Онлайн переводчик http://translate.meta.ua
поменять
По-русски

увеличивающейся физической нагрузке;

• восстановление различных параметров силы мышц спортсмена в зоне повреждения;

• восстановление уровня общей физической подготовленности спортсмена;

• восстановление специфических двигательных навыков спортсмена.

Борьба с указанными нарушениями (снижение общей работоспособности и частичная утрата двигательных навыков спортсмена) является основной задачей периода спортивной реабилитации. В соответствии с этим на первый план выступают специфические средства спортивной реабилитации в виде различных групп физических упражнений [81].

Физические упражнения на этапе спортивной реабилитации по своей специфике, объему и интенсивности выходят далеко за пределы лечебной физкультуры. Они имеют различную направленность, включаются в этот этап в определенной последовательности при наличии клинических показаний и в соответствии со специализацией спортсмена [85,89].

Значение силовых упражнений для мышц, согласно характеру травмы состоит в повышении стабильности суставов и двигательных сегментов позвоночника. Кроме того, отставание в развитии отдельных мышечных групп приводит к несовершенству целостного движения и таит в себе угрозу так называемой «цепи» травм. Поэтому восстановление силовой выносливости, абсолютной силы мышц - это фундамент, опираясь на который возможно формирование других физических качеств и навыков.

Особенно велико значение силовых упражнений для представителей скоростно-силовых видов спорта, поскольку скоростно-силовые упражнения потенциально наиболее травматичны, поэтому включаются только на завершающем этапе спортивной реабилитации, и их интенсивность увеличивается постепенно [97,101].

В ряде случаев зона травмы или операции в период спортивной реабилитации обладает повышенной реактивностью в ответ на физическую нагрузку. В связи с этим для достижения тренирующего эффекта необходимо физические нагрузки постепенно увеличивать. Поэтому первостепенное значение приобретает метод планирования, контроля физических нагрузок и их регулирования в процессе спортивной реабилитации.

Для каждого спортсмена составляется план-программа на определенный срок (обычно на недельный цикл), в котором для каждого тренировочного занятия указывается определенная дозировка физических упражнений (длительность, количество повторений, мощность, скорость, величина отягощений и другие параметры) [30]. Составление программы зависит от функционального состояния спортсмена на текущий момент, уровня его тренированности, степени тяжести травматического процесса.

Еще одна особенность управления процессом спортивной реабилитации связана с тем, что реабилитолог должен отчетливо представлять, в какой последовательности, с помощью каких методов и средств у каждого конкретного травмированного спортсмена должны быть восстановлены утраченные в результате травмы специфические двигательные навыки и качества [98].

В соответствии с указанным планом-программой даются спортсмену конкретные задания, с фиксацией фактически выполненных физических нагрузок. Сопоставление этих нагрузок с состоянием спортсмена дает возможность оперативно вносить необходимую коррекцию физической нагрузки. Подбор упражнений для поддержания специальных двигательных навыков и умений, специфичных для каждого конкретного вида спортивной деятельности, зависят от спортивной специализации реабилитируемого [66].

Начальная спортивная тренировка в естественных условиях является третьим, завершающим этапом физической реабилитации, когда основной задачей спортивной реабилитации считается возвращение спортсмена к нормальному учебно-тренировочному процессу и соревновательной деятельности, а также предупреждение повторных травм и перенапряжений опорно-двигательного аппарата [101].

На этом этапе систему восстановления, в основном, составляют три группы средств [4,15,21]: педагогические; психологические; медико-биологические. Средства и методы физической реабилитации входят в последнюю группу и делятся, в свою очередь на средства глобального и локального воздействия. Значительную роль в ускорении процесса восстановления физической работоспособности спортсменов после травм, играют различные виды массажа, гидропроцедуры, электросветопроцедуры, климатические факторы и др. [22].

Широко применяются на данном этапе души и ванны. Ряд авторов рекомендует включать в реабилитационные схемы сауны и бани. В доступных литературных источниках отмечена высокая эффективность занятий в водной среде – гидрокинезотерапии. Все средства и методы, используемые на данном этапе, способствуют восстановлению регулирующего влияния центральной нервной системы на индивидуальные физиологические функции спортсмена и восстановлению физиологических механизмов управления движениями [31].

Таким образом, для более успешного возвращения спортсмена к учебно-тренировочному процессу необходимо комплексное использование средств и методов физической реабилитации, соответствующих целям и задачам этапа реабилитационного процесса, а так же адекватных локализации и характеру травматического повреждения.

По-украински

фізичному навантаженню, що збільшується;

- відновлення різних параметрів сили м'язів спортсмена в зоні ушкодження;

- відновлення рівня загальної фізичної підготовленості спортсмена;

- відновлення специфічних рухових навичок спортсмена.

Боротьба з вказаними порушеннями(зниження загальної працездатності і часткова втрата рухових навичок спортсмена) є основним завданням періоду спортивної реабілітації. Відповідно до цього на перший план виступають специфічні засоби спортивної реабілітації у вигляді різних груп фізичних вправ [81].

Фізичні вправи на етапі спортивної реабілітації по своїй специфіці, об'єму і інтенсивності виходять далеко за межі лікувальної фізкультури. Вони мають різну спрямованість, включаються в цей етап в певній послідовності за наявності клінічних показань і відповідно до спеціалізації спортсмена [85,89].

Значення силових вправ для м'язів, згідно з характером травми полягає в підвищенні стабільності суглобів і рухових сегментів хребта. Крім того, відставання в розвитку окремих м'язових груп призводить до недосконалості цілісного руху і таїть в собі загрозу так званого " ланцюга" травм. Тому відновлення силової витривалості, абсолютної сили м'язів - це фундамент, спираючись на який можливе формування інших фізичних якостей і навичок.

Особливо велике значення силових вправ для представників швидкісно-силових видів спорту, оскільки швидкісно-силові вправи потенційно найбільш травматичны, тому включаються тільки на завершальному етапі спортивної реабілітації, і їх інтенсивність збільшується поступово [97,101].

У ряді випадків зона травми або операції в період спортивної реабілітації має підвищену реактивність у відповідь на фізичне навантаження. У зв'язку з цим для досягнення тренуючого ефекту необхідно фізичні навантаження поступово збільшувати. Тому первинне значення придбаває метод планування, контролю фізичних навантажень і їх регулювання в процесі спортивної реабілітації.

Для кожного спортсмена складається план-програма на певний термін(зазвичай на тижневий цикл), в якому для кожного тренувального зайняття вказується певне дозування фізичних вправ(тривалість, кількість повторень, потужність, швидкість, величина тих, що обтяжили і інші параметри) [30]. Складання програми залежить від функціонального стану спортсмена на даний момент, рівня його тренованості, ступеня тяжкості травматичного процесу.

Ще одна особливість управління процесом спортивної реабілітації пов'язана з тим, що реабилитолог повинен виразно уявляти, в якій послідовності, за допомогою яких методів і засобів у кожного конкретного травмованого спортсмена мають бути відновлені втрачені в результаті травми специфічні рухові навички і якості [98].

Відповідно до вказаного планом-програмою даються спортсменові конкретні завдання, з фіксацією фактично виконаних фізичних навантажень. Зіставлення цих навантажень із станом спортсмена дає можливість оперативно вносити необхідну корекцію фізичного навантаження. Підбір вправ для підтримки спеціальних рухових навичок і умінь, специфічних для кожного конкретного виду спортивної діяльності, залежать від спортивної спеціалізації того, що реабілітується [66].

Початкове спортивне тренування в природних умовах є третім, завершальним етапом фізичної реабілітації, коли основним завданням спортивної реабілітації вважається повернення спортсмена до нормального учбово-тренувального процесу і діяльності змагання, а також попередження повторних травм і перенапружень опорно-рухового апарату [101].

На цьому етапі систему відновлення, в основному, складають три групи засобів [4,15,21]: педагогічні; психологічні; медико-біологічні. Засоби і методи фізичної реабілітації входять до останньої групи і діляться, у свою чергу на засоби глобальної і локальної дії. Значну роль в прискоренні процесу відновлення фізичної працездатності спортсменів після травм, грають різні види масажу, гідропроцедури, электросветопроцедуры, кліматичні чинники та ін. [22].

Широко застосовуються на цьому етапі душі і ванни. Ряд авторів рекомендує включати в реабілітаційні схеми сауни і лазні. У доступних літературних джерелах відмічена висока ефективність зайняття у водному середовищі - гідрокінезотерапії. Усі засоби і методи, використовувані на цьому етапі, сприяють відновленню регулюючого впливу центральної нервової системи на індивідуальні фізіологічні функції спортсмена і відновленню фізіологічних механізмів управління рухами [31].

Таким чином, для успішнішого повернення спортсмена до учбово-тренувального процесу потрібне комплексне використання засобів і методів фізичної реабілітації, що відповідають цілям і завданням етапу реабілітаційного процесу, а так само адекватних локалізації і характеру травматичного ушкодження.