Онлайн переводчик http://translate.meta.ua
поменять
По-русски

ПРАВО НА ЖИЗНЬ

Право на жизнь образует первооснову всех других прав и свобод, складывающихся в этой сфере. Оно представляет собой абсолютную ценность мировой цивилизации, ибо все остальные права утрачивают смысл и значение в случае гибели человека. Это фундаментальное право вполне допустимо рассматривать в двух аспектах: во-первых, как право личности на свободу от любых незаконных посягательств на ее жизнь со стороны государства, его представителей либо частных лиц; во-вторых, как право личности на свободное распоряжение своей жизнью.

По сути дела все остальные права так или иначе объединяются вокруг этого стержневого права. Такие права, как право на социальное обеспечение, на охрану здоровья, на благоприятную окружающую среду, равно как право на свободу от жестоких видов обращения и наказания, выступают в качестве дополнительных инструментов, обеспечивающих его эффективную реализацию. Государство обязано признать эти права и создавать благоприятные для жизни человека условия всеми имеющимися средствами.

Не случайно преступления против жизни и здоровья личности составляют категорию особо тяжких уголовно наказуемых деяний. Отдельная проблема в этой области - право государства на применение смертной казни в качестве исключи тельной меры наказания. Право на жизнь выступает и как ограничитель смертной казни. И то, что эта статья идет во Всеобщей декларации прав человека одной из первых, конечно, не случайно.

После второй мировой войны, когда погибли десятки миллионов людей, государства объединились в своем намерении уберечь человечество от угрозы новой мировой катастрофы. Государства начали договариваться о тех правилах и принципах жизни, которые помогут выжить человеческому сообществу, а самое главное - защитить человеческую жизнь.

Международный пакт о гражданских и политических правах.

Еще один важный документ, где речь идет о праве человека на жизнь, был принят и открыт для подписания Генеральной Ассамблеей ООН в 1966 году. Это - Международный пакт о гражданских и политических правах, который во многом конкретизирует Всеобщую декларацию прав человека. Познакомьтесь с содержанием статьи 6 этого документа:

Статья 6.

1. Право на жизнь есть неотъемлемое право каждого человека. Это право охраняется законом. Никто не может быть произвольно лишен жизни.

2. В странах, которые не отменили смертной казни, смертные приговоры могут выноситься только за самые тяжкие преступления в соответствии с законом, который действовал во время совершения преступления[...].

4. Каждый, кто приговорен к смертной казни, имеет право просить о помиловании или смягчении приговора. Амнистия, помилование или замена смертного приговора могут быть дарованы во всех случаях.

5. Смертный приговор не выносится за преступления, совершенные лицами моложе восемнадцати лет, и не приводится в исполнение в отношении беременных женщин.

Всеобщая декларация прав человека

Статья 1

Все люди рождаются свободными и равными в своем достоинстве и правах.

Статья 2

Достоинством и правами обладает каждый человек, без какого бы то ни было различия расы, цвета кожи, пола, языка, религии, политических или иных убеждений, национального или социального происхождения, имущественного сословного или иного положения.

Статья 3

Каждый человек имеет право на жизнь, на свободу и на личную неприкосновенность

Статья 20.

1.Каждый имеет право на жизнь.

2.Смертная казнь впредь до ее отмены может устанавливаться федеральным законом в качестве исключительной меры наказания за особо тяжкие преступления против жизни при предоставлении обвиняемому права на рассмотрение его дела судом с участием присяжных заседателей.

Назначение международных документов в области прав человека.

Разрабатывая, обсуждая международные документы, государства пришли к пониманию того, что:

• человек и его права являются высшей ценностью;

• нормы международных документов в области прав человека являются стандартом, к которому государства должны стремиться;

• национальное законодательство страны-участницы международного соглашения не должно противоречить международным документам в области прав человека.

ПРАВО ЧЕЛОВЕКА НА СВОБОДУ И НЕПРИКОСНОВЕННОСТЬ

Право на свободу и личную неприкосновенность означает свободу человека, право самостоятельно определять свои поступки, располагать собой, своим временем.

Указанное право слагается из следующих компонентов:

- индивидуальной свободы личности располагать собой но своему усмотрению;

- физической, нравственной и психической неприкосновенности личности.

Незаконное лишение свободы квалифицируется в уголовном законодательстве как акт насилия - физического или психического.

Однако существуют ситуации, требующие принудительного ограничения свободы или неприкосновенности.

Такого рода действия должны основываться на законе.

К основным принудительным способам ограничения свободы гражданина относятся: арест, заключение под стражу и содержание под стражей лиц, подозреваемых в совершении преступления; принудительное лечение психически больных, представляющих опасность для себя и окружающих; временная изоляция и лечение больных, страдающих тяжелыми инфекционными заболеваниями; направление несовершеннолетних в интернаты, спецшколы и т. п.

В демократическом государстве ограничение свободы во всех этих случаях допускается, как уже отмечалось, на основе закона и только по судебному решению.

Гарантии от незаконного ограничения свободы личности подробно регламентируются административным, уголовно-процессуальным, уголовным правом.

Признание приватности, права на неприкосновенность частной жизни, было естественным с незапамятных времен. В Коране, законах Мохаммеда, в Библии есть много мест, где говорится о приватности. Иудейские законы признают право человека быть свободным от наблюдения. В Греции и в древнем Китае тоже были нормы, защищающие это право человека.

В статье 8 Конвенции 1950 года о защите прав человека и основных свобод говорится:

"Каждый человек имеет право на уважение его личной и семейной жизни, неприкосновенности его жилища и тайны корреспонденции.

Не допускается вмешательство государственных органов в осуществление этого права, за исключением случаев, когда это предусмотрено законом и необходимо в демократическом обществе в интересах государственной безопасности, общественного порядка или экономического благосостояния страны, для поддержания порядка и предотвращения преступлений, в целях предотвращения беспорядков или преступлений, охраны здоровья или защиты нравственности или защиты прав и свобод других лиц".

В соответствии с этой Конвенцией Европейская комиссия по правам человека и Европейский суд по правам человека осуществляют контроль за реализацией этого права. Обе структуры имеют опыт защиты приватности, обычно толкуют гарантии статьи 8 широко, а ограничения приватности - наоборот, очень детально.

ПРАВО ЧЕЛОВЕКА НА САМОЗАЩИТУ. ГРАНИЦЫ САМОЗАЩИТЫ

В современном мире, характеризующемся расширением прав, свобод, личных благ и интересов личности, вопрос о социально-правовой природе

По-украински

ПРАВО НА ЖИТТЯ

Право на життя утворює першооснову усіх інших прав і свобод, що складаються в цій сфері. Воно є абсолютною цінністю світової цивілізації, бо усі інші права втрачають сенс і значення у разі загибелі людини. Це фундаментальне право цілком допустимо розглядати в двох аспектах: по-перше, як право особи на свободу від будь-яких незаконних посягань на її життя з боку держави, його представників або приватних осіб; по-друге, як право особи на вільне розпорядження своїм життям.

По суті справи усі інші права так чи інакше об'єднуються навколо цього стержневого права. Такі права, як право на соціальне забезпечення, на охорону здоров'я, на сприятливе довкілля, так само як і право на свободу від жорстоких видів звернення і покарання, виступають додатковими інструментами, що забезпечують його ефективну реалізацію. Держава зобов'язана визнати ці права і створювати сприятливі для життя людини умови усіма наявними засобами.

Не випадково злочини проти життя і здоров'я особи складають категорію особливо тяжких кримінально карних діянь. Окрема проблема в цій області - право держави на застосування страти в якості виключи тільної міри покарання. Право на життя виступає і як обмежувач страти. І те, що ця стаття йде в Загальній декларації прав людини однієї з перших, звичайно, не випадково.

Після другої світової війни, коли загинули десятки мільйонів людей, держави об'єдналися у своєму намірі уберегти людство від загрози нової світової катастрофи. Держави почали домовлятися про ті правила і принципи життя, які допоможуть вижити людському співтовариству, а найголовніше - захистити людське життя.

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права.

Ще один важливий документ, де йдеться про право людини на життя, був прийнятий і відкритий для підписання Генеральною Асамблеєю ООН в 1966 році. Це - Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, який багато в чому конкретизує Загальну декларацію прав людини. Познайомтеся зі змістом статті 6 цього документу:

Стаття 6.

1. Право на життя є невід'ємне право кожної людини. Це право охороняється законом. Ніхто не може бути довільно позбавлений життя.

2. У країнах, які не відмінили страти, смертні вироки можуть ухвалюватися тільки за найтяжчі злочини відповідно до закону, який діяв під час скоєння злочину[...].

4. Кожен, хто засуджений до страти, має право просити про помилування або пом'якшення вироку. Амністія, помилування або заміна смертного вироку можуть бути даровані в усіх випадках.

5. Смертний вирок не ухвалюється за злочини, здійснені особами молодше за вісімнадцять років, і не виконується відносно вагітних жінок.

Загальна декларація прав людини

Стаття 1

Усі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності і правах.

Стаття 2

Гідність і права має кожна людина, без якої б то не було відмінності раси, кольору шкіри, підлоги, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного або соціального походження, майнового станового або іншого положення.

Стаття 3

Кожна людина має право на життя, на свободу і на особисту недоторканість

Стаття 20.

1.Каждый має право на життя.

2.Смертная страта аж до її відміни може встановлюватися федеральним законом в якості виняткової міри покарання за особливо тяжкі злочини проти життя при наданні обвинуваченому права на розгляд його справи судом за участю присяжних засідателів.

Призначення міжнародних документів в області прав людини.

Розробляючи, обговорюючи міжнародні документи, держави прийшли до розуміння того, що :

- людина і його права є вищою цінністю;

- норми міжнародних документів в області прав людини є стандартом, до якого держави повинні прагнути;

- національне законодавство країни-учасниці міжнародної угоди не повинне суперечити міжнародним документам в області прав людини.

ПРАВО ЛЮДИНИ НА СВОБОДУ І НЕДОТОРКАНІСТЬ

Право на свободу і особисту недоторканість означає свободу людини, право самостійно визначати свої вчинки, мати в розпорядженні себе, свій час.

Вказане право складається з наступних компонентів:

- індивідуальної свободи особи мати в розпорядженні себе але своєму розсуду;

- фізичній, моральній і психічній недоторканості особи.

Незаконне позбавлення волі кваліфікується в кримінальному законодавстві як акт насильства - фізичного або психічного.

Проте існують ситуації, що вимагають примусового обмеження свободи або недоторканості.

Такого роду дії повинні грунтуватися на законі.

До основних примусових способів обмеження свободи громадянина відносяться: арешт, взяття під варту і утримання під вартою осіб, підозрюваних в скоєнні злочину; примусове лікування психічно хворих, що представляють небезпеку для себе і оточують; тимчасова ізоляція і лікування хворих, що страждають важкими інфекційними захворюваннями; напрям неповнолітніх в інтернати, спецшколи і т. п.

У демократичній державі обмеження свободи в усіх цих випадках допускається, як вже відзначалося, на основі закону і тільки по судовому рішенню.

Гарантії від незаконного обмеження свободи особи детально регламентуються адміністративним, кримінально-процесуальним, кримінальним правом.

Визнання приватності, права, на недоторканість приватного життя було природним з незапам'ятних часів. У Корані, законах Мохамеда, у Біблії є багато місць, де говориться про приватність. Іудейські закони визнають право людини бути вільним від спостереження. У Греції і в древньому Китаї теж були норми, що захищають це право людини.

У статті 8 Конвенцій 1950 року про захист прав людини і основних свобод говориться:

"Кожна людина має право на повагу його особистого і сімейного життя, недоторканості його житла і таємниці кореспонденції.

Не допускається втручання державних органів в здійснення цього права, за винятком випадків, коли це передбачено законом і необхідно в демократичному суспільстві в інтересах державної безпеки, громадського порядку або економічного добробуту країни, для підтримки порядку і відвертання злочинів, в цілях відвертання безладів або злочинів, охорони здоров'я або захисту моральності або захисту прав і свобод інших осіб".

Відповідно до цієї Конвенції Європейська комісія з прав людини і Європейський суд з прав людини здійснюють контроль за реалізацією цього права. Обидві структури мають досвід захисту приватності, зазвичай тлумачать гарантії статті 8 широко, а обмеження приватності - навпаки, дуже детально.

ПРАВО ЛЮДИНИ НА САМОЗАХИСТ. МЕЖІ САМОЗАХИСТУ

У сучасному світі, що характеризується розширенням прав, свобод, особистих благ і інтересів особи, питання про соціально-правову природу