Онлайн переводчик http://translate.meta.ua
поменять
По-русски

ТЕРРИТОРИАЛЬНОЕ УСТРОЙСТВО УКРАИНЫ

Перед Украинским государством в настоящее время остро возникла проблема создания эффективного территориального устройства. Это вызвано тем, что с 1990г. на Украине проводились мероприятия по демократизации общества, установлению самоуправления, переходу к рыночночной экономике, формированию новых отношений собственности.

Так как административно-территориальное устройство подчинено общественно-политическим, социально-экономическим процессам, которые проходят в государстве, вполне закономерна необходимость новой организации территории. Но в такой ситуации возникает вопрос, по каким принципам и критериям должно происходить реформирование существующего территориального устройства, оправдывавшего себя на протяжении восьмидесяти лет с момента его создания?

Исследование этого вопроса является предметом рассмотрения данной статьи. При этом за основу взят тезис, что, территория не должна быть препятствием на пути развития общественных отношений. В данном случае работа построена на принципах анализа и сравнения существующего территориального устройства с недавно предложенным проектом закона Украины «О территориальном устройстве Украины». Предпосылки изменения территориального устройства появились с момента приобретения Украиной независимости.

Одни предлагали провести раздел Украины на земли с учётом исторических и этнических факторов, другие – создать административно-территориальные единицы в пределах экономических районов, третьи – провести сегментное деление территории Украины на определённые краи, четвёртые – укрупнить существующие районы и др..

Для проведения в жизнь одной из предложенных теорий необходимо досконально изучить вопрос территориального устройства, так как реформирование административно-территориального устройства не только сложное, но и опасное.

В настоящее время в соответствии со ст.133 Конституции Украины систему административно-территориального устройства Украины составляют: Автономная Республика Крым, области, районы, города, районы в городах, посёлки и сёла. Формированию такого территориального устройства предшествовало создание в советский период в Украине районов как административно-территориальных единиц. По своим признакам и назначению такое разделение оказалось удачной организацией территории.

Район возник в начале 1923г. С этим было связано решение ряда вопросов в сфере государственного строительства:

1) упрощение и улучшение деятельности государственного аппарата;

2) создание условий для участия в работе органов власти населения;

3) развитие местной инициативы и т.д.

Район являлся административно-территориальной единицей, которая имеет свою производственно-финансовую базу и определённую самостоятельность для развития сельского хозяйства, промышленного производства, установления местного бюджета, решения вопросов социально-бытового обеспечения населения. Районы способствовали укреплению власти на местах, улучшению связей с населением, обеспечению его потребностей. Вместе с тем, со временем полномочия райисполкомов и сельсоветов расширялись.

Район стал удачной административно-территориальной единицей. Он наиболее полно отвечал задачам государственного строительства в селе.

Оптимальные размеры территории и количества населения, компактность территории, близость сёл к райцентрам, наличие определённого экономического и сельскохозяйственного потенциала, торговых центров, удобство в осуществлении управления, приближённость органов власти к населению и другие признаки района были позитивно оценены в первый же период его действия. Со временем район стал главной административно-территориальной единицей Украины и подчинялся непосредственно центральным органам власти. Однако к началу 1932г.

дальнейшее укрупнение районов для большей их полноценности в хозяйственном отношении было нецелесообразным. Поэтому было принято решение о введении в Украине областного деления, куда вошли районы преимущественно по экономическим признакам. Это был шаг вперёд в территориальном устройстве Украины. Он позволил при формировании территории объединить экономические и территориальные факторы. Таким образом определялись хозяйственные особенности каждой области.

После создания областей районы были подвержены разделению. Анализируя изменения в районном звене со времени создания и до сегодняшнего дня, можно прийти к выводу, что в конце 60-х годов в Украине была найдена оптимальная относительно существующих политических и экономических ситуаций организация территории района. Данное положение подтверждается тем, что за последние 30 лет сеть районов не изменялась. За всю историю существования района была достигнута стабильность в этом звене.

При установлении административных границ районов учитывались экономические и хозяйственные возможности территории, её целостность, национальный состав населения, бытовые и др. местные особенности.

Изучая проект Закона Украины «О территориальном устройстве Украины», можно увидеть представления инициаторов территориальной реформы об изменениях территориального устройства, а также можно сделать определённые выводы относительно целесообразности таких изменений.

Изданию этого законопроекта предшествовало заявление вице-премьер министра Украины Романа Бессмертного на 14-й конференции европейских министров по местному и региональному развитию в Будапеште 24 февраля 2005г. "О необходимости изменять и закреплять административные границы территорий". Р. Бессмертный подчеркнул, что на сегодняшний день на Украине "наблюдается диспропорция между размерами территорий, количеством населения и финансовым обеспечением этой территории".

Вице-премьер отметил, что административно-территориальная реформа должна начинаться на уровне общин и районов. По его словам, если удастся осуществить качественные преобразования на этом уровне, тогда оптимизация областного разделения станет формальностью, определенным усовершенствованием уже фактически осуществленной административно-территориальной реформы.

Согласно предложенному законопроекту территориальное устройство Украины – это обусловленная географическими, историческими, экономическими, социальными, культурными и другими факторами внутренняя территориальная организация государства с делением ее территории на составные части – административно-территориальные единицы с целью обеспечения населения необходимым уровнем услуг и сбалансированным развитием всей территории государства.

По-украински

ТЕРИТОРІАЛЬНЕ ОБЛАШТУВАННЯ УКРАЇНИ

Перед Українською державою нині гостро виникла проблема створення ефективного територіального пристрою. Це викликано тим, що з 1990г. на Україні проводилися заходи по демократизації суспільства, встановленню самоврядування, переходу до рыночночной економіки, формуванню нових стосунків власності.

Оскільки адміністративно-територіальний устрій підпорядкований суспільно-політичним, соціально-економічним процесам, які проходять в державі, цілком закономірна необхідність нової організації території. Але в такій ситуації виникає питання, по яких принципах і критеріях повинне відбуватися реформування існуючого територіального пристрою, що виправдовував себе упродовж вісімдесяти років з моменту його створення?

Дослідження цього питання є предметом розгляду цієї статті. При цьому за основу узята теза, що, територія не має бути перешкодою на шляху розвитку громадських стосунків. В даному випадку робота побудована на принципах аналізу і порівняння існуючого територіального пристрою з нещодавно запропонованим проектом закону України "Про територіальне облаштування України".

Передумови зміни територіального пристрою з'явилися з моменту придбання Україною незалежності. Одні пропонували провести розділ України на землі з урахуванням історичних і етнічних чинників, інші - створити адміністративно-територіальні одиниці в межах економічних районів, треті, - провести сегментне ділення території України на певні краи, четверті, - укрупнити існуючі райони і ін...

Для проведення в життя однієї із запропонованих теорій необхідно досконально вивчити питання територіального пристрою, оскільки реформування адміністративно-територіального устрою не лише складне, але і небезпечне.

Нині відповідно до ст.133 Конституції України систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. Формуванню такого територіального пристрою передувало створення в радянський період в Україні районів як адміністративно-територіальних одиниць. За своїми ознаками і призначенням таке розділення виявилося вдалою організацією території.

Район виник на початку 1923г. З цим було пов'язано рішення низки запитань у сфері державного будівництва:

1) спрощення і поліпшення діяльності державного апарату;

2) створення умов для участі в роботі органів влади населення;

3) розвиток місцевої ініціативи і так далі

Район був адміністративно-територіальною одиницею, яка має свою виробничо-фінансову базу і певну самостійність для розвитку сільського господарства, промислового виробництва, встановлення місцевого бюджету, вирішення питань соціально-побутового забезпечення населення.

Райони сприяли зміцненню влади на місцях, поліпшенню зв'язків з населенням, забезпеченню його потреб. В той же час, з часом повноваження райвиконкомів і сільрад розширювалися. Район став вдалою адміністративно-територіальною одиницею. Він якнайповніше відповідав завданням державного будівництва в селі.

Оптимальні розміри території і кількості населення, компактність території, близькість сіл до райцентрів, наявність певного економічного і сільськогосподарського потенціалу, торгових центрів, зручність в здійсненні управління, наближеність органів влади до населення і інші ознаки району були позитивно оцінені в перший же період його дії. З часом район став головною адміністративно-територіальною одиницею України і підкорявся безпосередньо центральним органам влади.

Проте до початку 1932г. подальше укрупнення районів для більшої їх повноцінності в господарському відношенні було недоцільним. Тому було прийнято рішення про введення в Україні обласного ділення, куди увійшли райони переважно за економічними ознаками. Це був крок вперед в територіальному облаштуванні України. Він дозволив при формуванні території об'єднати економічні і територіальні чинники. Таким чином визначалися господарські особливості кожної області.

Після створення областей райони були схильні до розділення.

Аналізуючи зміни в районній ланці з часу створення і до сьогоднішнього дня, можна дійти висновку, що у кінці 60-х років в Україні була знайдена оптимальна відносно існуючих політичних і економічних ситуацій організація території району. Це положення підтверджується тим, що за останні 30 років мережа районів не змінювалася. За всю історію існування району була досягнута стабільність в цій ланці.

При встановленні адміністративних меж районів враховувалися економічні і господарські можливості території, її цілісність, національний склад населення, побутові та ін. місцеві особливості.

Вивчаючи проект Закону України "Про територіальне облаштування України", можна побачити уявлення ініціаторів територіальної реформи про зміни територіального пристрою, а також можна зробити певні висновки відносно доцільності таких змін.

Виданню цього законопроекту передувала заява віце-прем'єр міністра України Романа Безсмертного на 14-ій конференції європейських міністрів з місцевого і регіонального розвитку у Будапешті 24 лютого 2005г. "Про необхідність змінювати і закріплювати адміністративні межі територій". Р. Безсмертний підкреслив, що на сьогодні на Україні "спостерігається диспропорція між розмірами територій, кількістю населення і фінансовим забезпеченням цієї території".

Віце-прем'єр відмітив, що адміністративно-територіальна реформа повинна починатися на рівні громад і районів. За його словами, якщо вдасться здійснити якісні перетворення на цьому рівні, тоді оптимізація обласного розділення стане формальністю, певним удосконаленням вже фактично здійсненої адміністративно-територіальної реформи.

Згідно із запропонованим законопроектом територіальне облаштування України - це обумовлена географічними, історичними, економічними, соціальними, культурними і іншими чинниками внутрішня територіальна організація держави з діленням її території на складові частини - адміністративно-територіальні одиниці з метою забезпечення населення необхідним рівнем послуг і збалансованим розвитком усієї території держави.