Онлайн переводчик http://translate.meta.ua
поменять
По-русски

3. Обзор литературы

Для того чтобы правильно применить инсектоакарицидный препарат нужно четко понимать от каких именно насекомых и почему, в первую очередь, нужно защищать своих питомцев. Для этого необходимо иметь представление жизненных циклов и периоды активности различных видов эктопаразитов. Знать – источником, каких именно заболеваний и инфекций могут стать кровососущие паразиты.

3.1. Характеристика эктопаразитов

и вызываемых ими заболеваний

Блохи являются переносчиками – дипилидиоза.

Клещи являются переносчиками - Болезни Лайма (Borrellia burgdorferi), туляремии.

Комары являются переносчиками - дирофиляриоза .

Москиты являются переносчиками - лейшманиоза .

Укусы эктопаразитов:

- зуд от укусов вызывает стресс

- расчесы являются воротами для грибковой и бактериальной инфекции

- кровопотеря ослабляет защитные силы организма

- слюна паразитов содержит возбудителей инвазии и инфекции.[9]

Эктопаразиты представляют одну из наиболее важных групп кровососущих насекомых паразитирующих на коже. В первую очередь, кожа – это орган, выполняющий роль защитного покрова тела животного, а также она является благоприятной средой и источником обитания, питания, размножения и нападения эктопаразитов.

Блохи, клещи, комары, москиты – прокусывая кожу животного, инокулируют в место укуса свою слюну для предотвращения быстрого сворачивания крови. Биологически активные вещества, содержащиеся в слюне насекомого, вызывают местный и общий ответ в организме животного – местно это проявляется воспалительной реакцией с ее типичными проявлениями (эритемой, зудом, припуханием), а общие изменения происходят, в первую очередь, на уровне иммунного ответа, очень часто аллергического характера.

Расчесывая зудящие места, животное создает ворота для вторичной бактериальной и грибковой инфекции, которая может перерасти из местной в генерализованную форму на фоне снижения защитных сил организма.

При массированных атаках кровососущих насекомых возможна значительная потеря крови, ведущая к анемии и истощению. Кроме того, эктопаразиты являются переносчиками многих заболеваний, наиболее распространенными из которых являются пироплазмоз и дипилидиоз, лечение которых достаточно сложно, а применяемые препараты довольно токсичны.

Блохи – типичные кровососущие насекомые, активны в теплое время года. Но, приспособившись к городским условиям, существуют популяции, обитающие в подвалах и подъездах, где температура круглый год достаточно постоянна. Поэтому заражение может происходить круглогодично. [2]

Яйца блох неклейки, легко скатываясь с шерсти животного, инвазируют места постоянного обитания, где, последовательно развиваясь, достигают половозрелой стадии. Половозрелая блоха за 24 часа способна отложить до 45 яиц. Об этом следует помнить, обрабатывая животное от блох, обработать также подстилку, переноски, места обитания.

Укусы блох довольно болезненны и вызывают длительный зуд (единственный укус способен вызывать зуд в течение недели). Кроме того, имеет место сенсибилизация нейтрофилов к тканям кожи, контактировавших со слюной блохи, когда организм начинает уничтожать ткани собственного организма. Появляется так называемый «блошиный дерматит», характерной особенностью которого является постепенное нарастание интенсивности воспалительного процесса, достигающего максимальной интенсивности к четвертому дню.

Помимо этого место расчеса с травмированной кожей является открытыми воротами вторичной бактериальной инфекции, при развитии которой достаточно сложно становится диагностировать первоначальную причину заболевания.

Механизмы передачи инфекции блохами происходит несколькими разными способами. Передача болезнетворных микроорганизмов блохами может осуществляться инокуляцией с помощью ротового аппарата, быть следствием контаминации переносчиком поверхности тела животного и его ближайшего окружения инфицированными экскрементами или результатом скусывания (поедания) хозяином зараженного эктопаразита.

Для некоторых возбудителей определенное значение могут иметь все три отмеченных способа передачи, но чаще всего один из них приобретает преобладающую или даже исключительную роль. Возможность такой передачи, известной как механическая инокуляция. Бактерии на ротовых частях блох остаются жизнеспособными непродолжительное время (не более 6 ч при 22-24°С).

Другой механизм инокулятивной передачи, действующий по принципу «отрыжки» обусловлен морфофункциональными особенностями пищеварительного тракта, происходит неизбежный обратный отток насасываемой крови при систольном сокращении стенок мышечных насосов и ее попадание опять в ранку. Одна блоха за сутки выпивает крови в 20 раз больше собственного веса.

Блохи заслуживают несомненного внимания в высокой эффективности передачи и носительства чумы, листерий, бруцеллы, туляремийного микроба, возбудителей миксоматоза и фибромы кроликов, эндемического крысиного сыпного тифа. Этот вид эктопаразита может попасть в жилище человека с обувью, одеждой. Особое внимание обращают в осеннее время года, когда проводится дератизация против грызунов и паразиты ищут новых хозяев, ими часто становятся собаки и кошки (различают собачью блоху - Ctenocephalides canis и кошачью блоху - Ctenocephalides felis).

Дипилидиоз – гельминтозное заболевание собак и кошек, вызывается цестодой Dipylidium caninum. Локализация- тонкая кишка.Дипилидиум- биогельминт, его развитие происходит с участием дефинитивных(собака, кошка) и промежуточных(кошачья, собачья и человеческая блохи, собачий власоед). Зрелые членики, содержащие коконы с яйцами, выделяются во внешнюю среду, где поедаются личинками блох. Которые живут в подстилке, мусоре и питаются органическими субстратами.

Личинки начинают развиваться в теле куколки блохи, а до инвазионной стадии личинка формируется только в теле взрослой блохи. Дефинитивные хозяева заражаются при поедании взрослых блох или власоедов[9,2].

Все иксодовые клещи относятся к кровососущим эктопаразитам, реакция на укус может быть различной: протекает как аллергия на белки слюны, на токсин (например, клещевой паралич), или, что особенно необходимо отметить, как инфекционное заболевание, передаваемое клещом. Кроме того, укус клеща безболезнен, поскольку в его слюне содержатся анестетик, антикоагулянт и вяжущее вещество.

Клещ выпивает крови в 300-500 раз больше, чем он весит в голодном состоянии, соответственно при массированной клещевой атаке кровопотеря довольно обильна. Укус клеща глубокий. Слюна клещей является белковым веществом, т.е. антигеном, который вызывает иммунологические перестройки в организме животного, кроме того, вызывает заражение и интоксикацию организма животного.

Быстрое удаление впившегося клеща может предотвратить передачу возбудителя болезни. Непосредственный контакт с клещом должен быть исключен в связи с опасностью передачи инфекции.

Актуальным является Лайм-боррелиоз домашних животных, так как заниматься этой проблемой стали лишь недавно, а диагностика и

По-украински

3. Огляд літератури

Для того, щоб правильно застосувати инсектоакарицидный препарат треба чітко розуміти від яких саме комах і чому, в першу чергу, треба захищати своїх вихованців. Для цього необхідно мати представлення життєвих циклів і періоди активності різних видів ектопаразитів. Знать - джерелом, яких саме захворювань і інфекцій можуть стати кровосисні паразити.

3.1. Характеристика ектопаразитів

і захворювань, що викликаються ними

Блохи є переносниками - дипилидиоза.

Кліщі є переносниками - Хвороби Лайму (Borrellia burgdorferi), туляремії.

Комарі є переносниками - дирофиляриоза .

Москіти є переносниками - лейшманіозу .

Укуси ектопаразитів :

- свербіж від укусів викликає стрес

- розчухування є воротами для грибкової і бактерійної інфекції

- крововтрата послабляє захисні сили організму

- слина паразитів містить збудників інвазії і інфекції.[9]

Ектопаразити представляють одну з найбільш важливих груп кровосисних комах паразитуючих на шкірі. В першу чергу, шкіра - це орган, що виконує роль захисного покриву тіла тварини, а також вона є сприятливим середовищем і джерелом мешкання, живлення, розмноження і нападу ектопаразитів.

Блохи, кліщі, комарі, москіти - прокушувавши шкіру тварини, инокулируют в місце укусу свою слину для запобігання швидкому зсіданню крові. Біологічно активні речовини, що містяться в слині комахи, викликають місцеву і загальну відповідь в організмі тварини - місцево це проявляється запальною реакцією з її типовими проявами (еритемою, свербежем, припуханням), а загальні зміни відбуваються, в першу чергу, на рівні імунної відповіді, дуже часто алергічного характеру.

Розчісуючи місця, що зудять, тварина створює ворота для вторинної бактерійної і грибкової інфекції, яка може перерости з місцевої в генералізовану форму на тлі зниження захисних сил організму.

При масованих атаках кровосисних комах можлива значна втрата крові, що веде до анемії і виснаження. Крім того, ектопаразити є переносниками багатьох захворювань, найбільш поширеними з яких являються пироплазмоз і дипилидиоз, лікування яких досить складно, а вживані препарати досить токсичні.

Блохи - типові кровосисні комахи, активні в теплу пору року. Але, пристосувавшись до міських умов, існують популяції, що мешкають в підвалах і під'їздах, де температура круглий рік досить постійна. Тому зараження може відбуватися цілорічно. [2]

Яйця бліх тієї, що не клеїть, легко скачуючись з шерсті тварини, инвазируют місця постійного мешкання, де, послідовно розвиваючись, досягають статевозрілої стадії. Статевозріла блоха за 24 години здатна відкласти до 45 яєць. Про це слід пам'ятати, обробляючи тварину від бліх, обробити також підстилку, перенесення, житла.

Укуси бліх досить хворобливі і викликають тривалий свербіж (єдиний укус здатний викликати свербіж протягом тижня). Крім того, має місце сенсибілізація нейтрофілів до тканин шкіри, що контактували із слиною блохи, коли організм починає знищувати тканини власного організму. З'являється так званий "блошиний дерматит", характерною особливістю якого є поступове наростання інтенсивності запального процесу, що досягає максимальної інтенсивності до четвертого дня.

Окрім цього місце розчухування з травмованою шкірою є відкритими воротами вторинної бактерійної інфекції, при розвитку якої досить складно стає діагностувати первинну причину захворювання.

Механізми передачі інфекції блохами відбувається декількома різними способами. Передача хвороботворних мікроорганізмів блохами може здійснюватися інокуляцією за допомогою ротового апарату, бути наслідком контамінації переносником поверхні тіла тварини і його найближчого оточення інфікованими екскрементами або результатом скушування (поїдання) хазяїном зараженого ектопаразита.

Для деяких збудників певне значення можуть мати усі три відмічені способи передання, але частіше всього один з них придбаває переважаючу або навіть виняткову роль. Можливість такої передачі, відомої як механічна інокуляція. Бактерії на ротових частинах бліх залишаються життєздатними нетривалий час (не більше 6 ч при 22-24°С).

Інший механізм инокулятивной передачі, діючий за принципом "відрижки" обумовлений морфофункциональными особливостями травного тракту, відбувається неминучий зворотний відтік насмоктуваної крові при систольном скороченні стінок м'язових насосів і її попадання знову в ранку. Одна блоха за добу випиває крові в 20 разів більше власної ваги.

Блохи заслуговують на безперечну увагу у високій ефективності передачі і носительства чуми, листерий, бруцелли, туляремийного мікроба, збудників миксоматоза і фіброми кроликів, ендемічного щурячого висипного тифу. Цей вид ектопаразита може потрапити в житло людини зі взуттям, одягом. Особливу увагу звертають в осінню пору року, коли проводиться дератизація проти гризунів і паразити шукають нових хазяїв, ними часто стають собаки і кішки (розрізняють собачу блоху - Ctenocephalides canis і котячу блоху - Ctenocephalides felis).

Дипилидиоз - захворювання гельмінтозу собак і кішок, викликається цестодой Dipylidium caninum. Локалізація- тонка кишка.Дипилидиум- біогельмінт, його розвиток відбувається за участю дефінітивів(собака, кішка) і проміжних(котяча, собача і людська блохи, собачий волосоїд). Зрілі членики, що містять кокони з яйцями, виділяються в зовнішнє середовище, де поедаются личинками бліх. Які живуть в підстилці, смітті і живляться органічними субстратами.

Личинки починають розвиватися в тілі лялечки блохи, а до інвазивної стадії личинка формується тільки в тілі дорослої блохи. Хазяї дефінітивів заражаються при поїданні дорослих бліх або волосоїдів[9,2].

Усі иксодовые кліщі відносяться до кровосисних ектопаразитів, реакція на укус може бути різною: протікає як алергія на білки слини, на токсин (наприклад, кліщовий параліч), або, що особливо необхідно відмітити, як інфекційне захворювання, що передається кліщем. Крім того, укус кліща безболісний, оскільки в його слині містяться анестетик, антикоагулянт і терпка речовина.

Кліщ випиває крові в 300-500 разів більше, ніж він важить в голодному стані, відповідно при масованій кліщовій атаці крововтрата досить щедра. Укус кліща глибокий. Слина кліщів є білковою речовиною, тобто антигеном, який викликає імунологічні перебудови в організмі тварини, крім того, викликає зараження і інтоксикацію організму тварини.

Швидке видалення кліща, що упився, може запобігти передачі збудника хвороби. Безпосередній контакт з кліщем має бути виключений у зв'язку з небезпекою передачі інфекції.

Актуальним є Лайм-боррелиоз домашніх тварин, оскільки займатися цією проблемою стали лише нещодавно, а діагностика і