Онлайн переводчик http://translate.meta.ua
поменять
По-русски

1.2.1. Совместность участия как признак соучастия

Попытки найти признак, который выражал бы объединяющий характер соучастия, имели место еще в середине XIX в. Так, А. Жиряев писал: «В действовании заодно содержится как бы круговая порука, на основании коей произведенное одним должно быть приписано и другому. Н. С. Таганцев создал теорию солидарной ответственности, базирующуюся на причинной связи, общности вины и соглашении соединяющихся лиц, при этом солидарная ответственность объявляется признаком соучастия. Критикуя такой подход, Г.

Колоколов исходил из отношения нескольких лиц к единичному результату, который каждый из виновных своим положительным действием обусловливает. Мы видим, что и Г. Колоколов не выделил какого-либо обобщающего признака, характеризующего объединенную деятельность соучастников, хотя нужно признать его большую приближенность к современному пониманию соучастия, поскольку он исходит уже из единичного результата и отношения к нему всех виновных. Несколько позже С. В.

Познышев предложил определение соучастия, в котором обобщающие признаки объединенной деятельности соучастников отражаются в достаточно полном объеме: «Соучастие и можно определить как виновное совершение одного преступления совместною деятельностью нескольких лиц 55, где уже выделяется совместность как характеризующий объединенную деятельность соучастников признак. По этому пути в дальнейшем и пошло российское уголовное право. Так, А. Н.

Трайнин определял соучастие как «совместное участие нескольких лиц в совершении одного и того же преступления, участие, при котором каждое из действующих лиц должно быть причинно и виновно связано с преступным результатом 56. Это определение нашло отражение в последующих законодательных актах. Согласно господствующей точке зрения совместность участия признается объективным признаком преступления 57. В то же время в теории высказано мнение об объективно-субъективном характере совместности.

«Совместность — это момент не только или, вернее, не столько объективный, сколько субъективный» 58. Сказанное доказывается тем, что бывает такое стечение объективных обстоятельств, при котором становятся возможными как соучастие, так и деяние при его отсутствии 59. Несколько странную позицию по данному вопросу занял Н. Г. Иванов. С одной стороны, он вроде бы признает совместность объективным признаком 60.

С другой стороны, он характеризует совместность общностью усилий, вкладов в достижение единого результата, связью между взаимодействующими лицами, причинной связью между взаимодействием всех и результатом 61, придавая ей некоторый субъективный характер. Похоже, такую же точку зрения высказывает А. В.

Шеслер, когда выделяет совместность преступных действий, «то есть причинение совместного преступного результата общими (объединенными) усилиями соучастников» , и совместность умысла соучастников , при этом автор не совсем точен, говоря о совместности действий, но распространяя действия и на общий результат. Указанная позиция на первый взгляд, да и по существу, представляется привлекательной. Естественно, совместность участия — сплав объективного и субъективного.

В этом плане она ничем не отличается от любой человеческой деятельности, сознательно осуществляемой, в которой фактически нельзя разорвать само поведение и отношение к нему деятеля.

Однако понимание этого не исключает уголовно-правового научного анализа, при том анализа абсолютно раздельного, объективной и субъективной сторон преступления (собственно поведения и отношения к нему), который позволяет более четко вычленить проблемы той и другой в отдельности и полнее конкретизировать их решение, чего нельзя будет достичь при синтезированном рассмотрении указанных сторон преступления. Подобное вполне понятно любому специалисту.

Такой общий подход по вычленению явления из всеобщей связи с целью его глубокого исследования вполне применим и в соучастии. Если мы признаем совместность объективно-субъективным признаком, то придется в совокупности анализировать и объективные связи поведения соучастников, и общий результат их деяния, и объективные связи между поведением соучастников и общим результатом, и субъективную взаимосвязанность поведения участников, и распространение виновности на совместность.

При таком подходе нам никогда не удастся в конгломерате указанных элементов достаточно четко выделить проблемы и решить их. Данную позицию поддерживает В. А. Григорьев 64. Тот факт, что совместность участия как объективный признак сама по себе не создает соучастия (именно это выдвигает Ф. Г. Бурчак и другие в качестве аргумента в пользу объективно- субъективного характера совместности), отнюдь не доказывает необходимости предлагаемого ими решения.

Ведь если какое-то явление устанавливается на основе множества признаков, их совокупности, то никогда ни один из признаков не может создавать явления в целом. Отсюда и совместность не способна самостоятельно, в отрыве от других признаков создать соучастие; оно возникает лишь при наличии совокупности объективных и субъективных признаков.

Именно поэтому вполне приемлемо для достижения научных целей при анализе признаков соучастия выделить в самостоятельный только объективный признак — совместность участия, а в качестве субъективных признаков — психическое отношение к совместности и субъективные связи при совместности. Собственно, указанное осознают сторонники понимания совместности участия как объективно-субъективного признака. Не случайно Ф. Г. Бурчак анализирует совместность в разделе «Объективные признаки соучастия в преступлении».

Объективность совместности должна базироваться на каких-то объективных факторах, установление которых должно в конечном итоге способствовать определению совместности. Все существующие в теории уголовного права позиции по данному вопросу 65, думается, можно свести к следующему: объективными основаниями совместности служат функциональная связь поведения всех соучастников, общий для всех участников результат и объективная связь между деянием каждого соучастника и преступным результатом.

Первым основанием совместности выступает функциональная связь общественно опасного деяния участников, под которой понимается взаимная обусловленность поведения каждого соучастника поведением других соучастников и которая включает в себя, во-первых, отдельные акты поведения отдельных соучастников (законодатель отражает это в термине «участие») и, во-вторых, объединение функций всех соучастников благодаря тому, что каждый соучастник выполняет свои функции в интересах других соучастников.

Под участием понимают специфическую деятельность двух ши более лиц, которая определяется особенностями поведения соучастника каждого вида.

Функциональная связь, выраженная в согласовании каждым лицом своих действий с поведением других соучастников, довольно сложна.

Прежде всего необходимо отметить, что действия организатора, подстрекателя и пособника могут выходить на поведение исполнителя, либо создавая его (при подстрекательстве и подстрекательских функциях организатора), либо руководя им

По-украински

1.2.1. Спільність участі як ознака співучасті

Спроби знайти ознаку, яка виражала б об'єднуючий характер співучасті, мали місце ще в середині XIX ст. Так, А. Жиряев писав: "В действовании заразом міститься як би кругова порука, на підставі якої зроблене одним має бути приписане і іншому. Н. С. Таганів створив теорію солідарної відповідальності, що базується на причинному зв'язку, спільності провини і угоді осіб, що з'єднуються, при цьому солідарна відповідальність оголошується ознакою співучасті. Критикуючи такий підхід, Г.

Дзвонів виходив з відношення декількох осіб до одиничного результату, який кожен з винних своєю позитивною дією обумовлює. Ми бачимо, що і Г. Дзвонів не виділив якої-небудь узагальнювальної ознаки, що характеризує об'єднану діяльність співучасників, хоча треба визнати його велику наближеність до сучасного розуміння співучасті, оскільки він виходить вже з одиничного результату і відношення до нього усіх винних. Дещо пізніше С. В.

Познышев запропонував визначення співучасті, в якій узагальнювальні ознаки об'єднаної діяльності співучасників відбиваються в досить повному об'ємі : "Співучасть і можна визначити як винне скоєння одного злочину спільною діяльністю декількох осіб 55, де вже виділяється спільність як що характеризує об'єднану діяльність співучасників ознака. По цьому шляху надалі і пішло російське кримінальне право. Так, А. Н.

Трайнин визначав співучасть як "спільна участь декількох осіб в скоєнні одного і того ж злочину, участь, при якій кожна з дійових осіб має бути причинна і винен пов'язана із злочинним результатом 56. Це визначення знайшло відображення в подальших законодавчих актах. Згідно з пануючою точкою зору спільність участі визнається об'єктивною ознакою злочину 57. В той же час в теорії висловлена думка про об'єктивно-суб'єктивний характер спільності.

"Спільність - це момент не лише або, вірніше, не стільки об'єктивний, скільки суб'єктивний" 58. Сказане доводиться тим, що буває такий збіг об'єктивних обставин, при якому стають можливими як співучасть, так і діяння при його відсутності 59. Дещо дивну позицію з цього питання зайняв Н. Г. Іванов. З одного боку, він начебто визнає спільність об'єктивною ознакою 60.

З іншого боку, він характеризує спільність спільністю зусиль, вкладів в досягнення єдиного результату, зв'язком між взаємодіючими особами, причинним зв'язком між взаємодією усіх і результатом 61, надаючи їй деякий суб'єктивний характер. Схоже, таку ж точку зору висловлює А. В.

Шеслер, коли виділяє спільність злочинних дій, "тобто спричинення спільного злочинного результату загальними (об'єднаними) зусиллями співучасників", і спільність наміру співучасників, при цьому автор не зовсім точний, говорячи про спільність дій, але поширюючи дії і на загальний результат. Вказана позиція на перший погляд, та і по суті, представляється привабливою. Природно, спільність участі - сплав об'єктивного і суб'єктивного.

У цьому плані вона нічим не відрізняється від будь-якої людської діяльності, свідомо здійснюваної, в якій фактично не можна розірвати саму поведінку і відношення до нього діяча.

Проте розуміння цього не виключає кримінально-правового наукового аналізу, при тому аналізу абсолютно роздільного, об'єктивною і суб'єктивною сторін злочину (власне поведінка і стосунки до нього), який дозволяє чіткіше вичленувати проблеми тій і іншій окремо і повніше конкретизувати їх рішення, чого не можна буде досягти при синтезованому розгляді вказаних сторін злочину. Подібне цілком зрозуміло будь-якому фахівцеві.

Такий загальний підхід по вичлененню явища із загального зв'язку з метою його глибокого дослідження цілком застосовний і в співучасті. Якщо ми визнаємо спільність об'єктивно-суб'єктивною ознакою, то доведеться в сукупності аналізувати і об'єктивні зв'язки поведінки співучасників, і загальний результат їх діяння, і об'єктивні зв'язки між поведінкою співучасників і загальним результатом, і суб'єктивна взаємозв'язана поведінки учасників, і поширення винності на спільність.

При такому підході нам ніколи не вдасться в конгломераті вказаних елементів досить чітко виділити проблеми і вирішити їх. Цю позицію підтримує В. А. Григорьєв 64. Той факт, що спільність участі як об'єктивна ознака сама по собі не створює співучасті (саме це висуває Ф. Г. Бурчак і інші в якості аргументу в користь об'єктивно- суб'єктивного характеру спільності), зовсім не доводить необхідності пропонованого ними рішення.

Адже якщо якесь явище встановлюється на основі безлічі ознак, їх сукупності, то ніколи жодна з ознак не може створювати явища в цілому. Звідси і спільність не здатна самостійно, у відриві від інших ознак створити співучасть; воно виникає лише за наявності сукупності об'єктивних і суб'єктивних ознак.

Саме тому цілком прийнятно для досягнення наукових цілей при аналізі ознак співучасті виділити в самостійну тільки об'єктивну ознаку - спільність участі, а в якості суб'єктивних ознак - психічне відношення до спільності і суб'єктивні зв'язки при спільності. Власне, вказане усвідомлюють прибічники розуміння спільності участі як об'єктивно-суб'єктивної ознаки. Не випадково Ф. Г. Бурчак аналізує спільність в розділі "Об'єктивні ознаки співучасті в злочині".

Об'єктивність спільності повинна базуватися на якихось об'єктивних чинниках, встановлення яких повинне зрештою сприяти визначенню спільності. Усі існуючі в теорії кримінального права позиції з цього питання 65, думається, можна звести до наступного: об'єктивними підставами спільності служать функціональний зв'язок поведінки усіх співучасників, загальний для усіх учасників результат і об'єктивний зв'язок між діянням кожного співучасника і злочинним результатом.

Першою основою спільності виступає функціональний зв'язок суспільно небезпечного діяння учасників, під якою розуміється взаємна обумовленість поведінки кожного співучасника поведінкою інших співучасників і яка включає, по-перше, окремі акти поведінки окремих співучасників (законодавець відбиває це в терміні "участь") і, по-друге, об'єднання функцій усіх співучасників завдяки тому, що кожен співучасник виконує свої функції в інтересах інших співучасників.

Під участю розуміють специфічну діяльність двох ши більший за осіб, яка визначається особливостями поведінки співучасника кожного виду.

Функціональний зв'язок, виражений в узгодженні кожним обличчям своїх дій з поведінкою інших співучасників, досить складний.

Передусім необхідно відмітити, що дії організатора, підбурювача і посібника можуть виходити на поведінку виконавця, або створюючи його (при підбурюванні і функціях підбурювань організатора), або керуючи ним