Онлайн переводчик http://translate.meta.ua
поменять
По-русски

Взятие Очакова (1788 г.) К середине мая 1788 года 50 тысяч человек из Екатеринославской армии, предназначенные для осады Очакова, сосредоточились возле Ольвиополя (сейчас город Первомайск). 25 мая они переправились через реку Буг и медленно продвигались к Очакову, пройдя расстояние в 200 верст за 33 дня. Суворов предложил взять Очаков штурмом в тесном взаимодействии с Лиманской флотилией. Однако Потемкин предпочел план "формальной осады", по всем правилам атаки методом параллелей и артиллерийского обстрела.

Основная идея плана заключалась в том, чтобы сначала устроить отдельные батареи обложения в виде редутов для обеспечения флангов осадной армии. Затем овладеть пригородом, передвинуть вперед батареи, соединить их траншеей и начать методический артиллерийский обстрел крепости, вынудив ее сдаться.

12 июля на берегу Черного моря построили первую батарею на 10 орудий осадной артиллерии, а 20 июля армия обложила крепость, примыкая правым флангом к построенной батарее, а левым - к Днепровскому лиману. 11 августа для обстрела морского побережья была поставлена четырехорудийная батарея. В течение 8 и 9 августа на удалении 2 верст от крепости c целью отражения вылазки противника и прикрытия осадных работ соорудили четыре редута, три из которых были вооружены пятнадцатью орудиями, а четвертый - восемью орудиями полевой артиллерии.

Турки периодически организовывали вылазки и мешали осадным работам. 27 июля из Очакова вышел конный отряд в 50 человек и атаковал казачий пикет. За конницей двинулось 500 пеших янычар. Турки заставили отступить отряд полковника П.М. Скаржинского, насчитывающий 150 человек. Получив сообщение Скаржинского о Нападении противника, Суворов сразу же послал к нему подкрепление - стрелка Фанагорийского полка. Они ударили по туркам "сильным огнем" и отбросили его.

Вслед за ними в бой вступили гренадеры батальона Фишера, которых возглавлял генерал-майор И.А. Загряжский.

Турецкое командование постоянно высылало из Очакова подкрепления. Численность неприятельской пехоты увеличилась до трех тысяч человек. Тогда генерал-аншеф Суворов лично повел в атаку два гренадерских батальона, построив их в каре. Атака оказалась успешной, турки побежали.

Русские захватили несколько земляных укреплений перед крепостью. Суворов хотел на плечах отступающих ворваться в крепость. Но Потемкин не только не послал Суворову подкреплений, но трижды приказывал ему отступить. Между тем силы турок росли.

Австрийский принц де Линь, бывший рядом с Потемкиным, предлагал немедленно штурмовать оставшиеся почти без защиты укрепления. Он хорошо видел, что большинство значков турецких отрядов уже переместилось к своему правому флангу, обнажив левый. Но фельдмаршал был непреклонен. Бледный Потемкин шептал: "Суворов хочет все себе заграбить!". Раненому Суворову пришлось сдать командование генерал-поручику Бибикову, который приказал трубить отбой. В ходе этого боя русские потеряли 154 человека убитыми и 211 ранеными.

Потемкин сделал Суворову жестокий выговор: "Солдаты не так дешевы, чтобы ими жертвовать по пустякам. Ни за что погублено столько драгоценного народа, что Очаков того не стоит..." Суворов отвечал: "Невинность не требует оправдания. Всякий имеет свою систему, и я по службе имею свою. Мне не переродиться, да и поздно!". За глаза же Суворов не стесняясь, острил перед генералами: "Я на камушке сижу, на Очаков я гляжу". Естественно, доброжелатели немедленно доводили эти остроты до светлейшего.

Не менее язвительно высказывался и Румянцев: "Очаков - не Троя, чтоб его десять лет осаждать". Фразу Румянцева охотно цитировали как в Царском Селе, так и в ставке Потемкина.

Принц Нассау-Зиген писал в Петербург французскому послу Сегюру: "Очаков можно было взять в апреле... но все упущено". Письмо это, как, впрочем, письма и других особ такого ранга, было перлюстрировано в Петербурге в "черном кабинете". Копию письма представили Екатерине, которая начертала на ней: "Это правда". Потемкин оправдывал свое бездействие боязнью больших потерь при штурме и наличием турецкого флота в Лимане. И то, и другое было ложью.

Светлейший князь не мог не знать, что санитарные потери Миниха были во много раз больше боевых, он не мог не видеть сотен больных в лагере осаждающих, большинство из которых были обречены на смерть. Что же касается турецкого флота, то его артиллерия не могла воспрепятствовать даже атаке Очакова со стороны Лимана - вспомним Кинбурн. А при атаке Очакова с суши она вообще была бесполезной.

Мало того, турки прекрасно знали, что после удачного штурма в городе начнется резня, и тогда шансов сдаться у простых солдат и населения останется мало. Поэтому, когда возле берега стоит эскадра, то при первом же появлении противника на стенах крепости, у осажденных возникает мысль бежать. А когда спасения нет, тогда и храбрый, и трус будут драться на смерть до последнего.

Итак, началась "формальная осада". Войска отрывали параллели и закладывали батареи. Так, 14 августа на левом фланге в полутора версты от ретраншемента заложили батарею на 20 орудий, 15 августа - на 10 орудий. Всего в течение августа оборудовали 14 батарей. Артиллерийские батареи все ближе подводились к крепости и вели огонь по ретраншементу и крепостным укреплениям. Например, 18 августа, отражая вылазку противника и ведя огонь по крепости, артиллерия сделала 2959 выстрелов, выпустив 1870 ядер, 865 бомб, 77 гранат, 71 картечь и 76 зажигательных снарядов.

В донесении Потемкин писал, что "турки, не взирая на выгоду места, везде бежать принуждены... Между тем от жестокого действия батарей город во многих местах зажжен и пожар продолжался до самого утра...

В течение сентября были оборудованы и вооружены еще 10 батарей, а всего с августа по ноябрь осаждающие оборудовали и вооружили 30 артиллерийских батарей, на которых были размещены 317 орудий полевой и осадной артиллерии. Сила огня русских батарей постоянно росла. Так, только 9 октября они произвели 4545 выстрелов по крепости, выпустив 2867 ядер, 1444 бомбы, 115 гранат, 71 зажигательный снаряд, 38 картечей. Однако крепость не сдавалась.

Упорная оборона, многочисленные вылазки гарнизона наносили большие потери русской армии, а заявления Потемкина "не хочу брать Очаков штурмом" и незачем "терять даром людей" оказались несостоятельными, так как осада дала совершенно противоположный результат. В ночь на 11 ноября две тысячи турок сделали вылазку на брешь-батарею левого крыла. В ходе вылазки погибли генерал-майор С.П. Максимов, три офицера и несколько десятков солдат.

Утром нашли 70 турецких трупов, но это мало утешило светлейшего князя, стало ясно, что противник и не думает о сдаче.

Теперь Потемкин пришлось согласиться на штурм. Зимовать под стенами Очакова - это значило потерять большую часть осадного корпуса от холода и болезней. Потемкин писал Екатерине: "...не осталось иного средства по взятию города кроме генерального приступа". Для штурма сформировали шесть колонн, которым поставили следующие

По-украински

Узяття Очакова (1788 р.)

До середини травня 1788 року 50 тисяч чоловік з Екатеринославской армії, призначені для облоги Очакова, зосередилися біля Ольвиополя (зараз місто Первомайск). 25 травня вони переправилися через річку Буг і повільно просувалися до Очакова, пройшовши відстань в 200 верст за 33 дні. Суворов запропонував узяти Очаків штурмом в тісній взаємодії з Лиманской флотилією. Проте Потемкин віддав перевагу плану "формальної облоги", за усіма правилами атаки методом паралелей і артилерійського обстрілу.

Основна ідея плану полягала в тому, щоб спочатку влаштувати окремі батареї обкладення у вигляді редутів для забезпечення флангів облогової армії. Потім опанувати передмістя, пересунути вперед батареї, з'єднати їх траншеєю і почати методичний артилерійський обстріл фортеці, змусивши її здатися.

12 липня на березі Чорного моря побудували першу батарею на 10 знарядь облогової артилерії, а 20 липня армія обклала фортецю, примикаючи правим флангом до побудованої батареї, а лівим - до Дніпровського лиману. 11 серпня для обстрілу морського узбережжя була поставлена чотирьохгарматна батарея. Впродовж 8 і 9 серпня на видаленні 2 верст від фортеці c метою відображення вилазки супротивника і прикриття облогових робіт спорудили чотири редути, три з яких були озброєні п'ятнадцятьма знаряддями, а четвертий - вісьмома знаряддями польової артилерії.

Турки періодично організовували вилазки і заважали облоговим роботам. 27 липня з Очакова вийшов кінний загін в 50 чоловік і атакував козачий пікет. За кіннотою рушили 500 піших яничар. Турки змусили відступити загін полковника П. М. Скаржинского, що налічує 150 чоловік. Отримавши повідомлення Скаржинского про Напад супротивника, Суворов відразу ж послав до нього підкріплення - стрільця Фанагорийского полиця. Вони ударили по турках "сильним вогнем" і відкинули його.

Услід за ними у бій вступили гренадери батальйону Фишера, яких очолював генерал-майор И.А. Загряжский.

Турецьке командування постійно висилало з Очакова підкріплення. Чисельність ворожої піхоти збільшилася до трьох тисяч чоловік. Тоді генерал-аншеф Суворов особисто повів в атаку два гренадерські батальйони, побудувавши їх в каре. Атака виявилася успішною, турки побігли.

Росіяни захопили декілька земляних укріплень перед фортецею. Суворов хотів на плечах відступаючих увірватися у фортецю. Але Потемкин не лише не послав Суворову підкріплень, але тричі наказував йому відступити. Між тим сили турок росли.

Австрійський принц де Лінь, що був поряд з Потемкиным, пропонував негайно штурмувати ті, що залишилися майже без захисту зміцнення. Він добре бачив, що більшість значків турецьких загонів вже перемістилися до свого правого флангу, оголивши лівий. Але фельдмаршал був непохитний. Блідий Потемкин шепотів: "Суворов хоче усе собі заграбить"!. Пораненому Суворову довелося здати командування генерал-поручику Бибикову, який наказав сурмити відбій. В ході цього бою росіяни втратили 154 людини убитими і 211 пораненими.

Потемкин зробив Суворову жорстоку вимову: "Солдати не так дешеві, щоб ними жертвувати по дурницях. Ні за що згублений стільки дорогоцінного народу, що Очаків того не коштує.". Суворов відповідав: "Невинність не вимагає виправдання. Всякий має свою систему, і я по службі маю свою. Мені не переродитися, та і пізно"!. Позаочі ж Суворов не соромлячись, говорив дотепно перед генералами: "Я на камінчику сиджу, на Очаків я дивлюся". Природно, доброзичливці негайно доводили цю гостроту до світлого.

Не менш уїдливо висловлювався і Рум'янців: "Очаків - не Троя, щоб його десять років осаджувати". Фразу Румянцева охоче цитували як в Царському Селі, так і в ставці Потемкина.

Принц Нассау-Зиген писав в Петербург французькому послові Сегюру : "Очаків можна було узяти в квітні... але усе упущено". Лист це, як, втім, листа і інших осіб такого рангу, було перлюстровано в Петербурзі в "чорному кабінеті". Копію листа представили Катерині, яка накреслила на ній : "Це правда".

Потемкин виправдовував свою бездіяльність боязню великих втрат при штурмі і наявністю турецького флоту в Лимані. І те, і інше було брехнею. Світлий князь не міг не знати, що санітарні втрати Миниха були у багато разів більші за бойових, він не міг не бачити сотень хворих в таборі тих, що осаджують, більшість з яких були приречені на смерть. Що ж до турецького флоту, то його артилерія не могла перешкодити навіть атаці Очакова з боку Лиману - згадаємо Кинбурн. А при атаці Очакова з суші вона взагалі була даремною.

Мало того, турки прекрасно знали, що після вдалого штурму в місті почнеться різанина, і тоді шансів здатися у простих солдатів і населення залишиться мало. Тому, коли біля берега стоїть ескадра, то при першій же появі супротивника на стінах фортеці, у обложених виникає думка бігти. А коли порятунку немає, тоді і хоробрий, і боягуз битимуться на смерть до останнього.

Отже, почалася "формальна облога". Війська відривали паралелі і закладали батареї. Так, 14 серпня на лівому фланзі в півтора версти від ретраншемента заклали батарею на 20 знарядь, 15 серпня - на 10 знарядь. Всього впродовж серпня обладнали 14 батарей. Артилерійські батареї все ближче підводилися до фортеці і вели вогонь по ретраншементу і кріпосних укріпленнях. Наприклад, 18 серпня, відбиваючи вилазку супротивника і ведучи вогонь по фортеці, артилерія зробила 2959 пострілів, випустивши 1870 ядер, 865 бомб, 77 гранат, 71 картеч і 76 запальних снарядів.

У донесенні Потемкин писав, що "турки, не дивлячись на вигоду місця, скрізь бігти змушені... Між тим від жорстокої дії батарей місто у багатьох місцях засвічене і пожежа тривала до самого ранку...

Впродовж вересня були обладнані і озброєні ще 10 батарей, а усього з серпня по листопад ті, що осаджують обладнали і озброїли 30 артилерійських батарей, на яких було розміщено 317 знарядь польової і облогової артилерії. Сила вогню російських батарей постійно росла. Так, тільки 9 жовтня вони зробили 4545 пострілів по фортеці, випустивши 2867 ядер, 1444 бомби, 115 гранат, 71 запальний снаряд, 38 картечі.

Проте фортеця не здавалася. Наполеглива оборона, численні вилазки гарнізону наносили великі втрати російської армії, а заяви Потемкина "не хочу брати Очаків штурмом" і немає чого "втрачати даром людей" виявилися неспроможними, оскільки облога дала абсолютно протилежний результат. У ніч на 11 листопада дві тисячі турок зробили вилазку на пролом-батарею лівого крила. В ході вилазки загинули генерал-майор С. П. Максимов, три офіцери і декілька десятків солдатів.