Онлайн переводчик http://translate.meta.ua
поменять
По-русски

Задолго до основания крепости в этих краях появились поселения казаков — «зимовки», в которых они жили зимой. В окрестностях крепости святой Елисаветы селились сербы, греки, молдаване, поляки, беглые русские, а также старообрядцы из Черниговской губернии. За период строительства успели образоваться две слободы – предместья Быково и Пермского.

Первое из них было названо по фамилии капитана Быкова, который заведовал поселением, находясь под начальством главного руководящего органа – коменданта крепости Святой Елисаветы. Основным контингентом здесь были греки. О распределении мест для вновь прибывших до сих пор сохранились документальные данные. Так, в ордере от 1 апреля 1755 года капитану Быкову было поручено отвести персональную территорию греку Дмитрию Юрьеву, который возжелал поступить в мещанство крепости Святой Елисаветы.

Что касается второго предместья, то оно получило свое название в честь лагеря Пермского Карабинерного (драгунского) полка. Его экстренно вызвали в 1754 году для защиты рабочего люда и искоренения гайдамаков – участников казацкого и крестьянского восстания, захлестнувшего Правобережную Украину в XVIII веке. Здесь в основном располагались военнослужащие, а командиром был назначен полковник Гурьев.

Активно заселялись территории вблизи крепости Святой Елисаветы. Раскольники, составлявшие в этом крае первое купеческое сословие, проявляли желание обосноваться на этой земле. Их просьбы запротоколированы в рапорте коменданта Алексея Ивановича Глебова 12 апреля 1755 года. Так, в ведении майора Черникова находились многочисленные раскольничьи слободы: Клинцы, Злынка, Калиновка, Знаменка, Красный Яр, Плоское, Золоторевка, Зыбная, Николаевка и правоверное Покровское.

Крепости также принадлежало еще одно предместье, названное слободским казачьим полком и расположенное вне территории Новой Сербии. Командовал местным населением в то время полковник Микола Степанович Адабаш. Не пустовала и земля на берегу реки Сугаклеи (правый приток Ингула). Об этом говорит ордер 1764 года, где комендантом крепости предписывается отвести место для постройки домов: первыми «новоселами» стали отставной капрал молдавского гусарского полка Федор Васильев и главный новороссийский лекарь Лау.

Таким образом, крепость Святой Елисаветы и все близлежащие территории, расположенные на землях Запорожской Сечи, были довольно плотно оккупированы мирным населением и военнослужащими, среди которых находились представители разных народов, отстаивающих свои права.

официальной датой основания Кировограда является далекий 1754 год, однако, мало кто знает, что срок первоначально задуманного строительства был назначен двумя годами ранее. Так, 11 января 1752 года царствующая дочь Петра I императрица Елисавета Петровна издала указ о возведении крепости на правом нагорном берегу Ингула. Здесь в дикой степи требовалось надежное укрепление для защиты переселенцев с Балкан. Именно для них в северной части края была образована военная станица под названием Новая Сербия.

Обиженные на австрийское правительство народы под предводительством полковника Ивана Самойловича Хорвата массово покидали родные земли, уповая на справедливость российской императрицы. Крепость Святой Елисаветы была для них надеждой, защитой и опорой.

Величайший указ 1752 года помимо всего прочего позволял служащим селиться вблизи крепости и в мирное время. Им разрешалось торговать как с внутренними, так и с пограничными областями: Крымом, Польшей и Молдавией. Единственная оговорка касалась выплаты пошлин в Малороссийских и Великороссийских городах.

Форт Святой Елисаветы был построен в 1754 году. Этот год и считают датой основания города Елисаветграда. Елисаветград строился как крепость для колонизации северного Причерноморья и для борьбы с гайдамаками, именно отсюда выступило российское войско, которое разрушило Запорожскую Сечь (Это сделала 100-тысячная армия, которая возвращалась после войны с Турцией из Молдавии. Земляные валы форта частично сохранилась до сих пор. Строившийся в течение пяти лет, форт считался тогда шедевром фортификационного искусства.

Однако в связи с тем, что в конце XVIII века граница Российской империи отодвинулась дальше на юг, крепость утратила своё стратегические значение.

. Крепость была названа в честь святой Елисаветы. Очень часто название города ассоциируется с именем великой императрицы. С этим трудно не согласиться. Дело в том, что для увековечивания себя, монархи якобы прикрываясь ширмой «святости», очень часто называли города и поселения в честь своих ангелов-покровителей. У императрицы таким покровителем являлась святая Елисавета. Таким образом, название города является закономерным.

После известных октябрьских событий в 1917 г., пришедшие к власти большевики стали избавляться от «старорежимных» названий. Они пытались в новых названиях увековечить имена политических деятелей того времени. Одним из партийных лидеров и был Г.Е. Зиновьев, и в 1024 году Елисаветград біл переименован в Зиновьевск. Основополагающим фактом, почему город назвали именно в честь него, стало то, что Зиновьев родился и вырос в Елисаветграде. Следует отметить, что города получали свои названия в честь партийных псевдонимов.

Так, настоящая фамилия Зиновьева - Радомысльский.

Название города просуществовало 10 лет, и в 1934 году подверглось новой «топологической репрессии». Создавалось впечатление, что у Советских руководителей того времени, выработалась просто маниакальная страсть к переименованию городов.

Прошло время, обозначились новые лидеры. Все чаще и чаще в адрес И.В. Сталина приходят письма с просьбами о переименовании городов, обосновывая это тем, что названия устарели. И Сталин, вторгаясь в топонимику страны, ставит новые резолюции в деле о смене названий городов. Доходило до абсурда, некоторые города переименовывали по нескольку раз.

Вот и для города Зиновьевска нашелся подходящий случай. 1 декабря 1934 года произошло убийство Первого секретаря Ленинградского обкома Сергея Кирова (Кострикова). Встал вопрос об увековечивании памяти. А так как Г.Е. Зиновьев был обвинен в причастности к убийству Кирова и отправлен в тюрьму, то вопрос решился сам собой. Зиновьевск в честь памяти погибшего переименовали в Кирово. Это третье по счету переименование продержалось пять лет.

10 января 1939 года «городское» имя вновь меняется, и теперь на Кировоград. Это было сделано для того, чтобы название города, который к тому времени стал административным центром, было созвучно с названием области (Кировоградской). Еще одной причиной стало то, что на территории РСФСР были города с похожими названиями. Во избежание путаницы город переименовали в Кировоград, и это название сохранилось до наших дней.

В истории каждого города имеются свои потаенные места, иносказания и легенды. Содержание событий, передаваясь из уст в уста, конечно, теряет былую объективность, искажается и обрастает новыми подробностями. Тем не менее, повествования, больше похожие на сказки, зачастую имеют реальное обоснование и несомненную долю правды.

По-украински

Задовго до основи фортеці в цих краях з'явилися поселення козаків - "зимівлі", в яких вони жили взимку. В околицях фортеці святий Елисаветы селилися серби, греки, Молдавія, поляки, збіглі росіяни, а також старообрядці з Чернігівської губернії. За період будівництва встигли утворитися дві слободи - передмістя Быково і Пермського.

Перше з них було названо по прізвищу капітана Бикова, який завідував поселенням, знаходячись під начальством головного керівного органу - коменданта фортеці Святий Елисаветы. Основним контингентом тут були греки. Про розподіл місць для новоприбулих досі збереглися документальні дані. Так, в ордері від 1 квітня 1755 року капітанові Бикову було доручено відвести персональну територію грекові Дмитру Юрьеву, який забажав поступити в міщанство фортеці Святий Елисаветы.

Що стосується другого передмістя, то воно дістало свою назву на честь табору Пермського Карабінерного (драгунського) полку. Його екстрено викликали в 1754 році для захисту робочого люду і викорінювання гайдамак - учасників козацького і селянського повстання, що захлеснуло Правобережну Україну в XVIII столітті. Тут в основному розташовувалися військовослужбовки, а командиром був призначений полковник Гурьєв.

Активно заселялися території поблизу фортеці Святий Елисаветы. Розкольники, що складали в цьому краю перший купецький стан, проявляли бажання влаштуватися на цій землі. Їх прохання запротокольовані в рапорті коменданта Олексія Івановича Глебова 12 квітня 1755 року. Так, у веденні майора Черникова знаходилася численна раскольничьи слобода: Клинцы, Злынка, Калинівка, Знаменка, Червоний Яр, Плоске, Золоторевка, Зыбная, Николаевка і правовірне Покровское.

Фортеці також належало ще одне передмістя, назване слобідським козачим полком і розташоване поза територією Нової Сербії. Командував місцевим населенням у той час полковник Микола Степанович Адабаш. Не була порожня і земля на березі ріки Сугаклеи (права притока Інгулу). Про це говорить ордер 1764 роки, де комендантом фортеці пропонується відвести місце для спорудження будинків : першими "новоселами" стали відставний капрал молдавського гусарського полку Федір Васильєв і головний новоросійський лікар Лау.

Таким чином, фортеця Святий Елисаветы і усі довколишні території, розташовані на землях Запорізької Січі, були досить щільно окуповані мирним населенням і військовослужбовками, серед яких знаходилися представники різних народів, що відстоюють свої права.

офіційною датою заснування Кіровограду є далекий 1754 рік, проте, мало хто знає, що термін спочатку задуманого будівництва був призначений двома роками раніше. Так, 11 січня 1752 року царююча дочка Петра I імператриця Елисавета Петрівна видала указ про зведення фортеці на правому нагірному березі Інгулу. Тут в дикому степу було потрібне надійне зміцнення для захисту переселенців з Балкан. Саме для них в північній частині краю була утворена військова станиця під назвою Нова Сербія.

Скривджені на австрійський уряд народи під проводом полковника Івана Самойловича Хорвата масово покидали рідні землі, сподіваючись на справедливість російської імператриці. Фортеця Святий Елисаветы була для них надією, захистом і опорою.

Найбільший указ 1752 роки окрім усього іншого дозволяв службовцям селитися поблизу фортеці і в мирний час. Їм дозволялося торгувати як з внутрішніми, так і з пограничними областями: Кримом, Польщею і Молдавією. Єдина обмовка торкалася виплати мит в Малоруських і Великоросійських містах.

Форт Святий Елисаветы був побудований в 1754 році. Цей рік і вважають датою заснування міста Елисаветграда. Елисаветград будувався як фортецю для колонізації північного Причорномор'я і для боротьби з гайдамаками, саме звідси виступило російське військо, яке зруйнувало Запорізьку Січ (Це зробила 100-тисячна армія, яка поверталася після війни з Туреччиною з Молдавії. Земляні вали форту частково збереглася досі. Що будувався впродовж п'яти років, форт вважався тоді шедевром фортифікаційного мистецтва.

Проте у зв'язку з тим, що у кінці XVIII століття межа Російської імперії відсунулася далі на південь, фортеця втратила своє стратегічні значення.

. Фортеця була названа на честь святої Елисаветы. Дуже часто назва міста асоціюється з ім'ям великої імператриці. З цим важко не погодитися. Річ у тому, що для увічнення себе, монархи нібито прикриваючись ширмою "святості", дуже часто називали міста і поселення на честь своїх ангелів-покровителів. У імператриці таким покровителем була свята Елисавета. Таким чином, назва міста є закономірною.

Після відомих жовтневих подій в 1917 р., більшовики, що прийшли до влади, стали позбавлятися від "старорежимних" назв. Вони намагалися в нових назвах увічнити імена політичних діячів того часу. Одним з партійних лідерів і був Г. Е. Зінов'єв, і в 1024 році Елисаветград біл перейменований в Зиновьевск. Засадничим фактом, чому місто назвали саме на честь його, стало те, що Зінов'єв народився і виріс в Елисаветграде. Слід зазначити, що міста отримували свої назви на честь партійних псевдонімів.

Так, справжнє прізвище Зінов'єва - Радомысльский.

Назва міста проіснувала 10 років, і в 1934 році піддалося новій "топологічній репресії". Створювалося враження, що у Радянських керівників того часу, виробилася просто маніакальна пристрасть до перейменування міст.

Пройшов час, позначилися нові лідери. Все частіше і частіше на адресу И.В. Сталіна приходять листи з проханнями про перейменування міст, обгрунтовувавши це тим, що назви застаріли. І Сталін, вторгаючись в топонімію країни, ставить нові резолюції у справі про зміну назв міст. Доходило до абсурду, деякі міста перейменовували по декілька разів.

Ось і для міста Зиновьевска знайшовся відповідний випадок. 1 грудня 1934 року сталося вбивство Першого секретаря Ленінградського обкому Сергія Кирова (Кострикова). Постало питання про увічнення пам'яті. А оскільки Г. Е. Зінов'єв був звинувачений в причетності до вбивства Кірова і відправлений до в'язниці, то питання вирішилося саме собою. Зиновьевск на честь пам'яті загиблого перейменували в Кирово. Це третє по рахунку перейменування протрималося п'ять років.

10 січня 1939 року "міське" ім'я знову міняється, і тепер на Кіровоград. Це було зроблено для того, щоб назва міста, яке на той час стало адміністративним центром, була співзвучна з назвою області (Кіровоградською). Ще однією причиною стало те, що на території РРФСР були міста з схожими назвами. Щоб уникнути плутанини місто перейменували в Кіровоград, і ця назва збереглася до наших днів.

У історії кожного міста є свої потаємні місця, іносказання і легенди. Зміст подій, передаючись з вуст у вуста, звичайно, втрачає минулу об'єктивність, спотворюється і обростає новими подробицями. Проте, оповідання, більше схожі на казки, частенько мають реальне обгрунтування і безперечну долю правди.