Онлайн переводчик http://translate.meta.ua
поменять
По-русски

Введение

К особенностям развития социологии XX века необходимо отнести процесс воссоздания западноевропейской социологии и приход в Европу американской социологии. Она оказывает влияние и увеличивает тягу европейской социологии к эмпиризму. На основе этого взаимодействия происходит интернационализация дальнейшего развития социологии, то есть переход от национального и регионального к межрегиональному её развитию. Обилие центров, направлений, течений обеспечивало плюрализм, постоянную полемику и продвижение социологии вперед.

Для эмпиризма, и для структурного функционализма характерна общая черта - стирание границ, линий конфронтации и синтез «непримиримых школ» социологической мысли. Этот процесс был характерен и для работы Международных конгрессов, которые способствовали «научной восприимчивости» социологического сообщества. Появились некоторые общие теоретико-методологических ориентации концептуальных школ.

Данное движение в социологии сопровождается и инструментальными изменениями, где ведущее место занимают научно-исследовательские центры, лаборатории, исследовательские группы (команды), в которых сотрудничают социологи, социальные кибернетики, психологи и по необходимости представители других наук. Для них характерна демократическая организация научно-практической работы, идущая на смену традиционным отношениям в школе - «учитель-лояльные ученики».

Теперь в качестве организатора социологических исследований выступает известный ученый, который утверждается директором-распорядителем гранта: он подбирает себе штат сотрудников, арендует помещение, берет напрокат необходимое оборудование и т.д.

В Англии - это Центр исследования массовых коммуникаций, Институт исследования общностей и др.; во Франции - Центр социологических исследований, Институт социальных наук о труде и др.; в ФРГ - Институт демоскопии, Франкфуртский институт социальных исследований и др. При этом разнообразная исследовательская деятельность в большинстве случаев происходит стихийно и зависит от инициативы ученых и от инициативы государственных структур, предпринимателей, различных фондов и т.п., финансирующих исследования.

В силу того, что проведение социологических исследований требует значительных финансовых затрат, социолог оказывается в сложных отношениях с заказчиком, регламентируемых условиями заключаемого договора.

На рубеже 40-50-х годов возрождение западноевропейской социологии проходило с приоритетом эмпирической традиции. Да и сам термин «социология» применяется, прежде всего, к прикладным исследованиям. Обусловлено это было, во-первых, ослаблением интереса к общетеоретическим поискам в период второй мировой войны. Во-вторых, практическими общественными нуждами восстановления европейских стран, которым как нельзя лучше соответствовала инженерно-прикладная направленность американского эмпиризма.

Под воздействием его в европейской социологии становится доминирующим подъем прикладной социологии, а опыт эмпирических исследований - эталоном и неизменным фондом заимствований.

Только на рубеже 50-60-х годов данная тенденция дополняется возрождением европейских традиций теоретической социологии с постановкой широкомасштабных социально-философских и актуальных политических проблем: противоречия капиталистического мира, отношения с социалистическим и «третьим» мирами, критика существующего статус-кво и др.

Прикладная социология тяготела к потребностям практики и прямым заказам с её стороны. Здесь царит фигура исследователя - представителя специализированной социологической организации, осуществляющей исследования по определенному заказу. В них научная истина является лишь инструментальной ценностью, которая служит достижению иных целей. Расширение диапазона прикладных исследований сопровождается активной разработкой стартовых парадигм теорий социологии. [3, с.3-7]

1. Структурно- функциональный анализ

Основу функционализма составляют: натуралистический подход к исследованию социальной реальности; естественнонаучная методология и системные качества общества; попытка перечислить все необходимые условия, обеспечивающие равновесие и «порядок» социальной системы, все составляющие ее элементы, механизмы ее интеграции. Обвинения в антиисторизме структурный функционализм пытался опровергнуть:

а) разработкой неоэволюционизма;

б) созданием ряда теорий «социального изменения», учитывающих значение дисфункциональных элементов в социальной системе;

в) поворотом к изучению «социального конфликта», апеллирующему к работам К. Маркса;

г) выработкой синтеза структурно-функциональной модели равновесия и модели конфликта, обычно выражающейся в функциональных терминах;

д) созданием общей теории социальных систем.

Наиболее полно основы функционализма сформулировал Т. Парсонс (1902—1979). Он стремился обосновать центральную идею своего социального учения, идею «социального порядка», в котором над конфликтом доминирует согласие (консенсус). Т. Парсонс построил концептуальную схему, в центре которой находится процесс взаимодействия социальных систем, окрашенных личностными характеристиками и ограниченных культурой. Поворот к структурному функционализму наметился в статье «Нынешние позиции и перспективы систематической теории в социологии» (1945 г.

), в которой были изложены основополагающие идеи нового подхода. В его основе лежал принцип, что анализ любого социального действия, состоящего из совокупности единиц действия и нескольких видов социальных отношений (статусно-ролевых, нормативно-ценностных, технологических), может проводиться как часть исследования некоторой системы с «сохраняющимися границами». Если объяснение социальной жизни и человеческих событий вообще возможны, то должен быть комплекс законов, в связи с которыми такие объяснения подтверждаются.

Ими как раз и являются универсальные законы о социальных системах, раскрытие которых составляет общую теорию социологии.

Главным понятием структурного функционализма стало понятие «социальная система действия», выражающее спонтанный устойчивый результат возникающих между людьми социальных действий. С его помощью Т. Парсонс пытался упорядочить сложную социальную действительность и подвергнуть теоретическому анализу, успешно применяемому к различным типам открытых систем.

Это открыло дорогу безлично-абстрактному (нейтральному) анализу социальных явлений, потоку системно-кибернетических терминов, сближающих социологию с естественными науками, постановке и решению системно-комплексных задач.

Социальная система представляет собой универсальный способ организации социальной жизни, который возникает в результате взаимодействия (связи) социальных действий на базе диктуемых социальных ролей. Она организуется в упорядоченное и самосохраняющееся целое образцами норм и ценностей, обеспечивающих взаимозависимость частей системы, последующую интеграцию целого.

Человеку остается только поиск оптимальных форм этой организации и трудная борьба за их воплощение в действительность, в которых обратная связь помогает поддерживать равновесие социальной системы.

Понятие

По-украински

Вступ

До особливостей розвитку соціології XX століття необхідно віднести процес відтворення західноєвропейської соціології і прихід в Європу американської соціології. Вона робить вплив і збільшує тягу європейської соціології до емпіризму. На основі цієї взаємодії відбувається інтернаціоналізація подальшого розвитку соціології, тобто перехід від національного і регіонального до міжрегіонального її розвитку. Велика кількість центрів, напрямів, течій забезпечувало плюралізм, постійну полеміку і просування соціології вперед.

Для емпіризму, і для структурного функціоналізму характерна загальна риса - стирання меж, ліній конфронтації і синтез "непримиренних шкіл" соціологічної думки. Цей процес був характерний і для роботи Міжнародних конгресів, які сприяли "науковій сприйнятливості" соціологічного співтовариства. З'явилися деякі загальні теоретико-методологических орієнтації концептуальних шкіл.

Цей рух в соціології супроводжується і інструментальними змінами, де провідне місце займають науково-дослідні центри, лабораторії, дослідницькі групи (команди), в яких співпрацюють соціологи, соціальні кібернетики, психологи і з потреби представники інших наук. Для них характерна демократична організація науково-практичної роботи, що йде на зміну традиційним стосункам в школі, - "учитель-лояльные учні".

Тепер організатором соціологічних досліджень виступає відомий учений, який затверджується директором-розпорядником гранту : він підбирає собі штат співробітників, орендує приміщення, бере напрокат необхідне устаткування і так далі

У Англії - це Центр дослідження масових комунікацій, Інститут дослідження спільностей та ін.; у Франції - Центр соціологічних досліджень, Інститут соціальних наук про працю та ін.; у ФРН - Інститут демоскопии, Франкфуртський інститут соціальних досліджень та ін. При цьому різноманітна дослідницька діяльність у більшості випадків відбувається стихійно і залежить від ініціативи учених і від ініціативи державних структур, підприємців, різних фондів і тому подібне, що фінансують дослідження.

Внаслідок того, що проведення соціологічних досліджень вимагає значних фінансових витрат, соціолог опиняється в складних стосунках із замовником, що регламентуються умовами договору, що укладається.

На рубежі 40-50-х років відродження західноєвропейської соціології проходило з пріоритетом емпіричної традиції. Та і сам термін "соціологія" застосовується, передусім, до прикладних досліджень. Обумовлено це було, по-перше, послабленням інтересу до загальнотеоретичних пошуків в період другої світової війни. По-друге, практичними громадськими потребами відновлення європейських країн, яким якнайкраще відповідала інженерно-прикладна спрямованість американського емпіризму.

Під впливом його в європейській соціології стає домінуючим підйом прикладної соціології, а досвід емпіричних досліджень - еталоном і незмінним фондом запозичень.

Тільки на рубежі 50-60-х років ця тенденція доповнюється відродженням європейських традицій теоретичної соціології з постановкою широкомасштабних соціально-філософських і актуальних політичних проблем : протиріччя капіталістичного світу, стосунки з соціалістичним і "третім" світами, критика існуючий статус-кво та ін.

Прикладна соціологія тяжіла до потреб практики і прямих замовлень з її боку. Тут панує фігура дослідника - представника спеціалізованої соціологічної організації, що здійснює дослідження по певному замовленню. У них наукова істина є лише інструментальною цінністю, яка служить досягненню інших цілей. Розширення діапазону прикладних досліджень супроводжується активною розробкою стартових парадигм теорій соціології. [3, с.3-7]

1. Структурно- функціональний аналіз

Основу функціоналізму складають: натуралістичний підхід до дослідження соціальної реальності; природничонаукова методологія і системні якості суспільства; спроба перерахувати усі необхідні умови, що забезпечують рівновагу і "порядок" соціальної системи, усі складові її елементи, механізми її інтеграції. Звинувачення в антиісторизмі структурний функціоналізм намагався спростувати:

а) розробкою неоеволюціонізму;

б) створенням ряду теорій "соціальної зміни", дисфункціональних елементів, що враховують значення, в соціальній системі;

в) поворотом до вивчення "соціального конфлікту", що апелює до робіт До. Маркса;

г) виробленням синтезу структурно-функціональної моделі рівноваги і моделі конфлікту, що зазвичай виражається у функціональних термінах;

д) створенням загальної теорії соціальних систем.

Якнайповніше основу функціоналізму сформулював Т. Парсонс (1902-1979). Він прагнув обгрунтувати центральну ідею свого соціального вчення, ідею "соціального порядку", в якому над конфліктом домінує згода (консенсус). Т. Парсонс побудував концептуальну схему, в центрі якої знаходиться процес взаємодії соціальних систем, забарвлених особовими характеристиками і обмежених культурою. Поворот до структурного функціоналізму намітився в статті "Нинішні позиції і перспективи систематичної теорії в соціології" (1945 р.

)у якій були викладені засадничі ідеї нового підходу. У його основі лежав принцип, що аналіз будь-якої соціальної дії, що складається з сукупності одиниць дії і декількох видів соціальних стосунків (статусно-ролевих, нормативно-ціннісних, технологічних), може проводитися як частину дослідження деякої системи з межами", що "зберігаються. Якщо пояснення соціального життя і людських подій взагалі можливі, то має бути комплекс законів, у зв'язку з якими такі пояснення підтверджуються.

Ними якраз і являються універсальні закони про соціальні системи, розкриття яких складає загальну теорію соціології.

Головним поняттям структурного функціоналізму стало поняття "Соціальна система дії", що виражає спонтанний стійкий результат соціальних дій, що виникають між людьми. З його допомогою Т. Парсонс намагався упорядкувати складну соціальну дійсність і піддати теоретичному аналізу, що успішно застосовується до різних типів відкритих систем.

Це відкрило дорогу безособово-абстрактному (нейтральному) аналізу соціальних явищ, потоку системно-кібернетичних термінів, що зближують соціологію з природними науками, постановці і рішенню системно-комплексних завдань.

Соціальна система є універсальним способом організації соціального життя, який виникає в результаті взаємодії (зв'язки) соціальних дій на базі диктованих соціальних ролей. Вона організовується у впорядковане і ціле, що самосохраняющееся, зразками норм і цінностей, що забезпечують взаємозалежність частин системи, подальшу інтеграцію цілого.

Людині залишається тільки пошук оптимальних форм цієї організації і важка боротьба за їх втілення в дійсність, в яких зворотний зв'язок допомагає підтримувати рівновагу соціальної системи.

Поняття