Онлайн переводчик http://translate.meta.ua
поменять
По-украински

Інтелектуальна ґенеза твору також залишила сліди у Спогадах Р. Арона. Після відмови від ефемерного проекту праці про епістемологію біології та про менделізм 4 намір вдатись до критичного перегляду історичного пізнання вигартувався впродовж перебування в Німеччині завдяки отриманню навесні 1930 року Посади асистента французької мови в Кьольнському університеті. Ми знаємо, що Р.

Арон так розповідає про своє "венсанське просвітлення": "жаданий об'єкт рефлексії, що цікавив би водночас і серце і розум, що задовольняв би потяг до наукової строгості та, водночас, повністю захопив би мене під час дослідження ... одного дня на берегах Рейну постав переді мною сам по собі"5.

Цей довгоочікуваний об'єкт та раптове відкриття — "історична ситуація громадянина" чи людини самої по собі"6 — і справді повинні були захопити більше, аніж звичайне визначення теми дисертації, адже ставити питання про людину як "істоту, що перебуває в історії", означало одночасно звертатись до проблем, поставлених пізнанням "історії-що-вершить-себе", та до проблем дії, що вершить історію; в цьому сенсі філософія історії відкривала тематику практичної філософії та окреслювала те, що впродовж півстоліття характеризуватиме всю творчість Р.

Арона: поєднання рефлексії над умовами й межами пізнання істо-рико-соціальної реальності (філософія наук про суспільство) та аналізу історичних дій і цінностей, здатних бути їхньою рушійною силою чи робити можливим їхню оцінку (філософія політики). Цей другий вимір Вступу відповідає, окрім того, іншому аспекту його інтелектуальної ґенези: на початку Частини II Р.

'АгипН. Мйтоігез... Ор. СІІ.-Р 51 з^;див. примітку 1 до стор. 392 нашого видання. '•Агоп Я. Мєтоігез... Ор. сії. - Е 53.

' "Яким чином я, француз, єврей, що перебуває у пункті становлення, я можу пізнати ансамбль того, атомом чого я є поміж сотень мільйонів? Як можу я осягнути ансамбль інакше, аніж з точки зору одного з безмежної кількості? Звідси й випливає майже кантівська проблематика: наскільки об'єктивно я можу пізнавати Історію (нації, партії, ідеї, конфлікти яких наповнюють хроніку століть) та мій час?" (ІЬіа\).

* Примітки перекладача, позначені* див. у кінці книги.

час захисту дисертації, як "рефлексію над марксистською філософією історії, яка є спадкоємницею Геґеля", над тим, що робить з марксизму філософію історичної дії7. Відкриття Вступом тематики політичної філософії було визначено, таким чином, самими обставинами його ґенези.

Згадавши про цю подвійну ґенезу, університетську та інтелектуальну, слід сказати кілька слів про сприйняття Вступу і передусім, оскільки йшлося про дисертацію, про її захист. Нагадувати ще раз її епізоди нам видається цілком позбавленим сенсу", але слід бути уважнішим до тональності всього того, про що йдеться в різних розповідях. Бо те, що можна дізнатись з виступів членів журі, засвідчує, поза межами того, чого вимагали закони жанру, недомовки такого розмаху, що о.

Фесар зміг підсумувати свої враження висловом про "квочок, що висиділи качку"9 . Загалом, якщо навіть члени журі не знали напевне, чи вважають їх настільки очевидними представниками позитивізму, як П. Фоконе, С. Буґле та М. Гальбвакса, усі троє - учні Дюркгайма"', то можна навіть не сумніватись, що більшість виступів засвідчили велику складність прийняття того, що немає пізнання в соціології та історії без прийняття "рішення": чи дійсно Е.

Бреє міг "не розуміти", як дисертант може вважати, що "вивчення історії передбачає прийняття рішень та цілу серію виборів", тоді як, "як говорить старий рецепт, історик повинен бути зіпе іга еі зіпе зШаЧо""? Ось чому Р. Арон, згадуючи спосіб, у який П.

' Див. про це примітку 1 до стор. 71 нашого видання.

•Див. про це:ЛгопЯ. Мєтоігез... Ор. сії.-Р. 105 зц.; Реззагсі С. Ьа ртіозорггіе піз-іогіцие сіє Каутоші Агоп. Рагіз: Іиііагсі, 1980. В останній міститься також повідомлення про захист, опубліковане в йеиие Де теТарНущие еі сіє тогаїе в липні 1938.

' резшЛ С. Ор. сії. - Р. 49.

"' П. Фоконе, який помер через кілька місяців після захисту, був спадкоємцем Дюркгайма на кафедрі соціології Сорбони та написав вступ до Освіти та соціології і передмову до Моральної освіти Дюркгайма.

"/Ш.-Р.47.

"Агоп А Мєтоігез. Ор. сії. - Р. 104-105.

5

формування (Е.Бреє: "німецька думка повністю полонила вашу"), помножену на інакшість поколінь (П. Фоконе: "ви критикуєте соціологів попередніх поколінь").

З цього погляду, з поміж рідкісних повідомлень про Вступ, які журнали встигли опублікувати до вторгнення німців у 1940 році, Р. Арон підкреслив лише доречність повідомлення, яке А.І. Мару повинен був у 1939 році підписати при публікації в Езргіі ім'ям А. Давенсон: "А.І. Мару [...] наполягав насамперед на антипозитивізмі, безжалісній критиці істориків, що живлять ілюзію досягнення істини в наївному сенсі відтворення реальності минулого"13.

Ці зауваження добре окреслюють безпосередню ставку твору і дають головний ключ для розуміння труднощів, які могли б сьогодні здивувати і з якими на початку зіткнулись дисертації, що стали класичними. Ще одне повідомлення заслуговує бути згаданим - повідомлення Б. Ґротюізена в Моиреііе Керие/гапдаізе в 1939 році. Позбавлений обов'язків захищати принципи дюркгаймівської школи, автор спробував вільно співвіднести намагання Р.

Арона та намагання Дільтея, а також визначити його оригінальність стосовно засновника критики історичного розуму: там, де Дільтей, що робить з життя "секрет історії", нехтує запитання "чому" ("Життю не ставлять запитань... Для чого намагатись осягнути "чому" в інтерпретації картини?"), Р. Арон "хотів би вирвати в історії її секрет": "Для нього в історії є "чому", і це "чому" має не тільки логічне значення. Це "чому" покоління, що намагається зрозуміти своє призначення чи, скоріше, опанувати своє призначення, зрозумівши його.

Книги Арона віддзеркалюють патос нового покоління. Щось відбувається, і ми не знаємо що. І що відбуватиметься далі?" Б. Ґротюізен висловлює здогад, що це проникнуте жахом запитування про те, що принесе "безмірний та галюцинуючий щодень", становить задній план проблематики об'єктивності: "Саме громадянин запитує у історика про "об'єктивність", про певності.

" ІЬШ. — Р. 118. Див. також Сум історика А.І. Мару: Маггби Н.І. ТгіЯе58е <1е Гпійогіеп // Еїргії, 18 аугії 1939. Див. про це примітку 1 до стор. 19 нашого видання.

6

від неї своє власне існування, яке змішується з плинним теперішнім, в яке він почуває себе втягнутим". Коротше кажучи, "есей Арона

По-русски

Интеллектуальный генезис произведения также оставил следы в Воспоминаниях Р. Арона. После отказа от эфемерного проекта труда о епістемологію биологии и о менделизме 4 намерение прибегнуть к критическому пересмотру исторического познания вигартувався на протяжении пребывания в Германии благодаря получению весной в 1930 году Должности ассистента французского языка в Кьольнському университете. Мы знаем, что Р.

Арон так рассказывает о своем "венсанське просветление": "желанный объект рефлексии, который интересовал бы в то же время и сердце и ум, который удовлетворял бы поезд к научной строгости и, в то же время, полностью захватил бы меня во время исследования ... однажды на берегах Рейна появился передо мной сам по себе" 5.

Этот долгожданный объект и внезапное открытие - "историческая ситуация гражданина" или человека самого по себе" 6 - и действительно должны были захватить больше, чем обычное определение темы диссертации, ведь задаваться вопросом о человеке как "существа, которое находится в истории", означало одновременно обращаться к проблемам, поставленным познанием "історії-що-вершить-себе", и к проблемам действия, которое вершит историю; в этом смысле философия истории открывала тематику практической философии и очерчивала то, что на протяжении полвека будет характеризовать все творчество Р.

Арона: сочетание рефлексии над условиями и пределами познания істо-рико-соціальної реальности(философия наук об обществе) и анализа исторических действий и ценностей, способных быть их движущей силой или делать возможной их оценку(философия политики). Это второе измерение Вступления отвечает, кроме того, другому аспекту его интеллектуального генезиса: в начале Части II Р.

'АгипН. Мйтоігез... Ор. СІІ.-Р 51 из^;см. примечание 1 к стор. 392 нашего издания. '- Агоп Я. Мєтоігез... Ор. сії. - Е 53.

' "Каким образом я, француз, еврей, который находится в пункте становления, я могу познать ансамбль того, атомом чего я есть между сотен миллионов? Как могу я постигнуть ансамбль иначе, чем с точки зрения одного из безграничного количества? Отсюда и выплывает почти кантовская проблематика: насколько объективно я могу познавать Историю(нации, партии, идеи, конфликты которых наполняют хронику веков) и мое время"? (ІЬіа

* Примечания переводчика, обозначенные* см. в конце книги.

время защиты диссертации, как "рефлексию над марксистской философией истории, которая является наследницей Гегеля", над тем, которое делает из марксизма философию исторической дії7. Открытие Вступлением тематики политической философии было определено, таким образом, самими обстоятельствами его генезиса.

Вспомнив об этом двойном генезисе, университетском и интеллектуальном, следует сказать несколько слов о восприятии Вступления и прежде всего, поскольку шла речь о диссертации, о ее защите. Напоминать еще раз ее эпизоды нам кажется полностью лишенным смысла", но следует быть внимательнее к тональности всего того, о чем идет речь в разных рассказах. Потому что то, что можно узнать из выступлений членов жюри, удостоверяет, вне пределов того, чего требовали законы жанра, недомолвки такого размаха, что о.

Фесар смог подытожить свои впечатления высказыванием о "наседках, которые высидели утку" 9 . В целом, если даже члены жюри не знали наверное, или считают их настолько очевидными представителями позитивизма, как П. Фоконе, С. Бугле и М. Гальбвакса, все трое - ученике Дюркгайма"', то можно даже не сомневаться, что большинство выступлений засвидетельствовали большую сложность принятия того, что нет познания в социологии и истории без принятия "решения" : на самом ли деле Е.

Бреє мог "не понимать", как диссертант может считать, что "изучение истории предусматривает принятие решений и целую серию выборов", тогда как, "как говорит старый рецепт, историк должен быть зіпе ига еі зіпе зШаЧо""? Вот почему Р. Арон, вспоминая способ, в какой П.

' См. об этом примечание 1 к стор. 71 нашего издания.

-Див. о це:ЛгопЯ. Мєтоігез... Ор. сії.-Р. 105 зц.; Реззагсі С. Ьа ртіозорггіе піз-іогіцие сеет Каутоші Агоп. Рагіз: Іиііагсі, 1980. В последней содержится также сообщение о защите, опубликованное в йеиие Где теТарНущие еі сеет тогаїе в июле 1938.

' резшЛ С. Ор. сії. - Р. 49.

"' П. Фоконе, который умер через несколько месяцев после защиты, был наследником Дюркгайма на кафедре социологии Сорбонны и написал вступление к Образованию и социологии и предисловие к Моральному образованию Дюркгайма.

"/Ш.-Р.47.

"Агоп А Мєтоігез. Ор. сії. - Р. 104-105.

5

формирование(Е.Бреє: "немецкая мысль полностью пленяла вашу"), умноженную на иную поколений(П. Фоконе : "вы критикуете социологов предыдущих поколений").

С этой точки зрения, из между редких сообщений о Вступлении, какие журналы успели опубликовать к вторжению немцев в 1940 году, Р. Арон подчеркнул лишь уместность сообщения, какое А.І. Кикимору должен был в 1939 году подписать при публикации в Езргіі именем А. Давенсон : "А.І. Кикимору [...] настаивал в первую очередь на антипозитивизме, безжалостной критике историков, которые питают иллюзию достижения истины в наивном смысле воссоздания реальности прошлого" 13.

Эти замечания хорошо очерчивают непосредственную ставку произведения и дают главный ключ для понимания трудностей, которые могли бы сегодня удивить и с которыми в начале столкнулись диссертации, которые стали классическими. Еще одно сообщение заслуживает быть упомянутым - сообщение Б. Гротюізена в Моиреііе Керие/гапдаізе в 1939 году. Лишен обязанностей защищать принципы дюркгаймівської школы, автор попробовал свободно соотнести попытку Р.

Арона и попытка Дільтея, а также определить его оригинальность относительно основателя критики исторического ума : там, где Дільтей, что делает из жизни "секрет истории", пренебрегает вопрос "почему"("Жизни не ставят вопросов... Для чего пытаться постигнуть "почему" в интерпретации картины"?), Р. Арон "хотел бы вырвать в истории ее секрет": "Для него в истории есть "почему", и это "почему" имеет не только логическое значение. Это "почему" поколение, которое пытается понять свое назначение или, скорее, овладеть своим назначением, поняв его.

Книги Арона отражают патос нового поколения. Что-то происходит, и мы не знаем что. И что будет происходить дальше"? Б. Гротюізен излагает догадку, что это проникнуте ужасом запитування о том, которое принесет "безмерный и галлюцинирующий ежедневно", представляет задний план проблематики объективности : "Именно гражданин спрашивает у историка о "объективности", об определенности.

" ІЬШ. - Р. 118. См. также Грусть историка А.І. Кикимору: Маггби Н.І. ТгіЯе58е <1е Гпійогіеп // Еїргії, 18 аугії 1939. См. об этом примечание 1 к стор. 19 нашего издания.

6

от нее свое собственное существование, которое смешивается с текучим нынешним, в которое он чувствует себя втянутым". Короче говоря, "есей Арона