Онлайн переводчик http://translate.meta.ua
поменять
По-русски

Исторический очеркг. Елисаветграда

Краткое описание документа.

Предлагаемый Вашему вниманию текст был отсканирован из первоисточника "Исторический очерк г. Елисаветграда", хранящимся в данный момент в фодах Кировоградской ОУНБ им. Чижевского. Книга составлена и издана в 1897 г. бывшим в то время городским головой Александром Николаевичем Пашутиным.

Для удобства чтения после распознавания отсканированного текста были произведены следующие изменения: - старорусская буква заменена на современную букву "е"; - староруская буква "i" заменена на современную букву "и"; - удалены буквы "ъ" после согласных на конце слов. В остальном же тест приведен с сохранением стиля и орфографии оригинала.Желаем приятного чтения!

Исторический очерк г. Елисаветграда

Составил и издал А. Н. Пашутинг. Елисаветград, 1897 г.

Дозволено цензурою. Одесса, 12 Августа 1897 г.

– 3 –

Крепость Св. Елисаветы и основание города.

Основанием города Елисаветграда послужила крепость св. Елисаветы, которая вследствие именнаго указа Императрицы Елисаветы Петровны, от 11 января 1752 года, была с торжеством заложена генералом Глебовым, по причине разных обстоятельств тому препятствовавших, лишь 18 июня 1754 г., когда и приступлено было к ея постройке. Крепость св. Елисаветы была построена в дикой степи вблизи границы зимовников запорожских, на правом, нагорном берегу реки Ингула.

Она предназначалась для защиты этого края от набегов татар и запорожцев, который под названием Новой Сербии начал в то время заселяться сербами, оставившими свое отечество под предводительством полковника Хорвата, по не удовольствиям на австрийское правительство за притеснение их веры и нарушение их прав. В Высочайшем указе от 11 января 1752 г.

– 4 –

только полковым священникам; судиться им воинским уставом и артикулами; что же касается, до учреждения лавок, кабаков и прочаго тому подобнаго, то предоставить Хорвату, предположения свои, по соображении с местными обстоятельствами представить на утверждение Сената. С неслужащими людьми, пока действительно поселением оснуются и гарнизонная канцелярия учреждена будет, суд и расправу чинить генерал-маиорам Глебову и Хорвату обще в потребных случаях с киевской губернскою канцелярией сношение иметь».

Что касается Хорвата, то ему впоследствии был присвоен следующий титул: «Его высокопревосходительство г. генерал-лейтенант, при гусарских полках Новосербскаго корпуса учреждающагося главный командир перваго гусарскаго Хорвата полка непременный полковник Иван Самойлович Хорват».

В окрестностях крепости св. Елисаветы селились греки, молдоване, сербы, беглые русские и старообрядцы из Польши и Черниговской губернии. Таким образом вблизи крепости образовалось поселение, составляющее теперь часть г. Елисаветграда под названием Быкова или греческаго и Пермских.

Последнее получило название от лагеря Пермскаго Карабинернаго полка, вызваннаго в 1754 году для прикрытия рабочих людей и искоренения гайдамаков, – а первое по фамилии капитана Быкова жившаго там и заведовавшаго им, как равно и другими поселениями под главным руководством и начальством коменданта крепости св. Елисаветы. Греки которые населяли предместье Быково имели своих старшин. Капитан Быков заведывал также отводом мест грекам в предместьи Быково. Так например из ордера коменданта крепости св. Елисаветы от 1-го апреля 1755 г.

на имя капитана Быкова видно, что ему поручено было отвести место греку Дмитрию Юрьеву, желавшему поступить в мещанство крепости св. Елисаветы.

– 5 –

Относительно же предместья Пермскаго по ордеру коменданта крепости св. Елисаветы Юста, от 4-го января 1759 года запрещалось жителям покупать те построения, в которых жили Пермскаго драгунскаго полка (он же Карабинерный) военослужителя, Командиром этого полка в то время состоял полковник Гурьев.

Раскольники, заселявшие вблизи крепости св. Елисаветы большия и богатыя селения, как-то: Злынку, Клинцы и проч. имели главное пребывание в форштате крепости по ту сторону реки Ингула, где находились их богатыя церкви с драгоценною утварью и рукописями богослужебных книг.

истребленныя впоследствии бывшими сильными пожарами. Раскольники в этом крае составляли из себя первое купеческое сословие и считались купцами крепости св. Елисаветы. 0 первоначальном желании раскольников поселиться при крепости св. Елисаветы видно из рапорта по начальству комеданта той крепости Алексея Ивановича Глебова от 12 апреля 1755 г. Затем в ведении секунд-маиора Черникова находились следующия раскольничьи слободы: Злынка, Клинцы, Калиновка, Красный Яр, Знаменка, Плоское, Николаевка, Золотаревка, Зыбная и правоверное Покровское.

Секунд-маиор Черников в свою очередь подчинялся коменданту крепости св. Елисаветы. К крепости принадлежало также козачье поселение, называвшееся слободским казачьим полком и находившееся вне НОВОЙ Сербии. Командиром означеннаго полка в то время состоял полковник Одобаш. Из ордера генерала Исакова к коменданту крепости св. Елисаветы в 1764г. видно, что для заселения отводилась также земля и по берегу р.

Сугаклеи, так например тем ордером предписывалось отвести там землю под постройку домов новороссийскому главному лекарю Лау и отставному молдавскаго гусарскаго полка капралу Федору Васильеву.

Для постройки крепости св. Елисаветы, которая про-

– 6 –

изводилась под главным руководством инженер– подполковника Менцелиуса. высланы были рабочие из Малороссийских полков; лесные же материалы заготовлялись в Черном лесу. По окончании постройки крепость св. Елисаветы была снабжена снарядами, оставшимися от морской артиллерии в крепости Переволочной и в ретраншементах Старо-Самарском и Каменом у Днепра.

Две таких пушки по настоящее время сохранились в крепости св. Елисаветы и по распоряжению городскаго управления поставлены на пьедесталах при въезде в крепость.

Из находившагося в делах архива крепости рапорта артиллерии генерал-маиора Чиркова видно, что в 1756 году в крепости св. Елисаветы полагалось артиллерии с принадлежностями и амуницей на регулярные шесть полигонов. да мелкаго оружия на 2000 солдат и на 200 человек драгун Гарнизон же крепости св. Елисаветы состоял из трех батальонов и команд: артиллерийской и инженерной.

Крепость св. Елисаветы, находясь на границе России с Запорожской Сечью и отстоя от турецкой границы в нескольких часах езды, сдерживала и обуздывала своевольных запорожцев, которые под именем гайдамаков наводили ужас и опустошали своими набегами вновь заселяемый край, как равно и Польския области.

Из комендантских дел крепости св. Елисаветы видно, что от 22 мая 1758 г. от государственной коллегии иностранных дел был получен

По-украински

Історичний очеркг. Елисаветграда

Короткий опис документу.

Пропонований Вашій увазі текст був відсканований з першоджерела "Історичний нарис р. Елисаветграда", що зберігається в даний момент у фодах Кіровоградською ОУНБ ім. Чижевского. Книга складена і видана в 1897 р. міським головою Олександром Миколайовичем Пашутиным, що був у той час.

Для зручності читання після розпізнавання відсканованого тексту були зроблені наступні зміни: - старорусская буква замінена на сучасну букву " е"; - староруская буква " i" замінена на сучасну букву " і"; - видалені букви " ъ" після приголосних на кінці слів. У іншому ж тест приведений зі збереженням стилю і орфографії оригіналу.Бажаємо приємного читання!

Історичний нарис р. Елисаветграда

Склав і видав А. Н. Пашутинг. Елисаветград, 1897 р.

Дозволено цензурою. Одеса, 12 Серпня 1897 р.

- 3 -

Фортеця Св. Елисаветы і заснування міста.

Заснуванням міста Елисаветграда послужила фортеця св. Елисаветы, яка внаслідок именнаго указу Імператриці Елисаветы Петрівни, від 11 січня 1752 року, була з урочистістю закладена генералом Глебовым, унаслідок різних обставин тому що перешкоджали, лише 18 червня 1754 р., коли і приступлено було до ея будови. Фортеця св. Елисаветы була побудована в дикому степу поблизу межі зимівників запорізьких, на правому, нагірному березі річки Інгулу.

Вона призначалася для захисту цього краю від набігів татар і запорожців, який під назвою Нової Сербії почав у той час заселятися сербами, що залишили свою вітчизну під проводом полковника Хорвата, по не задоволеннях на австрійський уряд за утиск їх віри і порушення їх прав. У Найвищому указі від 11 січня 1752 р.

- 4 -

тільки полковим священикам; судитися їм військовим статутом і артикулами; що ж торкається, до установи крамниць, шинків і прочаго тому подобнаго, то надати Хорватові, припущення свої, після міркування з місцевими обставинами представити на затвердження Сенату. З людьми, що не служать, поки дійсно поселенням грунтуватимуться і гарнізонна канцелярія заснована буде, суд і розправу лагодити генерал-маиорам Глебову і Хорватові загально в потрібних випадках з київською губернською канцелярією знесення мати".

Що стосується Хорвата, то йому згодом був присвоєний наступний титул: "Його високопревосходительство р. генерал-лейтенант, при гусарських полицях Новосербскаго корпусу учреждающагося головний командир перваго гусарскаго Хорвата полку неодмінний полковник Іван Самойлович Хорват".

В околицях фортеці св. Елисаветы селилися греки, молдоване, серби, збіглі росіяни і старообрядці з Польщі і Чернігівської губернії. Таким чином поблизу фортеці утворилося поселення, що становить тепер частину р. Елисаветграда під назвою Бикова або греческаго і Пермських.

Останнє дістало назву від табору Пермскаго Карабинернаго полиця, вызваннаго в 1754 році для прикриття робочих людей і викорінювання гайдамак, - а перше по прізвищу капітана Бикова жившаго там і заведовавшаго їм, як рівно і іншими поселеннями під головним керівництвом і начальством коменданта фортеці св. Елисаветы. Греки які населяли передмістя Быково мали своїх старшин. Капітан Биков завідував також відведенням місць грекам в передмісті Быково. Так наприклад з ордера коменданта фортеці св. Елисаветы від 1-го квітня 1755 р.

на ім'я капітана Бикова видно, що йому доручено було відвести місце грекові Дмитру Юрьеву, що бажав поступити в міщанство фортеці св. Елисаветы.

- 5 -

Відносно ж передмістя Пермскаго по ордеру коменданта фортеці св. Елисаветы Юста, від 4-го січня 1759 року заборонялося жителям купувати ті побудови, в яких жили Пермскаго драгунскаго полку(він же Карабінерний) военослужителя, Командиром цього полку у той час перебував полковник Гурьєв.

Розкольники, що заселяли поблизу фортеці св. Елисаветы большия і богатыя селища, якось: Злынку, Клинцы і інш. мали головне перебування у форштате фортеці по той бік ріки Інгулу, де знаходилися їх богатыя церкви з дорогоцінним начинням і рукописами богослужебних книг.

истребленныя згодом колишніми сильними пожежами. Розкольники в цьому краю складали з себе перший купецький стан і вважалися купцями фортеці св. Елисаветы. 0 первинному бажанні розкольників оселитися при фортеці св. Елисаветы видно з рапорту по начальству комеданта тієї фортеці Олексія Івановича Глебова від 12 квітня 1755 р. Потім у веденні секунд-маиора Черникова знаходилася следующия раскольничьи слобода: Злынка, Клинцы, Калинівка, Червоний Яр, Знаменка, Плоске, Николаевка, Золотаревка, Зыбная і правовірне Покровское.

Секунд-маиор Черников у свою чергу підкорявся комендантові фортеці св. Елисаветы. До фортеці належало також козачье поселення, що називалося слобідським козачим полком і знаходилося поза НОВОЮ Сербією. Командиром означеннаго полку у той час перебував полковник Одобаш. З ордера генерала Ісакова до коменданта фортеці св. Елисаветы в 1764г. видно, що для заселення відводилася також земля і по берегу р.

Сугаклеи, так наприклад тим ордером пропонувалося відвести там землю під спорудження будинків новоросійському головному лікареві Лау і відставному молдавскаго гусарскаго полиця капралові Федору Васильєву.

Для спорудження фортеці св. Елисаветы, яка про-

- 6 -

переводилася під головним керівництвом інженер- підполковника Менцелиуса. вислані були робітники з Малоруських полків; лісові ж матеріали заготовлялися в Чорному лісі. Після закінчення будови фортеця св. Елисаветы була забезпечена снарядами, що залишилися від морської артилерії у фортеці Переволочной і в ретраншементах Старо-самарському і Каменом у Дніпра.

Дві такі гармати по теперішній час збереглися у фортеці св. Елисаветы і за розпорядженням городскаго управління поставлені на п'єдесталах при в'їзді до фортеці.

З находившагося в справах архіву фортеці рапорту артилерії генерал-маиора Чиркова видно, що в 1756 році у фортеці св. Елисаветы належало артилерії з приладдям і амуницей на регулярні шість полігонів. та мелкаго зброї на 2000 солдатів і на 200 чоловік драгун Гарнізон же фортеці св. Елисаветы складався з трьох батальйонів і команд : артилерійською і інженерною.

Фортеця св. Елисаветы, знаходячись на кордоні Росії із Запорізькою Січчю і відстою від турецької межі в декількох годинах їзди, стримувала і приборкувала свавільних запорожців, які під ім'ям гайдамак наводили жах і спустошували своїми набігами край, що знову заселявся, як рівно і Польския області.

З комендантських справ фортеці св. Елисаветы видно, що від 22 травня 1758 р. від державної колегії закордонних справ був отриманий