Онлайн переводчик http://translate.meta.ua
поменять
По-русски

Организация профильного обучения в системе общего среднего образования в зарубежных странах (аналитический обзор)

В большинстве стран и во всех развитых государствах в 90-е годы прошли реформы общего среднего образования под лозунгом образование в XXI веке (тенденции, вызовы, приоритеты). Изменения, внесенные в образовательное законодательство, перенастроило образование на развитие в новых глобальных политических, социально-культурных, экономических условиях.

В европейских странах, США, Канаде, Австралии законодательно (в рамочной форме) рассматриваются основные положения, касающиеся целей образования, его структуры, организации, типов общеобразовательных учреждений. Законодательные условия обеспечивают реализацию образовательной политики взаимодействие установление принятых регуляторов, требований и свобод.

Устанавливаются нормы сертификации образования, ответственности участников образования, управления образованием в условиях расширения прав и обязанностей преподавате­лей и особенно родителей, учащихся в организации своего образования. Иногда для этого могут приниматься специальные законы (Бельгия, Италия, Франция, Финляндия и др.).

В развитых странах после реформ 90-х и начала XXI века можно выделить основные сферы образования, регулируемые законодательством:

общее направление образовательной политики, определение законодательных рамок взаимоотношения и взаимодействия, фундаментальных прав, обязанностей и свобод в области образования; языки, которые используются в образовании; сфера компетенции организаций и участников в области образования на различных уровнях государственной власти и образовательных учреждений;

описание образовательной системы: структура, типы образовательных учреждений и итоговых документов по окончании их; условия открытия и за­крытия образовательных учреждений, направлений их деятельности (аттестации, аккредитация и лицензирование); учебная документация, учебные планы, программы, учебники, учебные и методические пособия; различные формы аттестации (учащиеся и преподава­тели);

управление образовательной системой: описание различных административных структур; сроки и условия для контроля, оценки и признания образовательных институтов; контроль качества в образовании; экономические аспекты: собственность школьных зданий; инфраструктура и образовательные возможности; финансирование образования, распределение финансово-властных полномочий; внебюджетные финансы, связь с производством и фирмами;

социальная защищенность в образовании: медицинское страхование, социальная защищенность; защита преподавательской работы, зарплата преподавательским кадрам; социальные гарантии и специфические права педагогического персонала; связи с профсоюзом.

Это создает законодательные сферы функционирования и развития образования и обусловливает культурную идентификацию и координацию, в большой степени определяет социальную мобильность и развитие конкурентоспособности в экономической области.

Что касается вопросов организации диверсификации, разнонаправленного образования (профильного обучения в нашем понимании), то в образовательных законах европейских стран регулируются основные составляющие функционирования и развития образования:

типы образовательных институтов: предназначения, функции, условия посещения, возрастные ограничения;

сертификация курсов и доступ к различным образовательным циклам, типы дипломов (аттестатов) и права, которые они предоставляют, методы отбора (конкурс);

специальное образование: типы образовательных институтов, категории детей, нуждающихся в специальном образовании, соответствующие норматив­ные и учебно-методические материалы и документы (учебные планы, програм­мы, учебники, учебные и методические пособия), педагогические кадры;

ответственность учителей, родителей и родительских объединений и руководителей образовательных учреждений;

права родителей;

права учащихся;

обязательное образование: продолжительность, возрастные ограничения, реализация принципа образование для всех;

ограничение и условия сексуального образования в школах;

распределение административной власти между «верхами» и «низами» в рамках системы образования;

организация системы образования и структурная автономия образова­тельных учреждений;

отношения образовательных учреждений с местными властями и раз­личными фирмами;

ответственность за содержание образования и его учебно-, научно-методическое и материально-техническое обеспечение;

контроль качества образования.

Важно отметить, что в каждой стране ответственность за ту или иную деятельность законодательно может быть закреплена за разными уровнями власти (распределение властных полномочий подробнее рассматривается при обзоре образовательных систем отдельных стран).

Национальное законодательство все в большей мере принимает во внимание мировые тенденции и ориентации, касающиеся выбора обучения, структуры организации образовательной деятельности и куррикулума (учебных планов, программ, рекомендаций и т.д.), получения дипломов (аттестатов) и требований к уровню профессиональной подготовки педагогических кадров.

Сегодня образовательные учреждения рассматриваются как социальная служба, а государство при данном подходе рассматривается как главный гарант и адми­нистратор национальной системы образования.

Это модель является домини­рующей в Европе и Азии. Она основана на принципах равенства возможностей образования для всех и всеобщего общего образования. Школа воспринимается, прежде всего, как общественный, но автономный институт, доступный всем.

Данная политика нацелена на защиту прав личности и сохранения государственной ответственности в финансировании, организации и контроле образовательных институтов. Концепция государ­ства отличается значительно в зависимости от традиций, культуры, социальных, экономических условий страны.

Ситуации настолько разнообразны и в значительной степени зависят от политического и социального, культурно-исторического контекста каждой страны, что очень трудно создать какие-либо общие рекомендации, которые были бы применимы ко всем случаям, с которыми сталкиваются системы образования различных стран.

В централизованных системах большая часть административных и фи­нансовых полномочий сосредоточена в государстве: распределение ресурсов, решения, касающиеся подготовки кадров и приема на работу, открытие и закрытие образовательных учреждений, создание учебных планов, программ, учебников, организация экзаменов, вручение дипломов и финансовый контроль.

Степень государственных полномочий в принятии решений отличается в различных странах, однако, можно заметить, что, как правило, большинство полномочий в принятии решений сконцентрированы в министерствах, чаще в региональных.

Децентрализованные системы не выступают против идеи, что государство является гарантом образования. В противовес к централизованным системам термин "государство" в децентрализованных системах не соотносит­ся с национальной (федеральной) властью, а

По-украински

Організація профільного навчання в системі загальної середньої освіти в зарубіжних країнах(аналітичний огляд)

У більшості країн і в усіх розвинених державах в 90-і роки пройшли реформи загальної середньої освіти під гаслом освіта в XXI столітті(тенденції, виклики, пріоритети). Зміни, внесені в освітнє законодавство, перенастроювало утворення на розвиток в нових глобальних політичних, соціально-культурних, економічних умовах.

У європейських країнах, США, Канаді, Австралії законодавчо(у рамковій формі) розглядаються основні положення, що стосуються цілей освіти, його структури, організації, типів загальноосвітніх установ. Законодавчі умови забезпечують реалізацію освітньої політики взаємодія встановлення прийнятих регуляторів, вимог і свобод.

Встановлюються норми сертифікації освіти, відповідальності учасників освіти, управління освітою в умовах розширення прав і обов'язків преподавате­лей і особливо батьків, що вчаться в організації своєї освіти. Іноді для цього можуть ухвалюватися спеціальні закони(Бельгія, Італія, Франція, Фінляндія та ін.).

У розвинених країнах після реформ 90-х і початку XXI століття можна виділити основні сфери утворення, регульовані законодавством :

загальний напрям освітньої політики, визначення законодавчих рамок взаємовідношення і взаємодії, фундаментальних прав, обов'язків і свобод в області освіти; мови, які використовуються в освіті; сфера компетенції організацій і учасників в області утворення на різних рівнях державної влади і освітніх установ;

опис освітньої системи : структура, типи освітніх установ і підсумкових документів після закінчення їх; умови відкриття і за­крытия освітніх установ, напрямів їх діяльності(атестації, акредитація і ліцензування); учбова документація, учбові плани, програми, підручники, навчальні і методичні посібники; різні форми атестації(учні і преподава­телі);

управління освітньою системою: опис різних адміністративних структур; терміни і умови для контролю, оцінки і визнання освітніх інститутів; контроль якості в освіті; економічні аспекти: власність шкільних будівель; інфраструктура і освітні можливості; фінансування освіти, розподіл фінансово-владних повноважень; позабюджетні фінанси, зв'язок з виробництвом і фірмами;

соціальна захищеність в освіті: медичне страхування, соціальна захищеність; захист викладацької роботи, зарплата викладацьким кадрам; соціальні гарантії і специфічні права педагогічного персоналу; зв'язки з профспілкою.

Це створює законодавчі сфери функціонування і розвитку освіти і обумовлює культурну ідентифікацію і координацію, великою мірою визначає соціальну мобільність і розвиток конкурентоспроможності в економічній області.

Що стосується питань організації диверсифікації, різноспрямованої освіти(профільного навчання в нашому розумінні), то в освітніх законах європейських країн регулюються основні складові функціонування і розвитку освіти :

типи освітніх інститутів : призначення, функції, умови відвідування, вікові обмеження;

сертифікація курсів і доступ до різних освітніх циклів, типи дипломів(атестатів) і права, які вони надають, методи відбору(конкурс);

спеціальна освіта: типи освітніх інститутів, категорії дітей, що потребують спеціальної освіти, що відповідають норматив­ные і навчально-методичні матеріали і документи(учбові плани, програм­ми, підручники, навчальні і методичні посібники), педагогічні кадри;

відповідальність учителів, батьків і батьківських об'єднань і керівників освітніх установ;

права батьків;

права учнів;

обов'язкова освіта: тривалість, вікові обмеження, реалізація принципу освіта для усіх;

обмеження і умови сексуальної освіти в школах;

розподіл адміністративної влади між " верхами" і " низами" у рамках системи освіти;

організація системи освіти і структурна автономія образова­тільних установ;

стосунки освітніх установ з місцевою владою і разів­особистими фірмами;

відповідальність за зміст освіти і його учбового-, науково-методичне і матеріально-технічне забезпечення;

контроль якості освіти.

Важливо відмітити, що в кожній країні відповідальність за ту або іншу діяльність законодавчо може бути закріплена за різними рівнями влади(розподіл владних повноважень детальніше розглядається при огляді освітніх систем окремих країн).

Національне законодавство все більшою мірою бере до уваги світові тенденції і орієнтації, що стосуються вибору навчання, структури організації освітньої діяльності і куррикулума(учбових планів, програм, рекомендацій і так далі), отримання дипломів(атестатів) і вимог до рівня професійної підготовки педагогічних кадрів.

Сьогодні освітні установи розглядаються як соціальна служба, а держава при цьому підході розглядається як головний гарант і адми­нистратор національної системи освіти.

Це модель являється домини­рующей в Європі і Азії. Вона грунтована на принципах рівності можливостей освіти для усіх і загальної загальної освіти. Школа сприймається, передусім, як громадський, але автономний інститут, доступний усім.

Ця політика націлена на захист прав особи і збереження державної відповідальності у фінансуванні, організації і контролі освітніх інститутів. Концепція держудар­ства відрізняється значно залежно від традицій, культури, соціальних, економічних умов країни.

Ситуації настільки різноманітні і значною мірою залежать від політичного і соціального, культурно-історичного контексту кожної країни, що дуже важко створити які-небудь загальні рекомендації, які були б застосовані до усіх випадків, з якими стикаються системи утворення різних країн.

У централізованих системах велика частина адміністративних і фе­нансовых повноважень зосереджена в державі: розподіл ресурсів, рішення, що стосуються підготовки кадрів і прийому на роботу, відкриття і закриття освітніх установ, створення учбових планів, програм, підручників, організація іспитів, вручення дипломів і фінансовий контроль.

Міра державних повноважень в ухваленні рішень відрізняється в різних країнах, проте, можна помітити, що, як правило, більшість повноважень в ухваленні рішень сконцентрована в міністерствах, частіше в регіональних.

Децентрализованные системи не виступають проти ідеї, що держава є гарантом освіти. На противагу до централізованих систем термін " держава" в децентрализованных системах не співвідносить­ця з національною(федеральною) владою, а