Онлайн переводчик http://translate.meta.ua
поменять
По-русски

Алчевский Алексей Кириллович

(1835-1901)

Родился Алексей Кириллович Алчевский в 1835 году в Сумах Харьковской губернии, в семье «среднего торговца колониальными товарами».

Точкой отсчета бурной деятельности купца стал предреформенный 1862 год, когда молодой Алчевский в 27-летнем возрасте с красавицей женой из родимого гнезда переехал в Харьков. К тому времени за плечами у Алексея уже был курс Сумского уездного училища. Жена Алчевского — Кристина Даниловна (1841-1920) родилась на Черниговщине, в городке Борзна. Кстати, приходилась внучкой Господарю Молдавии. Наукам и манерам ее выучила мама, Аннета Вубч, воспитанница Смоленского института, хотя отец по профессии был учителем.

Когда Журавлевы переехали в Курск, Кристина была активисткой молодежного кружка, под псевдонимом «Украинка» писала в журнал «Колокол». В одном из выпусков ее стихотворения прочел прогрессивно настроенный юный Алексей Алчевский.

Впоследствии они познакомились, долго писали друг другу нежные письма и поженились. «Я вышла замуж за истового украинца», — говорила Кристина Даниловна.

Алчевский Алексей Кириллович

Молодыми супругами быстро заинтересовалась харьковская полиция. Как только Алчевские появились в Харькове, сразу организовался кружок «Громади» — организации, открывавшей в малороссийских городах украинские воскресные школы, издававшей украинские книги, журналы, содействовавшей исследователям украинской истории и этнографии. Кристина Даниловна сразу нашла себя в большом городе — организовала общество распространения грамотности. Ее идею поддержали муж и его брат, организовавший подобное общество в Сумах.

Кристина Даниловна Алчевская

(в девичестве Журавлева).

Начало XX века В Харькове он открывает, по примеру отца, чайный магазин. Но, будучи от природы человеком активным, полным энергии, он не мог довольствоваться положением мелкого торговца. Натура требовала размаха. Весь свой досуг он посвящает дальнейшему самообразованию по экономическим и финансовым вопросам. Возвышение провинциального коммерсанта началось в период «банковской лихорадки» конца 1860-х — начала 1870-х гг., когда за короткий срок в стране сложилась в основном система частнокапиталистического кредита.

Он становится инициатором созданного в 1866 г. Харьковского общества взаимного кредита, затем основывает в компании с местными торговцами Харьковский Торговый банк (1868 г., основной капитал 500 тыс. руб.), ставший третьим в России учреждением акционерного коммерческого кредита после Петербургского Частного и Московского Купеческого банков. В 1871 г. Алчевскому удается уговорить крупнейших латифундистов края выступить учредителями первого в стране акционерного ипотечного банка — Харьковского Земельного, открытого с капиталом 1 млн. руб.

, бессменным руководителем которого он пробыл тридцать лет. Устав банка был написан новоявленным банкиром вместе с профессором И.В. Вернадским, отцом знаменитого русского ученого В.И. Вернадского, первого президента АН Украины. Благодаря прибыльным грюндерским делам капитал «харьковского 1-й гильдии купца» к середине 1870-х гг.

составлял уже 3-4 млн. руб. Стоимость акций учрежденных им финансовых предприятий росла в геометрической прогрессии, поэтому суммы, вложенные в их приобретение, за пару лет существенно возросли. Мелкий лавочник превращается в очень богатого человека, обладателя миллионов, или, как бы мы сейчас сказали, крупного олигарха, жаждущего достойного применения своим капиталам. Куда направлять инвестиционные потоки, Алчевскому долго думать не пришлось. Они были вложены в новую перспективную отрасль — каменноугольное дело. В 1879 г.

Алчевский учредил Алексеевское горнопромышленное общество с капиталом 2 млн. руб., владевшее богатейшими залежами высокосортного угля в Славяносербском уезде Екатеринославской губернии. Антрацитовые копи общества, по отзыву современников, были «драгоценны по сильно спекающемуся свойству своих углей и чистоте их». В 1900 г. компания добыла 45 млн. пуд. угля, заняв по объему добычи третье место среди однородных предприятий Донбасса.

Жена Алчевского – Христина Даниловна (в девичестве Журавлева) — педагог-просветитель, основоположник методики обучения грамоте взрослых. Среди их пятерых детей особой талантливостью отличались Иван Алексеевич Алчевский – «король теноров», солист Мариинского оперного театра, и Христина Алексеевна Алчевская – украинская поэтесса, переводчик и педагог. Домашние были первыми помощниками купца, его надежным тылом. Сам отец семейства слыл человеком слова и дела, обладал феноменальной работоспособностью, уникальной предприимчивостью.

Определенным тормозом в разработке угольных месторождений проявили себя местные помещики, сиднем сидящие на землях, начиненных каменным углем. Привыкшие жить и работать по старинке, они и слышать не хотели о каких-то там рудниках. Понятно, такое не привело Алчевского в восторг, тем не менее он отказался «катить на них бочку», предпринял выжидательную тактику.

Купец прекрасно понимал, что отмена крепостничества непременно поставит помещиков в бамбуковое положение: лишившись права на принудительный труд крестьян, они столкнутся с большими проблемами в части ведения самостоятельного хозяйства на своих обширных территориях. И господам ничего не останется, как свою землицу продавать, закладывать или сдавать в аренду. Ну а он, естественно, всегда к их услугам.

Земельный банк Алчевского немедля выдавал любые ссуды землевладельцам под залог недвижимости. Кто не мог рассчитаться с долгами — его земли переходили к другим и, как правило, к Алексеевскому горнопромышленному обществу. Приобретая таким образом целые имения по существовавшей в то время цене — 45-50 рублей за десятину, Алчевский поднимает первоначальную стоимость 500-рублевых акций в четыре раза — до 2 тыс. руб. за штуку.

Справедливости ради следует отметить дифференцированный подход купца первой гильдии к объектам своих меркантильных интересов. В его намерения не входили «захватнические войны», если земли с месторождением угля принадлежали крестьянам. Он заключал с ними долгосрочные договоры о предоставлении ему «участков земли для разведки и разработки каменного угля и других минералов» и наделял новыми землями, пригодными для сельхозработ.

Ежели крестьянин изъявил желание стать пролетарием, то бишь шахтером, Алчевский учил его кустарному способу сверления недр. Такие горные выработки в народе прозвали крестьянскими шахтами. Помимо финансово-экономической деятельности, Алчевский занимался общественной (возглавлял харьковскую организацию украинской либерально-демократической интеллигенции), просветительской, культурологической работой. На собственные средства он строил церкви, больницы, школы. Сооружение первого памятника Т.Г.Шевченко (Харьков, 1899 г.

) тоже принадлежит Алексею Кирилловичу. Будучи ярым капиталистом, Алчевский и других старался приобщить к рыночным отношениям.

На приобретенных землях купец использовал наемную рабочую силу, материальное стимулирование, внедрял новую технику, поощрял торговлю

По-украински

Алчевский Олексій Кирилович

(1835-1901)

Народився Олексій Кирилович Алчевский в 1835 році в Сумах Харківської губернії, в сім'ї "середнього торговця колоніальними товарами".

Точкою відліку бурхливої діяльності купця став передреформний 1862 рік, коли молодий Алчевский в 27-річному віці з красунею дружиною з рідного гнізда переїхав в Харків. На той час за плечима у Олексія вже був курс Сумського повітового училища.

Дружина Алчевского - Кристина Данилівна(1841-1920) народилася на Чернігівщині, в містечку Борзна. До речі, доводилася внучкою Господарю Молдавії. Наукам і манерам її вивчила мама, Аннета Вубч, вихованка Смоленського інституту, хоча батько по професії був учителем. Коли Журавлевы переїхали в Курськ, Кристина була активісткою молодіжного гуртка, під псевдонімом " Українка" писала в журнал " Дзвін". У одному з випусків її вірша прочитав прогресивно налагоджений юний Олексій Алчевский.

Згодом вони познайомилися, довго писали один одному ніжні листи і одружилися. "Я вийшла заміж за ревного українця", - говорила Кристина Данилівна.

Алчевский Олексій Кирилович

Молодим подружжям швидко зацікавилася харківська поліція. Як тільки Алчевские з'явилися в Харкові, відразу організувався гурток " Громади" - організації, що відкривала в малоруських містах українські недільні школи, видавала українські книги, журнали, українській історії, що сприяла дослідникам, і етнографії. Кристина Данилівна відразу знайшла себе у великому місті - організувала суспільство поширення грамотності. Її ідею підтримали чоловік і його брат, що організував подібне суспільство в Сумах.

Кристина Данилівна Алчевская

(у дівоцтві Журавльова).

Початок XX століття

У Харкові він відкриває, за прикладом батька, чайний магазин. Але, будучи від природи людиною активною, повною енергії, він не міг задовольнятися положенням дрібного торговця. Натура вимагала розмаху. Усе своє дозвілля він присвячує подальшій самоосвіті з економічних і фінансових питань. Підвищення провінційного комерсанта почалося в період "банківської лихоманки" кінця 1860-х - начала 1870-х рр., коли за короткий строк в країні склалася в основному система частнокапиталистического кредиту.

Він стає ініціатором створеного в 1866 р. Харківського суспільства взаємного кредиту, потім засновує в компанії з місцевими торговцями Харківський Торговий банк(1868 р., основний капітал 500 тис. крб.), що став третьою в Росії установою акціонерного комерційного кредиту після Петербурзької Частки і Московського Купецького банків.

У 1871 р. Алчевскому вдається умовити видатних латифундистів краю виступити засновниками першого в країні акціонерного іпотечного банку - Харківського Земельного, відкритого з капіталом 1 млн. крб., беззмінним керівником якого він пробув тридцять років. Статут банку був написаний новоявленим банкіром разом з професором И.В. Вернадським, батьком знаменитого росіянина ученого В.И. Вернадського, першого президента АН України. Завдяки прибутковим грюндерским справам капітал "харківського 1-ій гільдії купця" до середини 1870-х рр.

складав вже 3-4 млн. крб.

Вартість акцій заснованих ним фінансових підприємств росла в геометричній прогресії, тому суми, вкладені в їх придбання, за пару років істотно зросли. Дрібний крамар перетворюється на дуже багату людину, володаря мільйонів, або, як би ми зараз сказали, великого олігарха, прагнучого гідного застосування своїм капіталам. Куди направляти інвестиційні потоки, Алчевскому довго думати не довелося. Вони були вкладені в нову перспективну галузь - кам'яновугільну справу. У 1879 р.

Алчевский заснував Алексеевское гірничопромислове суспільство з капіталом 2 млн. крб., що володіло найбагатшими покладами високосортного вугілля в Славяносербском повіті Екатеринославской губернії. Антрацитові копальні суспільства, по відгуку сучасників, були "дорогоцінні по сильно спекающемуся властивості свого вугілля і чистоті їх". У 1900 р. компанія добула 45 млн. пуд. вугілля, зайнявши за об'ємом здобичі третє місце серед однорідних підприємств Донбасу.

Дружина Алчевского - Христина Данилівна(у дівоцтві Журавльова) - педагог-просвітник, основоположник методики навчання грамоті дорослих. Серед їх п'яти дітей особливою талановитістю відрізнялися Іван Олексійович Алчевский - "король тенорів", соліст Маріїнського оперного театру, і Христина Олексіївна Алчевская - українська поетеса, перекладач і педагог. Домашні були першими помічниками купця, його надійним тилом. Сам батько сімейства славився людиною слова і справи, мав феноменальну працездатність, унікальну заповзятливість.

Певним гальмом в розробці вугільних родовищ проявили себе місцеві поміщики, сиднем що сидять на землях, начинених кам'яним вугіллям. Звиклі жити і працювати по-старому, вони і чути не хотіли про якісь там копальні. Зрозуміло, таке не привело Алчевского в захват, проте він відмовився "котити на них бочку", зробив вичікувальну тактику.

Купець прекрасно розумів, що відміна кріпацтва неодмінно поставить поміщиків у бамбукове положення: втративши право на примусову працю селян, вони зіткнуться з великими проблемами в частині ведення самостійного господарства на своїх великих територіях. І панам нічого не залишиться, як свою земельку продавати, закладати або здавати в оренду. Ну а він, природно, завжди до їх послуг.

Земельний банк Алчевского негайно видавав будь-які позики землевласникам під заставу нерухомості. Хто не міг розрахуватися з боргами - його землі переходили до інших і, як правило, до Алексеевскому гірничопромисловому суспільству. Придбаваючи таким чином цілі маєтки за ціною, що існувала у той час, - 45-50 рублів за десятину, Алчевский піднімає первинну вартість 500-рублевих акцій в чотири рази - до 2 тис. крб. за штуку.

Справедливості ради слід зазначити диференційований підхід купця першої гільдії до об'єктів своїх меркантильних інтересів. У його наміри не входили "загарбницькі війни", якщо землі з родовищем вугілля належали селянам. Він укладав з ними довгострокові договори про надання йому "ділянок землі для розвідки і розробки кам'яного вугілля і інших мінералів" і наділяв новими землями, придатними для сільгоспробіт.

Якщо селянин виявив бажання стати пролетарем, тобто шахтарем, Алчевский учив його кустарному способу свердління надр. Такі гірські вироблення в народі прозвали селянськими шахтами.

Окрім фінансово-економічної діяльності, Алчевский займався громадською(очолював харківську організацію української ліберально-демократичної інтелігенції), просвітницькою, культурологічною роботою. На власні засоби він будував церкви, лікарні, школи. Спорудження першого пам'ятника Т.Г.Шевченко(Харків, 1899 р.) теж належить Олексію Кириловичу. Будучи затятим капіталістом, Алчевский і інших намагався залучити до ринкових стосунків.