Онлайн переводчик http://translate.meta.ua
поменять
По-русски

Великий христианский подвижник Макарий Великий ( около 390 года) в минуту горячей мольбы к Богу услышал голос с неба: «Макарий! Ты и до сих пор еще не сравнялся с двумя женщинами, которые живут в городе неда­леко отсюда».

Старец немедленно взял посох и пошел, чтобы отыскать праведниц, которых указал ему голос свыше. После долгих исканий он постучался в двери одного город­ского дома и его ласково встретили две женщины. Макарий сказал им: «Для вас только я пришел из пустыни, чтобы узнать ваши дела, откройтесь предо мною». «Человек Божий! — ответили стыдливо женщины, — можно ли чего-нибудь богоугоднаго требовать от тех, кто беспрестанно занят домашними хлопотами и должен исполнять супружеские обязанности?»

Но подвижник неотступно просил женщин объявить ему, какую они ведут жизнь. И они ответили: «Мы две снохи, супруги родных братьев; пятнадцать лет живем вместе и за это время не сказали друг дружке ни одного досадного слова; мы не имеем детей, а если Господь даст их, будем молить Его, чтобы помог нам воспитать малюток в вере и благочестии; с рабами поступаем лас­ково. Неоднократно советовались между со­бою вступить в общество святых дев, но не могли получить на то дозволения своих супругов. Видя их любовь

к нам, мы решились не разлучаться с ними и служить им утешением. А чтобы наша жизнь хоть сколько-нибудь походила на жизнь святых пустынниц, мы положили на сердце своем убегать шумных бесед, чаще быть дома и заниматься хозяйством».

На это преподобный Макарий сказал: «Поистине Бог не смотрит, дева ли кто, или супруга, инок или мирянин, но ищет только сердечного расположения к добрым делам: его Он принимает и по нему ниспосылает Святого Духа каж­дому, кто желает спастись; Утешитель же Дух Святый направляет его мыс­ли

и волю к небесной и вечной жизни».

Милостивая Иулиания в нашем отечестве показала такой же пример благо­­честия и чистоты духовной, какой в глубокой христианской древности на Вос­то­ке явили женщины преподобному Макарию. Ее жизнь поучает нас, что

и в миру, в семье, среди забот о детях, муже и домочадцах можно угодить Богу не меньше тех, кто покидает мир для монастырской келлии: нужно только жить по требованиям христианской любви и евангельской правды.

Милостивая Иулиания родилась в Москве в дворянской среде от благочес­тивых и нищелюбивых родителей Иустина и Стефаниды, по фамилии Недю­ревых. Ее отец служил ключником при дворе царя Иоанна Васильевича. Иустин и Стефанида жили во всяком благоверии и чистоте, имели сыновей и до­че­рей, множество рабов и большое богатство. В этой семье в 30-х годах XVI века и ро­дилась блаженная Иулиания.

Шести лет от роду она потеряла мать, была взята на воспитание бабуш­кой с материнской стороны Анастасией Луки­ной, урожденной Дубенской, и увезе­на из Москвы в пределы города Мурома.

Но через шесть лет скончалась бабка праведной Иулиании и завещала взять на воспитание двенадцатилетнюю сиротку тетке ее, а своей дочери, Наталье Араповой, у которой было много своих детей: восемь девиц и один сын. Известно, что и родные братья с сестрами далеко не всегда живут в мире и добром согла­сии; тем легче поселяются раздоры и свары между дальними родствен­никами, если они живут вместе.

Праведная Иулиания почитала свою тетку, была всегда во всем послушна ей и неизменно смирялась перед своими двою­род­ными сестрами, хозяйками дома, молчаливо снося их обиды и укоры.

по своей жизни Иулиания не была похожа на сестер: она не любила игр, забав и шалостей, на которые падка бывает юность, а отдавалась посту и молитве. Эта разница в поведении между Иулианией и ее сестрами вызывала не только у сестер, но даже у рабов издевательства и насмешки; под влиянием детей

и тетка часто корила сироту. «О, безумная, — говорили часто Иулиании хозяева-родственники, — для чего ты в такой молодости изнуряешь свое тело и губишь девическую красоту?» Даже насильно и без времени принуждали сироту есть

и пить. Но всегда кроткая, молчаливая и покорная Иулиания становилась твердой и настойчивой, когда шло дело о спасении души и богоугодной жизни. Насмешки и укоры родных и рабов не действовали на Иулианию: она по-преж­нему вела самую строгую и воздержную жизнь, игры и веселые песни сверст­ниц не привлекали ее, а вызывали в ней только недовольство и недоуме­ние.

Чуждаясь девических потех и забав, Иулиания зато с удвоенной силой предавалась труду — тем рукоделиям, которые в старину процве­тали в дворян­ских домах, особенно прядью и шитью в пяльцах. За этим занятием праведная просиживала ночи.

Но не для себя работала Иулиания: она обшивала и обряжала бесприютных сирот, вдов и малосильных больных, которые были в той деревне. Для них-то она и трудилась, не покладая рук, не допивая, не доедая, не досыпая. Молва

о ее человеколюбии разнеслась по окрестностям и вызывала удивление к ее доб­родетельной жизни. И что всего поразительнее, — высокое смирение

и безграничную любовь к ближним Иулиания добыла лишь из глубины своего чистого, христиански кроткого сердца. У ней не было руководителей и настав­ников; она не умела читать Священного Писания и брать оттуда уроки;

за время своего девичества она даже не посещала храма Божия, так как его

не было поблизости.

На 16-м году жизни Иулиания была повенчана священником Патапием

с бо­гатым муромским дворянином Георгием Осорьиным в селе Лазареве, вотчине Осорьиных. По совершении венчания священник сказал новобрачным поучение о том, как они должны жить между собой, как должны воспитывать детей

в страхе Божием, насаждать добродетель между домочадцами и вообще устроить из семьи малую церковь. Слова священника глубоко запали в душу Иулиании, и она свято следо­вала им всю свою жизнь. Ее свекор Василий и свекровь Евдо­кия были люди известные при царском дворе, богатые, имели множество рабов и несколько благоустроенных поместий; кроме Георгия, их единственного сына, у них было две дочери. Иулиания своим тихим, кротким характером, всегдашней лаской и приветом скоро приобрела любовь не только свекра

и свекрови, но даже золовок, которые обычно не ладят с невестками. Полю­били Иулианию даже и дальние родственники Осорьиных и близкие к ним люди. Ее искушали разными вопросами, чтобы разузнать ее характер, но она постоян­ным приветом и добротой, кроткими и мягкими ответами обезоруживала совопросников и мало-помалу приобрела любовь и даже тех, кто вначале

не доверял ей. Так Иулиания заняла самое видное место в семье своего мужа

и стала полной хозяйкой дома.

Хлопоты по дому и хозяйству не поглощали всего внимания блаженной Иулиании, не наполняли всю ее душу: рано встав утром или усталая от дневных забот и волнений перед отходом ко сну, она подолгу молилась Богу и клала

по сто земных поклонов и больше; к этой постоянной и теплой молитве при­­учала она и своего мужа. Георгия Осорьина часто призывали на царскую службу в Астрахань и другие дальние места, и он не бывал дома по году, по два или по три. В разлуке с мужем, под влиянием естественной скорби, Иулиания с особенной силой предавалась труду и молитве. Часто целые ночи она молилась,

По-украински

Великий християнський подвижник Макарій Великий ( близько 390 року) в хвилину гарячого благання до Бога почув голос з неба: "Макарій! Ти і досі ще не порівнявся з двома жінками, які живуть в місті неда­леко звідси".

Старик негайно узяв палицю і пішов, щоб відшукати праведників, яких вказав йому голос зверху. Після довгих шукань він постукав в двері одного місто­ского удома і його ласкаво зустріли дві жінки. Макарій сказав їм: "Для вас тільки я прийшов з пустелі, щоб упізнати ваші справи, відкрийтеся переді мною". "Людина Божа! - відповіли соромливо жінки, - чи можна чого-небудь богоугоднаго вимагати від тих, хто безупинно зайнятий домашнім клопотом і повинен виконувати подружні обов'язки"?

Але подвижник невідступно просив жінок оголосити йому, яке вони ведуть життя. І вони відповіли: "Ми дві невістки, дружини рідних братів; п'ятнадцять років живемо разом і за цей час не сказали друг дружці жодного прикрого слова; ми не маємо дітей, а якщо Господь дасть їх, благатимемо Його, щоб допоміг нам виховати маляток у вірі і благочесті; з рабами поступаємо лас­ково. Неодноразово радилися між з­бою вступити в суспільство святих дів, але не могли отримати на те дозволи свого подружжя. Бачачи їх любов

до нас, ми наважилися не розлучатися з ними і служити їм розрадою. А щоб наше життя хоч скільки-небудь було схоже на життя святих пустинників, ми поклали на серце своєму втікати шумних бесід, частіше бути удома і займатися господарством".

На це преподобний Макарій сказав: "Воістину Бог не дивиться, чи діва хто, або дружина, чернець або мирянин, але шукає тільки сердечної прихильності до добрих справ: його Він приймає і по ньому посилає Святого Духу каж­будинку, хто бажає врятуватися; Утішник же Дух Святый направляє чи його мис­

і волю до небесного і вічного життя".

Милостива Иулиания в нашій вітчизні показала такий же приклад благо­­честия і чистоти духовної, який в глибокій християнській старовині на Вос­те­ке явили жінки преподобному Макарію. Її життя повчає нас, що

і у миру, в сім'ї, серед турбот про дітей, чоловіка і домочадців можна догодити Богові не менше тих, хто покидає світ для монастирської келлии : треба тільки жити за вимогами християнської любові і євангельської правди.

Милостива Иулиания народилася в Москві в дворянському середовищі від благочес­тивых і нищелюбивых батьків Іустину і Стефаниды, по прізвищу Недю­ревых. Її батько служив ключником при дворі царя Іоанна Васильовича. Іустин і Стефанида жили у всякому благоверии і чистоті, мали синів і до­че­рей, безліч рабів і велике багатство. У цій сім'ї в 30-х роках XVI століття і ро­дилась блаженна Иулиания.

Шести років від народження вона втратила матір, була узята на виховання бабуш­який з материнського боку Анастасією Луки­ний, вродженою Дубенской, і увезе­на з Москви в межі міста Мурома.

Але через шість років померла бабка праведною Иулиании і заповідала узяти на виховання дванадцятирічну сирітку тітці її, а своїй дочці, Наталії Араповой, у якої було багато своїх дітей : вісім дівиць і один син. Відомо, що і рідні брати з сестрами далеко не завжди живуть у світі і добром согла­ці; тим легше поселяються розбрати і сварки між далекими родствен­ніками, якщо вони живуть разом.

Праведна Иулиания шанувала свою тітку, була завжди в усьому слухняна їй і незмінно змирялася перед своїми двою­рід­ными сестрами, хазяйками будинку, мовчазно зносячи їх образи і докори.

по своєму життю Иулиания не була схожа на сестри: вона не любила ігор, забав і витівок, на які ласа буває юність, а віддавалася посту і молитві. Ця різниця в поведінці між Иулианией і її сестрами викликала не лише у сестер, але навіть у рабів знущання і кепкування; під впливом дітей

і тітка часто корила сироту. "О, божевільна, - говорили часто Иулиании хазяї-родичі, - для чого ти в такій молодості виснажуєш своє тіло і губиш девическую красу"? Навіть насильно і без часу змушували сироту є

і пити. Але завжди лагідна, мовчазна і покірна Иулиания ставала твердою і наполегливою, коли йшла справа про порятунок душі і богоугодного життя. Кепкування і докори рідних і рабів не діяли на Иулианию: вона по-преж­йому вела найстрогіше і здержливіше життя, ігри і веселі пісні сверст­ниць не притягали її, а викликали в ній тільки невдоволення і недоуме­ние.

Цуравшись девических потіх і забав, Иулиания зате з подвоєною силою вдавалася до праці - тим рукоделиям, які за старих часів процве­талі в дворян­ских будинках, особливо пасмом і шитву в пяльцах. За цим заняттям праведна просиджувала ночі.

Але не для себе працювала Иулиания: вона обшивала і обряджала безпритульних сиріт, вдів і малосилих хворих, які були в тому селі. Для них-то вона і працювала, не покладаючи рук, не допиваючи, не доїдаючи, не досипляючи. Чутка

про її людинолюбство рознеслася по околицях і викликала здивування до її доб­родетельной життя. І що усього більш вражаюче, - високе упокорювання

і безмежну любов до ближніх Иулиания добула лише з глибини свого чистого, христиански лагідного серця. У нею не було керівників і наставши­ніків; вона не уміла читати Священного Писання і брати звідти уроки;

за час свого дівоцтва вона навіть не відвідувала храму Божа, оскільки його

не було поблизу.

На 16-му році життя Иулиания була повенчана священиком Патапием

з бо­гатым муромським дворянином Георгієм Осорьиным в селі Лазарєву, вотчині Осорьиных. Після здійснення вінчання священик сказав нареченим повчання про те, як вони повинні жити між собою, як повинні виховувати дітей

у страху Божому, насаджувати доброчесність між домочадцями і взагалі влаштувати з сім'ї малу церкву. Слова священика глибоко запали в душу Иулиании, і вона свято следо­валу ним усе своє життя. Її свекор Василь і свекруха Евдо­кия були люди відомі при царському дворі, багаті, мали безліч рабів і декілька облаштованих маєтків; окрім Георгія, їх єдиного сина, у них були дві дочки. Иулиания своїм тихим, лагідним характером, повсякчасною ласкою і привітом скоро придбала любов не лише свекра

і свекрухи, але навіть зовиць, які зазвичай не ладнають з невістками. Полю­били Иулианию навіть і далекі родичі Осорьиных і близькі до них люди. Її спокушали різними питаннями, щоб довідатися її характер, але вона постоян­ным привітом і добротою, лагідними і м'якими відповідями обеззброювала совопросников і мало-помалу придбала любов і навіть тих, хто спочатку

не довіряв їй. Так Иулиания зайняла найвидніше місце в сім'ї свого чоловіка

і стала повною хазяйкою будинку.

Клопіт по будинку і господарству не поглинав усієї уваги блаженної Иулиании, не наповнював усю її душу: рано вставши уранці або втомлена від денних турбот і хвилювань перед відходом до сну, вона довго молилася Богові і клала

по сто земних поклонів і більше; до цієї постійної і теплої молитви при­­учала вона і свого чоловіка. Георгія Осорьина часто закликали на царську службу в Астрахань і інші далекі місця, і він не бував удома по року, по два або по три. У розлуці з чоловіком, під впливом природної скорботи, Иулиания з особливою силою вдавалася до праці і молитви. Часто цілі ночі вона молилася