Онлайн переводчик http://translate.meta.ua
поменять
По-русски

Регулируя, таким образом, распределение лиц, имеющих право участвовать в выборах депутатов, Акт о народном представительстве 1867 года довольно чётко выделял категории таковых, одновременно отменяя старые и вводя новые ограничения, менее жёсткие. Это, в конце концов, способствовало дальнейшей демократизации избирательной системы Англии.

В 1872 году либералы ввели на парламентских выборах тайное голосование, что было давним требованием демократических сил. Затем либеральная партия обеспечила проведение в 1884-1885 годах третьей парламентской реформы. Для жителей графств вводились такие же условия получения права голоса, как и для населения городов. Избирателями становились все, кто имел дом или платил за аренду квартиры не менее 10 фунтов стерлингов в год. К голосованию были допущены мелкие фермеры.

Кроме того, реформа предусмотрела новое распределение избирательных округов примерно по 50 тысяч человек в каждом. Крупные города получили право посылать по нескольку депутатов в соответствии с числом жителей (Лондон стал избирать 52 депутата).

В результате проведения парламентских реформ смягчилась политическая напряжённость в обществе.

Ещё одним важнейшим следствием реформ явились изменения в составе избирателей. Первая парламентская реформа довела их до 670 тысяч, вторая позволила иметь 2 миллиона 500 тысяч, третья – 5,7 миллионов, что расширило социальную базу электората. Великобритания несколько приблизилась к осуществлению одного из важнейших принципов демократического государства, которым является участие народа в управлении путём волеизъявления на выборах. Но и при этом избирательное право не стало всеобщим.

Возможность голосования связывалась не с личностью, а с владением домами. Их собственники могли быть избирателями во всех округах, где они удовлетворяли установленным правилам.

Допуск к избирательным урнам мелкой буржуазии, высокооплачиваемых рабочих, фермеров изменил облик палаты общин. С 1832 по 1901 года число депутатов парламента, имевших земельную собственность, уменьшилось с 464 до 198, а количество депутатов-финансистов, владельцев промышленных, транспортных и торговых предприятий возросло с 86 до 655. Реформы обеспечили политическое преобладание в нижней палате представителей буржуазии, тогда как лендлорды потеряли былое господство в ней.

В то же время наследственная верхняя палата ограничивала законодательную деятельность Палаты общин, имея возможность отклонить любой её законопроект. Это не соответствовало интересам буржуазии, которая не хотела больше мириться с привилегированным положением лендлордов. Укрепить политические позиции промышленной буржуазии и был призван проект перераспределения полномочий между палатами. Он вызвал ожесточённое сопротивление лордов.

Только получив согласие Георга Пятого пополнить верхнюю палату сторонниками реформы, премьер-министр Асквит заставил лордов утвердить билль, получивший название «Акт о парламенте для определения отношений между палатой лордов и палатой общин и для ограничения срока полномочий парламента 18 августа 1911 года». Поводом к реформированию парламента послужил конфликт правительства с палатой лордов, которая отклонили предложенный правительством и утверждённый палатой общин бюджет. Встал вопрос о самом существовании палаты лордов.

Выход был найден в реформе парламента, ограничившей права верхней палаты.

Финансовый билль, принятый палатой общин, но неутверждённый верхней палатой в течение месяца, представлялся королю и после его одобрения становился законом.

Нефинансовые билли, отвергнутые палатой лордов, но принятые нижней палатой в трёх чтениях, шли на утверждение короля, если между первым и последним чтением прошло не менее двух лет.

Введение жалованья депутатам и пятилетний срок деятельности нижней палаты.

Получили объективную возможность претендовать на место в Палате общин люди без личного состояния – мелкая буржуазия, интеллигенты, рабочие.

Оттеснив на второй план палату лордов и контролируя большинство в палате общин, правительство превращалось в главный орган государственной власти, возвышавшийся над парламентом.

Кризис парламентаризма в начале 20 века и принятие акта о парламенте 1911 года

В начале 20 века основная борьба между либералами и консерваторами развернулась по вопросу о тарифах. Консерваторы, тесно связанные с тяжёлой индустрией, требовали установления покровительственных пошлин с целью защиты от конкуренции со стороны Германии. Кроме того, введение тарифов повысило бы (к выгоде лендлордов) цены на сельскохозяйственную продукцию.

Другие подразделения промышленности, особенно работавшие на экспорт (например, текстильная), были заинтересованы в сохранении свободной торговли. Эта отрасль являлась ведущей в Англии. Особенностью британской экономики был недостаток отечественного промышленного сырья и продовольствия для населения. Введение протекционистских пошлин вызвало бы гибель большинства отраслей английской промышленности.

Конфликт между либералами и консерваторами возник также на почве вопроса о пенсиях. Особенно острые разногласия имели место в 1910 году, после того, как палата общин приняла новый бюджет. Находившаяся под контролем консерваторов верхняя палата отвергла его.

Сопротивление консерваторов дало возможность либеральному кабинету урезать полномочия верхней палаты. С этой целью правительство предоставило знаменитый парламентский билль, существенно ограничивший конституционные права лордов.

Палата лордов, большинство членов которой было непосредственно заинтересованно в проведении протекционистской реформы, решила бороться до конца. Однако некоторые вожди консервативной партии (в их числе лидер партии Бальфур и лидер консерваторов в палате лордов Лэнсдаун) прекрасно понимали, что в создавшейся ситуации «борьба до конца» означает полнейшую компрометацию не только палаты пэров, но и вообще консервативной партии в глазах избирателей.

Король Георг Пятый безуспешно пытался решить эту проблему, обсуждая её с лидерами Либеральной и Консервативной партии. В конце концов король согласился произвести столько либеральных пэров, чтобы они смогли поддержать билль в палате лордов, основываясь на убеждении, что его действия – это те, которые ждёт от него народ. В декабре 1910 года произошли генеральные выборы. Неожиданно закон был принят 131 голосом против 114. Палата лордов предпочла потерять часть своих полномочий, но не получать 250 новых пэров.

Акт о парламенте 1911 года устанавливал, что если финансовый билль, принятый палатой общин и отосланный по крайней мере за месяц до окончания сессии в верхнюю палату, не будет в течение месяца принят последней без поправок, он становится законом после утверждения короной, хотя бы палата пэров и не дала на него своего согласия. На спикера палаты общин возлагалась обязанность удостоверять, что указанный законопроект является финансовым.

Члены палаты общин стали получат жалованье (400 фунтов стерлингов в год). С тех пор депутаты трудились уже не общественных началах, а имели

По-украински

Регулюючи, таким чином, розподіл осіб, що мають право брати участь у виборах депутатів, Акт про народне представництво 1867 року досить чітко виділяв категорії таких, одночасно відміняючи старі і вводячи нові обмеження, менш жорсткі. Це, врешті-решт, сприяло подальшій демократизації виборчої системи Англії.

У 1872 році ліберали ввели на парламентських виборах таємне голосування, що було давньою вимогою демократичних сил. Потім ліберальна партія забезпечила проведення в 1884-1885 роках третьої парламентської реформи. Для жителів графств вводилися такі ж умови отримання права голосу, як і для населення міст. Виборцями ставали усі, хто мав будинок або платив за оренду квартири не менше 10 фунтів стерлінгів в рік. До голосування були допущені дрібні фермери.

Крім того, реформа передбачила новий розподіл виборчих округів приблизно по 50 тисяч чоловік в кожному. Великі міста отримали право посилати по декілька депутатів відповідно до числа жителів (Лондон став обирати 52 депутати).

В результаті проведення парламентських реформ полагідніла політична напруженість в суспільстві.

Ще одним найважливішим наслідком реформ стали зміни у складі виборців. Перша парламентська реформа довела їх до 670 тисяч, друга дозволила мати 2 мільйони 500 тисяч, третя - 5,7 мільйонів, що розширило соціальну базу електорату. Великобританія дещо наблизилася до здійснення одного з найважливіших принципів демократичної держави, якою є участь народу в управлінні шляхом волевиявлення на виборах. Але і при цьому виборче право не стало загальним.

Можливість голосування зв'язувалася не з особою, а з володінням будинками. Їх власники могли бути виборцями в усіх округах, де вони задовольняли встановленим правилам.

Допуск до виборчих урн дрібної буржуазії, високооплачуваних робітників, фермерів змінив вигляд палати громад. З 1832 по 1901 року число депутатів парламенту, що мали земельну власність, зменшилося з 464 до 198, а кількість депутатів-фінансистів, власників промислових, транспортних і торгових підприємств зросла з 86 до 655. Реформи забезпечили політичне переважання в нижній палаті представників буржуазії, тоді як лендлорди втратили минуле панування в ній.

В той же час спадкова верхня палата обмежувала законодавчу діяльність Палати громад, маючи можливість відхилити будь-який її законопроект. Це не відповідало інтересам буржуазії, яка не хотіла більше миритися з привілейованим положенням лендлордів. Зміцнити політичні позиції промислової буржуазії і був покликаний проект перерозподілу повноважень між палатами. Він викликав запеклий опір лордів.

Тільки отримавши згоду Георга П'ятого поповнити верхню палату прибічниками реформи, прем'єр-міністр Асквит змусив лордів затвердити білль, що дістав назву "Акт про парламент для визначення стосунків між палатою лордів і палатою громад і для обмеження терміну повноважень парламенту 18 серпня 1911 року". Приводом для реформування парламенту послужив конфлікт уряду з палатою лордів, яка відхилили запропонований урядом і затверджений палатою громад бюджет. Постало питання про саме існування палати лордів.

Вихід був знайдений в реформі парламенту, що обмежила права верхньої палати.

Фінансовий білль, прийнятий палатою громад, але незатверджений верхньою палатою впродовж місяця, представлявся королеві і після його схвалення ставав законом.

Нефінансові біллі, знехтувані палатою лордів, але прийняті нижньою палатою в трьох читаннях, йшли на затвердження короля, якщо між першим і останнім читанням пройшло не менше двох років.

Введення платні депутатам і п'ятирічний термін діяльності нижньої палати.

Отримали об'єктивну можливість претендувати на місце в Палаті громад люди без особистого стану - дрібна буржуазія, інтелігенти, робітники.

Відтіснивши на другий план палату лордів і контролюючи більшість в палаті громад, уряд перетворювався на головний орган державної влади, що височів над парламентом.

Криза парламентаризму на початку 20 століття і прийняття акту про парламент 1911 року

На початку 20 століття основна боротьба між лібералами і консерваторами розгорнулася з питання про тарифи. Консерватори, тісно пов'язані з важкою індустрією, вимагали встановлення протекційних мит з метою захисту від конкуренції з боку Німеччини. Крім того, введення тарифів підвищило б (до вигоди лендлордів) ціни на сільськогосподарську продукцію.

Інші підрозділи промисловості, що особливо працювали на експорт (наприклад, текстильна), були зацікавлені у збереженні вільної торгівлі. Ця галузь була ведучою в Англії. Особливістю британської економіки був недолік вітчизняної промислової сировини і продовольства для населення. Введення протекціоністських мит викликало б загибель більшості галузей англійської промисловості.

Конфлікт між лібералами і консерваторами виник також на грунті питання про пенсії. Особливо гострі розбіжності мали місце в 1910 році, після того, як палата громад прийняла новий бюджет. Верхня палата, що знаходилася під контролем консерваторів, відкинула його.

Опір консерваторів дав можливість ліберальному кабінету урізувати повноваження верхньої палати. З цією метою уряд надав знаменитий парламентський білль, що істотно обмежив конституційні права лордів.

Палата лордів, більшість членів якої були безпосередньо зацікавлено в проведенні протекціоністської реформи, вирішила боротися до кінця. Проте деякі вожді консервативної партії (у їх числі лідер партії Бальфур і лідер консерваторів в палаті лордів Лэнсдаун) прекрасно розуміли, що в ситуації, що створилася, "боротьба до кінця" означає щонайповнішу компрометацію не лише палати перів, але і взагалі консервативній партії в очах виборців.

Король Георг П'ятий безуспішно намагався розв'язати цю проблему, обговорюючи її з лідерами Ліберальної і Консервативної партії. Врешті-решт король погодився зробити стільки ліберальних перів, щоб вони змогли підтримати білль в палаті лордів, грунтуючись на переконанні, що його дії - це ті, які чекає від нього народ. У грудні 1910 року сталися генеральні вибори. Несподівано закон був ухвалений 131 голосом проти 114. Палата лордів вважала за краще втратити частину своїх повноважень, але не отримувати 250 нових перів.

Акт про парламент 1911 року встановлював, що якщо фінансовий білль, прийнятий палатою громад і відісланий принаймні за місяць до закінчення сесії у верхню палату, не буде впродовж місяця прийнятий останньою без поправок, він стає законом після твердження короною, хоч би палата перів і не дала на нього своєї згоди. На спікера палати громад покладався обов'язок засвідчувати, що вказаний законопроект є фінансовим.

Члени палати громад сталі отримають платню (400 фунтів стерлінгів в рік). Відтоді депутати працювали вже не громадських началах, а мали