні цінності такі як терпіння, страждання, смиренність, самообмеження, постійне жертвування собою на користь інших, світу.

Українська культура століттями розвивалась, перебуваючи під впливом литовської, польської, російської, тому іноді її вважали "провінційною". На розвиток української культури негативно впливала відсутність власної державності, єдиної націо¬нальної політики в галузі культури.

Здобуття Україною незалежності, розбудова самостійної держави, зростання самосвідомості нації, перехід до нового суспільства на зламі епох зумовило зростання інтересу до історії та проблем української культури, що вимагає нового висвітлення культу¬рологічних проблем, відкриває нові обрії

По-русски

Тема 1. Художественная культура как духовное явление

Урок 17

Тема "Художественная культура как духовное явление" продолжит знакомить Вас со структурой художественной культуры. Вы узнаете, как ценные произведения духовной культуры помогают развитию социализации и воспитанию культурной личности, и важность национальной культуры в духовном потенциале общества.

Культура - это то, что остается, когда все остальное забыто.

Эдуар Эррио

Задача художественной культуры для общества, это - духовное развитие личности, формирования и удовлетворения ее духовных потребностей, обогащения ее деятельности. Структура культуры является достаточно сложным и многогранным явлением, где все составные элементы взаимодействуют между собой, образую¬ючи единую систему культуры. В широком понимании культура - это искусственное явление, созданное человеком. Именно через культуру узнается человек как общественное существо и социальнодеятельное лицо и реализуется человеческое "Я".

Духовная культура образует достаточно сложную систему, которая включает познавательную культуру (науку, образование, философию), моральную, художественную, правовую, педагогическую и религиозную культуры. По мнению многих специалистов, существуют немало разновидностей культуры, которые относятся и к материальной, и к духовной сфере. Они по вер¬тикалі пронизывают всю систему духовной культуры. К таким разновидностям относят политическую, экономическую, экологическую и эстетическую культуры.

Структурные части культуры принято разделять на основные конкретные носители, это - культура городская и сельская, классовая, элитарная культура, этническая, профессиональная, молодежная, культура семьи, или отдельного человека. Общепризнанным является выделение непрофессиональной культуры, которую иногда называют народным творчеством. Возможное выделение других элементов культуры. По признаку акта¬альності можно выделить сферу культуры, которая есть наиболее популяр¬ною и имеет массовое распространение. Каждая эпоха создает присущую ей актуальную культуру.

Это подтверждается наличием моды не только в одежде, но и относительно культуры. Актуальность культуры - это безпосе-редній, живой процесс, в котором что-то рождается, набирает силы, роз¬квітає, а потом замирает или исчезает вообще.

Известный русский культуролог Л. Н. Коган выделяет два блока в системе культуры : первый блок включает ценности культуры, то есть вещи и произведения, что опредмечують культуру данной эпохи, а также нормы и требования культуры, которые выдвигаются каждому члену общества. Сюда же входят нормы права, морали, религии, нормы повседневного поведения и союз¬вання людей (этикет). Во второй блок входят традиции, обряды, обычаи, разные запреты (табу), которые обеспечивают функционирование культуры.

Эти за¬соби не узаконены правовыми нормами и в народной культуре вважа¬лися главными.

Народное творчество - это художественная деятельность самого народа, фольклор. "Народ создает искусство, а мы композиторы его только аранжируем", - писал русский композитор ХІХ ст. М. Глинка. Народное творчество - это источники для многих представителей профессионального искусства, которые черпают из народной казны вдохновение, темы, идеи, обиды.

Народное творчество концентрирует в себе эстетический, художественный, жизненный опыт огромное количество поколений людей, отбивает его жизнь, взгляды, идеалы создаются народом и существующие в народных массах в поэзии, переводах, песнях, сказках, эпосу, музыке (песни, инструментальные наигрывания и пьесы), театр (драмы, сатирические пьесы, кукольный театр), танец, архитектура, изобразительное и декоративно-прикладное искусство. Но передача человеческого опыта в народной культуре происходит стихийно, непроизвольный.

С появлением профессиональной культуры возникают жаре¬альні институты, которые обеспечивают воссоздание, сохранение, передачу и потребление культуры. Профессиональные мастера добывают профессиональную подготовку в специализированных художественных заведениях, что дает возможность на базе знаний раскрыться ярче, талантливее, как говорят профессиональнее.

Духовная (сакральная) культура - это культура идейно - религиозного содержания, которая включена в систему религиозного культа, выполняет определенные функции. Эта направленность на религиозный культ накладывает отпечаток на содержание и художественную форму, направляя сознание людей в сторону образов сверхъестественного - Бога, ангелов, святых и др. Требования церкви к культовому искусству фиксировались в церковном каноне, который строго регламентировал содержание и форму любых художественных произведений.

Канон выступал как образец для наследования, как правило для фиксирования образа и построения формы, как норма, которая регулирует художественное творчество. В культурной истории человечества сакральное искусство на протяжении длительного времени играло доминирующую роль при создании картины мира, в мифологии, этичных, эстетических нормах, философии.

Светская культура свободна от влияния и вмешательства религии, атеистическая по своей сути. Духовные обиды иногда входят в светские произведения, как отражение сложной многоукладной жизни общества. Проникновение религиозного начала характерно для всех видов светского искусства. Редко какой художник не обращается к евангельским сюжетам, которые дают ему возможность по-філософськи осмыслить жизнь. Особенное отношение художника к природе, это - поклонение ей, как храма всего сущего.

Каждое искреннее произведение искусства должно нести в себе проявление высокого Духа, которое обжигает или подносит душу, а сердце согревает от любви и необъятного восторга. Духовность - проявление высшей гармонии, строя, правды и любви.

В сознании каждого народа в стереотипной форме живут данні о типичных чертах той или другой наций: англичане - консервативные, французы - возбудительные и легкомысленные, немцы - аккуратные и работящие, испанцы - полные чувством гордости и тому подобное

Культура украинского народа развивалась не изолирован от пуль¬тур других народов, ее становления проходило закономерно, в контексте мирового культурологического процесса. Украинцы веками творили собственную самобытную культуру, успадковуючи культурные ценности своих предков, пе¬реймаючи и творчески осмысливая приобретение других народов. Этим са¬мим они развивали не только национальную культуру, но и сделали весомый вклад в казну мировой.

Исследователи украинского национального характера определили концепцию узловых моментов украинского менталитета и социальных архетипов, которые на несознательном уровне определяют поведение в типичных для нашей культуры социальных ситуациях. Это - самопожертвование ради ценностей культуры, самоограничения ради благополучия других людей, жажда святая, апелляция к личности (господ, правителей), а не к закону, культурные ценности такие как терпение, страдание, смиренность, самоограничение, постоянное жертвование собой в пользу других, миру.

Украинская культура веками развивалась, находясь под воздействием литовской, польской, русской, потому иногда ее считали "провинциальной". На развитие украинской культуры негативно влияло отсутствие собственной государственности, единственной націо¬нальної политики в отрасли культуры.