Онлайн переводчик http://translate.meta.ua
поменять
По-русски

Глава I. ГЛОБАЛЬНЫЕ ЭКОЛОГИЧЕСКИЕ ПРОБЛЕМЫ.

1. Человек и окружающая среда: история взаимодействия.

С какой стороны ни смотри, но говорить о том, что все серьезные изменения, произошедшие в природной среде за время существования планеты, - дело рук человека, было бы верхом самоуверенности. Никто сегодня не будет спорить с тем, что воздействие человека на природу происходит на фоне естественных изменений, масштабы которых порой бывают очень значительны.

Так за последние десятки тысячелетий одним из главных факторов подобных «фоновых» перестроек ландшафтов был климат: существование гигантских ледников на пространствах Северной Евразии и Северной Америки влекло за собой серьезные климатические изменения практически по всей Земле. Исследователи также отмечают наличие определенных циклов для этих самых перестроек.

Например, для Европы или даже, как считают некоторые ученые, для всего северного полушария отмечено общее потепление и увлажнение климата, начавшееся примерно 11-12 тысячелетий назад, после таяния ледникового покрова (с волной общего похолодания – около 9 тысячелетий назад). Так продолжалось до времени атлантического потепления между 8-5-м тысячелетием тому назад, когда широко распространилась теплолюбивая растительность. В последующий период из-за общего похолодания ландшафтные зоны сместились к югу. Наконец, около 2,5 тыс.

лет назад началось некоторое потепление климата. Выделяется нередко и так называемый малый ледниковый период – волна общего похолодания, прокатившаяся сравнительно недавно, несколько столетий назад.

Хотя никто не станет спорить и с тем, что в последние десятки тысячелетий с антропогенным воздействием на природу планете приходится считаться .

Интересно, что многие исследователи сам факт появления и значительного распространения человека на Земле называют одной из крупнейших экологических катастроф древности.

Так известно, что формирование и становление кроманьонского человека завершилось в течение считанных тысячелетий. Сравнительно быстро это событие вызвало экологические последствия. И, прежде всего – небывалое в геологической истории распространение одного биологического вида практически на всей обитаемой суше. Никогда – за миллионы, миллиарды лет – ни один вид не имел такого распространения.

Именно тогда и зародилось неразрешимое до сих пор противоречие между катастрофически быстро развивающимся биологическим видом-потребителем природных ресурсов и самой природной средой – между человеком и породившей его природой.

Всё (если и не абсолютно всё, то многое) начиналось, как и водится, с огня. Нет, не с мифического огня Прометея, озарившего человеческое сознание, а с самого, что ни на есть реального пламени…

Доказательства варварского истребления лесов первобытными племенами поступают даже не из такого уж давнего прошлого – что особо ценно. Голландский мореплаватель А. Я. Тасман и его команда, первыми из европейцев увидевшие берега Тасмании, аборигенов не обнаружили, хотя обратили внимание на клубы дыма, поднимавшиеся в разных местах над лесом. Последующие исследователи острова постоянно сталкивались с лесными пожарами или с обилием костров, разводимых аборигенами.

И хотя тасманийцы занимались охотой, рыболовством, собирательством, главным «рычагом», с помощью которого они «переворачивали» свою землю – перестраивали ландшафты радикально, - был огонь.

В результате подобной «природопреобразующей деятельности» на обширных пространствах Тасмании произошла смена растительности; произошли изменения в характере почвы, изменился климат.

Многие исследователи сходятся на том, что до появления человека, в частности, в Исландии до 40% площади острова были заняты березовыми лесами с примесью ивы, рябины и можжевельника. Со времени освоения Исландии викингами леса стали быстро сокращаться, и ныне их площадь не превышает 0,5%.

В других регионах к подобным же результатам привела система первобытного земледелия, предполагавшего выжигание огромных лесных пространств регулярно - раз в несколько земледельческих сезонов.

Как ни странно воспринимать это нам, привыкшим видеть главную проблему природы в развитии техногенной цивилизации, в числе первых экологических катастроф, привнесенных в жизнь планеты молодым человечеством, называют и последствия такого чистого и безобидного занятия, как самая обыкновенная охота.

Именно результатом хищнического истребления целых видов животных (археологи, действительно, находят гигантские скопления костей животных на местах былых охотничьих побед), а также воздействия человека на природные комплексы в целом стало то, что во многих регионах мира создались предпосылки для кризиса охотничьего хозяйства, присваивающего природные биологические ресурсы практически без сознательного их возобновления.

Один из крупнейших знатоков ледникового периода американский географ и геолог Р. Флинт, писал об исчезновении групп животных: «вымирание в основном происходило 5000-10000 лет назад. К вымершим животным принадлежат все верблюды, лошади, ленивцы, два рода мускусных быков, пекари, винторогие антилопы, все виды бизонов (кроме одного)… и отдельные виды кошек – некоторые из них достигали размеров льва. Исчезли также два вида мамонтов, которые были крупнее современных слонов и были распространены на территории США почти повсеместно».

На отдельных изолированных территориях (Австралия, Тасмания и др.), где отсутствовали пригодные для ведения сельского хозяйства виды животных и растений, первобытное общество настолько подорвало ресурсы существующих природных комплексов, что вступило в полосу застоя и даже некоторого технического и социального регресса.

И хотя сохранился прежний уровень хозяйственного развития, хищническая эксплуатация природных биологических ресурсов вызывала последовательную деградацию окружающих ландшафтов, уменьшение или качественное ухудшение используемых биологических ресурсов. Общество – часть природы не могло оставаться вне этого процесса.

Интересен тот факт, что учеными доказана большая продуктивность нетронутых человеком естественных природных комплексов чем экосистем, искусственно им созданных. И это актуально даже для сегодняшнего уровня развития сельского хозяйства. А, следовательно, и собирательство и охота на начальном этапе должны были быть более эффективны, чем земледелие и скотоводство. Но только в том, случае, если окружавшая человека природа не переживала очередную экологическую катастрофу.

Именно разрушающее воздействие человека на окружающую среду стимулировало, как ни странно это звучит, развитие цивилизации – в поисках новых ресурсов человечество постепенно переходило от присваивающего хозяйства к производящему.

Однако вслед за одной бедой спешила другая. Созданная примитивными способами новая природная среда чрезвычайно хрупка, быстро истощает почву и нежизнеспособна в обычных условиях (будучи оставленной человеком после истощения). Выжигание растительности, рыхление поверхности земли в сочетании с уничтожением деревьев и кустов наносит значительный ущерб почве, приводит к эрозии.

По-украински

Глава I. ГЛОБАЛЬНІ ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ.

1. Людина і довкілля : історія взаємодії.

З якого боку ні дивися, але говорити про те, що усі серйозні зміни, що сталися в природному середовищі за час існування планети, - справа рук людини, було б верхом самовпевненості. Ніхто сьогодні не сперечатиметься з тим, що дія людини на природу відбувається на тлі природних змін, масштаби яких іноді бувають дуже значні.

Так за останні десятки тисячоліть одним з головних чинників подібних "фонових" перебудов ландшафтів був клімат: існування гігантських льодовиків на просторах Північної Євразії і Північної Америки спричиняло за собою серйозні кліматичні зміни практично по усій Землі. Дослідники також відмічають наявність певних циклів для цих самих перебудов.

Наприклад, для Європи або навіть, як вважають деякі учені, для усієї північної півкулі відмічено загальне потепління і зволоження клімату, що почалося приблизно 11-12 тисячоліть тому, після танення льодовикового покриву (з хвилею загального похолодання - близько 9 тисячоліть тому). Так тривав до часу атлантичного потепління між 8-5-м тисячоліттям тому, коли широко поширилася теплолюбна рослинність. У наступний період із-за загального похолодання ландшафтні зони змістилися на південь. Нарешті, близько 2,5 тис.

років назад почалося деяке потепління клімату. Виділяється нерідко і так званий малий льодовиковий період - хвиля загального похолодання, що прокотилася порівняно недавно, декілька століть тому.

Хоча ніхто не стане сперечатися і з тим, що в останні десятки тисячоліть з антропогенною дією на природу планеті доводиться вважатися .

Цікаво, що багато дослідників сам факт появи і значного поширення людини на Землі називають однією з найбільших екологічних катастроф старовини.

Так відомо, що формування і становлення людини кроманьйонця завершилося впродовж лічених тисячоліть. Порівняно швидко ця подія викликала екологічні наслідки. І, передусім - небувале в геологічній історії поширення одного біологічного виду практично на усій населеній суші. Ніколи - за мільйони, мільярди років - жоден вид не мав такого поширення.

Саме тоді і зародилося нерозв'язне досі протиріччя між біологічним видом-споживачем природних ресурсів, що катастрофічно швидко розвивається, і найприроднішим середовищем - між людиною і природою, що породила його.

Усе (якщо і не абсолютне усе, то багато що) починалося, як і водиться, з вогню. Ні, не з міфічного вогню Прометея, що осяяв людську свідомість, а з самого, як там не є реального полум'я.

Докази варварського винищування лісів первісними племенами поступають навіть не з такого вже давнього минулого - що особливо цінно. Голландський мореплавець А. Я. Тасман і його команда, першими з європейців береги Тасманії, що побачили, аборигенів не виявили, хоча звернули увагу на клуби диму, що піднімалися в різних місцях над лісом. Наступні дослідники острова постійно стикалися з лісовими пожежами або з великою кількістю вогнищ, що розводяться аборигенами.

І хоча тасманийцы займалися полюванням, рибальством, збирачем, головним "важелем", за допомогою якого вони "перевертали" свою землю, - перебудовували ландшафти радикально, - був вогонь.

В результаті подібної "природопреобразующей діяльності" на великих просторах Тасманії сталася зміна рослинності; сталися зміни в характері грунту, змінився клімат.

Багато дослідників сходяться на тому, що до появи людини, зокрема, в Ісландії до 40% площі острова були зайняті березовими лісами з домішкою верби, горобини і ялівцю. З часу освоєння Ісландії вікінгами лісу стали швидко скорочуватися, і нині їх площа не перевищує 0,5%.

У інших регіонах до подібних же результатів привела система первісного землеробства, що припускало випалювання величезних лісових просторів регулярно - раз в декілька землеробських сезонів.

Як не дивно сприймати це нам, звиклим бачити головну проблему природи в розвитку техногенної цивілізації, в числі перших екологічних катастроф, привнесених до життя планети молодим людством, називають і наслідки такого чистого і нешкідливого заняття, як найзвичайніше полювання.

Саме результатом хижацького винищування цілих видів тварин (археологи, дійсно, знаходять гігантські скупчення кісток тварин на місцях минулих мисливських перемог), а також дії людини на природні комплекси в цілому стало те, що в багатьох регіонах світу створилися передумови для кризи мисливського господарства, що привласнює природні біологічні ресурси практично без свідомого їх відновлення.

Один з видатних знавців льодовикового періоду американський географ і геолог Р. Флинт, писав про зникнення груп тварин : "вимирання в основному відбувалося 5000-10000 років тому. До вимерлих тварин належать усі верблюди, коні, лінивці, два роди мускусних биків, пекарі, винторогие антилопи, усі види бізонів (окрім одного). і окремі види кішок - деякі з них досягали розмірів лева. Зникли також два види мамонтів, які були більші за сучасних слонів і були поширені на території США майже всюди".

На окремих ізольованих територіях (Австралія, Тасманія та ін.), де були відсутні придатні для ведення сільського господарства види тварин і рослин, первісне суспільство настільки підірвало ресурси існуючих природних комплексів, що вступило в смугу застою і навіть деякого технічного і соціального регресу.

І хоча зберігся колишній рівень господарського розвитку, хижацька експлуатація природних біологічних ресурсів викликала послідовну деградацію навколишніх ландшафтів, зменшення або якісне погіршення використовуваних біологічних ресурсів. Суспільство - частина природи не могло залишатися поза цим процесом.

Цікавий той факт, що ученими доведена велика продуктивність незайманих людиною природних природних комплексів чим екосистем, штучно ним створених. І це актуально навіть для сьогоднішнього рівня розвитку сільського господарства. А, отже, і збирач і полювання на початковому етапі мали бути ефективніший, ніж землеробство і скотарство. Але тільки в тому, випадку, якщо природа, що оточувала людину, не переживала чергову екологічну катастрофу.

Саме руйнівна дія людини на довкілля стимулювала, як не дивно це звучить, розвиток цивілізації - у пошуках нових ресурсів людство поступово переходило від привласнюючого господарства до того, що робить.

Проте услід за однією бідою поспішала інша. Створена примітивними способами нове природне середовище надзвичайно крихке, швидко виснажує грунт і нежиттєздатна в звичайних умовах (будучи залишеною людиною після виснаження). Випалювання рослинності, розпушування поверхні землі у поєднанні зі знищенням дерев і кущів наносить значний збиток грунту, призводить до ерозії.